УКУ
UKENGLISH
  • Абітурієнтам
  • Навчання
  • Наука
  • Духовність
  • Життя в спільноті
  • Про УКУ
    • Положення про організацію інклюзивного навчання осіб із особливими освітніми потребами у Закладі вищої освіти «Український католицький університет»
    • Супровід студентів із особливими освітніми потребами
  • Повернення на кампус
  • Covid-19
  • Студентам
  • Випускникам
  • ВИКЛАДАЧАМ ТА ПРАЦІВНИКАМ
  • медіа
  • Доброчинцям
  • Контакти
  • Головна
  • Новини
  • Невизнані героїні (Gazeta.ua)
ПОВЕРНУТИСЬ
  • ПОДІЛИТИСЬ:

Невизнані героїні (Gazeta.ua)

Неділя, 20 Березня, 2011

Ярослав Грицак

Відійшло 8 Березня – з квітами, подарунками і дискусією про його потребу. Але є  категорія жінок, яку не зачепило ані перше, ані друге, а ні тим більше третє. Ця категорія  досить чисельна. Тільки мало хто про неї говорить. Маю на увазі вдів. Мама колись підрахувала: на близько 500 хат у нашому селі припадає майже сотня вдів. І це село, звісно, не унікальне. За переписом 2001 року, в Україні налічується чотири мільйони вдів. Практично кожна п’ята українка.

Жінки живуть довше. Як іронізують у народі: “Хто хворіє? – жінка. Хто помер – чоловік.” Але українська ситуація особлива. Якщо в європейських країнах – навіть у сусідній Польщі – різниця тривалості життя жінок і чоловіків становить у середньому три-шість років, то в Україні сягає 10-12.

Найпоширеніші причини ранніх чоловічих смертей – куріння, алкоголь і стреси. Але жінки не лише менше п’ють і палять – вони ще більше працюють і дивляться за собою. І не конче перед дзеркалом. Мій лікар розповідає, що впродовж його 53- річної практики на лікувальну фізкультуру до нього приходять переважно жінки. Більшості чоловіків вистачає одного-двох разів, щоб махнути рукою на лікування. Те саме в церкві: подивіться, скільки жінок стоїть у черзі до сповіді, і як мало там мужчин. Тільки не кажіть, що жінки грішніші, а тому їм частіше треба сповідатися. Правда якраз в іншому: якщо лінь вважати гріхом, то більш грішні саме чоловіки.

Історично кількість вдів різко зростає по війні. Для багатьох українок це порівняно недавнє минуле. Але з двома застереженнями. По-перше, навіть у мирні радянські часи українці пережили те, що населення багатьох воюючих держав не відчуло під час Другої світової війни. По-друге, сучасна українська ситуація, з огляду на кількість вдів, нагадує воєнну.

Феміністки кажуть, що в таких суспільствах як українське, жінка перебувала на підпорядкованих ролях. Це не зовсім правда. Роль жінки залежала від її віку. Найбільш безправною була дівчина, коли її віддавали заміж у чужу сім’ю. Вага її зростала, щойно починала народжувати, особливо синів. Коли старіли або відходили батьки, вона ставала другою по чоловікові. А за слабовільного – їй могла випасти й головна роль. У кожному разі, жінки втрачали чоловіків, часто на самому злеті своєї сімейної кар’єри. І тут до болю втрати додавалося суспільне приниження: якщо вдова вдруге виходила заміж, її партнером міг стати той, шлюб із ким за першого заміжжя могли вважати мезальянсом – бідніший, старший або з фізичними вадами.

Хто мав дорослих дітей або достатньо сил, щоб самій господарювати, залишалися вдовами. Їм належав захист із боку церкви. Кривду вбогих, вдів і сиріт вважали гріхом, що волав про помсту до неба. Відповідно, за ставленням до вдів можна було охарактеризувати й владу. Згадаймо Шевченкове: “Вдову за подушне, а сина кують, //Єдиного сина, єдину дитину, //Єдину надію! в військо оддають!”. Навіть більше: у Шевченка сама Україна є “безталанною вдовою” – це її, розіп’яли і доконали “Перший” і “Вторая”.

“Поетична гіпербола”, – скаже дехто, особливо з російськомовних. Але вдови таки зіграли особливу роль в українській історії. Як стверджує Марта Богачевська-Хом’як, першою українською громадською організацією був Інститут удів і сиріт в австрійській Галичині. Створений у 1820-х за ініціативи греко-католицької ієрархії та за підтримки віденського уряду, він cтав прототипом для національних товариств, що з’явилися в другій половині XIX ст. Навіть якщо головна мета цього товариства була фінансова – допомога вдовам священиків – воно переконувало духовенство, на той час єдину інтелігенцію, в ефективності громадської дії та вчило його самоорганізації.

Українська влада щойно прийняла закон про конфіскацію майна за непогашені кредити, несплачені квартплати та комунальні послуги. Найвразливіша група за таких обставин – вдови. Але водночас і одна з найчисельніших. Що це означає, не важко здогадатися: влада знову пропонує вдовам шанс стати однією з головних фігур української історії. Якщо це станеться, за майбутнє такої влади годі ручатися.

Джерело: http://gazeta.ua/ru/articles/grycak-jaroslav/375667

Mail

Дайджест подій та новин

Отримуй тижневий дайждест подій та новин УКУ у свою поштову скриньку

Вам буде цікаво

Субота, 23 Січня, 2021
Розмаїтість – наше багатство. Кілька обнадійливих слів до Дня Соборності
П'ятниця, 22 Січня, 2021
Тарас Добко: «Університети можуть допомогти молоді, яка шукає свої дуже...
Четвер, 21 Січня, 2021
Борис Ґудзяк: «Людські стосунки — найбільше мистецтво»
Середа, 20 Січня, 2021
«Матеріальну допомогу на Схід можна передати поштою, але нею не...
Неділя, 17 Січня, 2021
Шептицький очима студентів
ПІДТРИМАТИ УКУ СТАТИ СТУДЕНТОМ
Ми в соцмережах:
Меню
  • Абітурієнтам
  • Навчання
  • Наука
  • Духовність
  • Життя в спільноті
  • Про УКУ
    • Положення про організацію інклюзивного навчання осіб із особливими освітніми потребами у Закладі вищої освіти «Український католицький університет»
    • Супровід студентів із особливими освітніми потребами
Навчання
  • Факультети
  • Бакалаврат
  • Магістратура
  • Аспірантура
  • CMS УКУ
  • Сервіси ІТ
Про УКУ
  • Управління та адміністрація
  • Офіційна інформація
  • УКУ від А до Я
  • Вакансії
  • Контакти
УКУ

Секретаріат УКУ
Вул. Іл. Свєнціцького, 17
м. Львів, 79011

Секретаріат УКУ
Тел.: +38 (032) 240-99-40
Ел. пошта: [email protected]

Усі права застережено © 2021 Український Католицький Університет

Зроблено у Qubstudio