Чи є в нас такі родини, де батько читає фрагменти Святого Письма дітям, де подруги спільно роздумують над євангельським епізодом? Думаю, що так, але дуже хотілося б, щоб із розряду винятків така практика перейшла в розряд загальноприйнятих норм кожної християнської сім’ї.

Пригадую собі один експеримент, який я провів із групою вірних. Попросив їх сформулювати те, з чим асоціюється в них слово “Біблія”. Були різні асоціації: Бог, Слово Боже, мудрість, свідки Єгови, баптисти, проповідник… Ці останні окреслення звучали досить часто. Я усвідомлюю, що, можливо, питання було сформульовано якось тенденційно, інакше асоціації зі словосполученням “Святе Письмо” не були б так пов’язані із протестантизмом, але загалом маю враження, що вірні Церков візантійської традиції (греко-католики, православні) недооцінюють значення читання Святого Письма для свого духовного розвитку, хоч уся церковна традиція говорить щось цілком протилежне. Центральне місце для книги Євангелія – на престолі поряд із Пресвятою Євхаристією в кивоті. Навіть те, що сама книга переважно оздоблена коштовними палітурками, показує, що традиція надає цій книзі неабиякого значення. Про це свідчить і малий вхід – частина Божественної Літургії, коли процесійно вносять книгу Святого Письма і, високо її піднявши, священик виголошує “премудрість прості!”.

З поверхового аналізу нашої літургійної традиції видно, що ця книга повинна не лише лежати на почесному місці, а й займати центральне місце в нашому житті – так само, як і на престолі в церкві. Передовсім треба цю книгу читати, вслуховуватись у Боже Слово, і не лише у час недільного богослуження, а й у тій “домашній церкві”, якою є наша родина.

Чи є в нас такі родини, де батько читає фрагменти Святого Письма дітям, де подруги спільно роздумують над євангельським епізодом? Думаю, що так, але дуже хотілося б, щоб із розряду винятків така практика перейшла в розряд загальноприйнятих норм кожної християнської сім’ї. Як буде у ваших сім’ях – залежить від вас.

На сьогоднішній зустрічі ми будемо спільно задумуватись над значенням Святого Письма, над тим, як його читати, як долати труднощі, пов’язані з неясністю тексту. У сьогоднішньому світі, коли людина так часто відчуває розгубленість і невпевненість у завтрашньому дні, читання Святого Письма може принести мир у серце, допоможе знайти відповіді на проблеми сьогодення. Роман Бранштетер писав колись у своїй книзі “Біблійне коло”: “Ніхто з нас не має рецепту на добре та правильне читання Святого Письма, ніхто також не може передати його іншому. Кожен сам для себе повинен цього вміння навчитись…”. Оскільки кожен має власні проблеми і відповідно до них ставить Святій Книзі власні питання, то кожен з нас має читати її по-своєму, переживати по-своєму, вслуховуватися в ту науку, яку вона особисто нам дає.

Читання Святого Письма – це ключ до того Об’явлення, яке в ньому міститься. Це також ключ до розуміння сьогодення, котре також вписане в Історію Спасіння людини та світу. Відкриваючи Біблію, людина не лише пізнає те, що було, а й прагне виконати те, що об’явлене Богом.
При кожному читанні Святого Письма ми мусимо постійно пам’ятати про те, що Біблія:
– це слово Боже але й людське;
– це книга Церкви;
– це слово Боже, звернене до нас – людей, які живуть тут і тепер.

Як може сьогодні допомогти нам Святе Письмо у будуванні щасливої сім’ї? Передовсім воно дає нам орієнтири, дає приклади добрих сімей. Спробуймо зараз подивитися на деякі з них. Щоб краще зрозуміти контекст біблійних фрагментів, ми мусимо усвідомити значення та роль подружжя у стародавньому Ізраїлі. Найкраще це видно у старозавітних текстах, де подружжя представлено передовсім як суспільно-юридичний союз. Проект цього союзу часто створювали самі родичі молодих, і був він підпорядкований категорії загального добра, тобто метою подружжя було народити для свого народу та суспільства численне потомство. Але не зважаючи на такий формальний підхід до інституції сім’ї, у Старому Завіті не бракує прикладів подружніх зв’язків, укладених на основі глибокої любові, любові вірної – аж до смерті.

Я хочу на цій зустрічі звернути увагу саме на старозавітні тексти, бо часто вони здаються для християн надто далекими і незрозумілими. Легше нам читається Новий Завіт, зокрема Євангелії. Сьогодні ми спробуємо наблизити для себе кілька старозавітних постатей і подивитися на їхні сім’ї.

