Віце-ректор УКУ Мирослав Мариновичв, в якості спеціального гостя, був запрошений на відкриття Європейського центру «Солідарності» у Гданьську.

Урочистості проходили впродовж двох днів – 30 і 31 серпня – на вшанування 34 річниці серпневих домовленостей між владою тодішньої Польської Народної Республіки та страйковим комітетом Гданьської ремонтної верфі, яка очолювала, на той час, загальнопольський протестний рух «Солідарність». Саме 31 серпня 1980 року польська влада погодилась на легальне існуванням незалежної профспілки.

Нововідкритий Центр покликаний промотувати вивчення й популяризацію цієї сторінки польської історії, а також, – стати школою громадянського вишколу для молодих поляків. Тож не дивно, що на цих урочистостях Мирослав Маринович, заявлений як проректор УКУ, представляв водночас українських дисидентів та активістів руху Опору 1960-1970-х років.

“Найбільше вражає мене «коротке замикання» історії, адже я добре памʼятаю, як працюючи за токарним верстатом у політичному таборі с. Кучино на Уралі – я обмірковував слова нашої таємної вітальної телеграми на адресу польської «Солідарності», що тоді гриміла на увесь світ, – згадує Мирослав Маринович. – Захоплені цією видовищною боротьбою, ми прагнули висловити своїм далеким побратимам по боротьбі свою підтримку та солідарність. Я досі не знаю, чи потрапила ця телеграма до рук польських страйкарів, але в небесних реєстрах наше прагнення, напевно, таки зафіксовано”.

На знак солідарності з українською армією, яка воює на фронтах Східної України Мирослав Маринович говорив українською мовою. “Мої слухачі підтримали оплесками мої слова, що ці вояки, сьогодні, підхопили естафету польської «Солідарності» й також борються за свою свободу й, водночас, за свободу інших народів, у тому числі й російського”, – особливо підкреслив віце-ректор УКУ.

Мирослав Маринович скористався з нагоди й подякував полякам за неоціненну підтримку в цей відповідальний момент української історії. Він наголошує, що поляки, а, особливо, учасники руху «Солідарності» – добре памʼятають підступність Кремля, а тому його думки знаходили підтримку в тих хто слухав. У своєму виступі дисидент трохи переінакшив гасло “Солідарності”: «Нема свободи без солідарності», на гасло українського сьогодення: «Нема безпеки без цінностей». А також висловив думку, що саме для захисту засадничих цінностей своєї цивілізації й повинна обʼєднатися сьогодні розгублена Європа.

Мирослав Маринович розповідає, що несподіваним і надзвичайно зворушливим для нього був жест з боку організаторів: “Після мого виступу хор виконав всесвітньовідому обробку «Щедрика» авторства Миколи Леонтовича. Такого елегантного смаку у висловленні пошани й вдячності до іншого народу нам варто повчитися”.

Серед VIP-учасників урочистостей були нинішній президент Польщі Броніслав Коморовський і колишній президент Лех Валенса, перший демократично обраний президент Болгарії Желю Желев, уже зовсім старенький польський кінорежисер Анджей Вайда, давні дисиденти, як-от активіст «Солідарності» Генрик Вуєц і колишній східнонімецький політвʼязень Вольфґанґ Темплін, а також численні представники дипломатичного корпусу.