Першою парою, на котру сьогодні подивимося, буде Махлон Ізраїльтянин та Рута Моавитянка. Махлон разом зі своїми батьками Елімелехом і Ноемою та братом Кілйоном емігрували з Вифлеєму до Моаву, бо в їхній країні панував голод. Про самого Махлона та його подружжя з Рутою автор біблійної книги безпосередньо нічого не каже. Але книга Рути містить певні деталі, котрі дозволяють нам реконструювати їхню сім’ю. Махлон і його брат Кілйон побралися із чужинками, моавитянками, хоч це не був похвальний крок для ізраїльтянина. (Категорична заборона змішаних подруж появилася щойно після вавилонської неволі, в часи Езри та Неємії.) Але автор біблійного оповідання не відзначив жодного протесту з боку батьків – на відміну від того, що ми бачимо в історії патріархів Авраама та Ісаака (Бут 24,3; 28,1-2; 28,8-9). Здається, що батьківський дозвіл на подружжя синів із поганками виникав з їхнього прагнення сповнити святий для кожного ізраїльтянина обовязок – обов’язок створення сім’ї та народження потомства, бо не відомо, чи доведеться колись вернутися на рідну землю. Крім того, було усвідомлення, що заборона змішаних подруж була продиктована прагненням зберегти не стільки чистоту крові, скільки чистоту віри в єдиного Бога (Див.: Суд 3,6) Часто бувало так, що мужчини, які одружувалися з поганками, приймали їхні релігійні вірування, і навіть якщо не відходили цілковито від віри в єдиного Бога Ягве, то нерідко впадали у релігійний синкретизм (змішування різних вірувань) (1Цар11,5-8). Але у випадку родини Ноеми було інакше. Її сини твердо трималися своєї вири. Одружившись із поганками, вони не перейняли їхніх вірувань, а навпаки (Рути 1,15.16).

На перший погляд, подружжя Махлона та Рути не було якимось особливим; навіть, навпаки, воно було в певному сенсі “другосортне”, бо укладене не поміж членами вибраного народу, а належало до категорії змішаних подруж. Що ж тоді було в нім такого, що дає нам право говорити про нього як про приклад подружжя, збудованого на фундаменті любові? Відповісти на це питання допоможуть слова самої Рути – одні з найкращих слів, якими можна висловити людську любов. Насправді, згідно з автором книги, Рута ці слова промовляє не до свого чоловіка, котрий на той час уже не жив, а до Ноеми, своєї свекрухи. І той факт, що такі чудові слова Рута спромоглася сказати до свекрухи (і не лише сказати, а й потвердити їх своїми вчинками), дає підстави сподіватися, що до свого чоловіка вона говорила те саме та ще з більшою відданістю щоденно потверджувала свої слова любові.

Що таке любов у розумінні Рути?
“Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою». (Рути 1,16-17)
Уявімо собі цю ситуацію. Молода красива жінка зустрічає чужинця, емігранта з чужого краю. В сьогоднішніх суспільствах на чужих часто дивляться з підозрінням. В тогочасному світі чужих відкидалося на маргінес, упередженість перероджувалася в ненависть. Сказати “твій народ буде моїм народом” не є в цій ситуації так легко. Щоб могти їх сказати свідомо і з повною відповідальністю необхідно неабиякої любові, такої любові яку мала Рута, котру висловлювала та потверджувала цілим своїм життям.
Рута сказала ще більше. Не лише “твій народ буде моїм народом”, але також “твій Бог буде моїм Богом”. На протязі цілого свого життя вірила у багатьох богів. Таку віру винесла з дому , таку віру передали їй її батьки. А він вірив лише в одного Бога, ба більше, як правдивий ізраїльтянин заперечував та відкидав все, у що вірила вона. Вважав це забобонами та ідолопоклонством. Слухала його і намагалася зрозуміти своїм серцем все те. Не легко їй було заперечити цілий свій досвід. Не знаємо яку внутрішню боротьбу мусила пережити, скільки часу минуло до того моменту коли вперше сказала цю фразу “твій Бог буде моїм Богом”. Але бачимо, що ця декларація була потверджена цілим її життям. Показує це нам, сьогоднішнім християнам, як важливою є віра, спільна віра в житті подругів. Бо якщо Бог є на першому місці, тоді все інше є на своєму місці.
Її братова вернулася до свого народу та до свого бога. А вона лишилась, бо хотіла бути вірна Богові котрого прийняла, своєму чоловікові, котрого любила, тещі, котрій хотіла бути поміччю. Те що залишилася вона з Ноемою, пішла разом з нею в незнане залишаючи батьківщину і рідних, було результатом та доказом її любові до чоловіка. В матері бачила його, в ній його тепер кохала. І що їх чекало як вернули до Ізраїлю? Голод і біда. Пішла в часі жнив збирати колоски на полі, щоб не померти з голоду. І сталося так, як пише біблійний автор, що Рута потрапила на поле Вооза, родича її чоловіка (Рута 2,3) З ним вона пов’яже дальшу свою долю, як … його дружина.
Як це?! Так любити Махлона і вийти другий раз заміж! Де поділася та любов? Може власне це друге подружжя і є найкращим доказом її любові до першого чоловіка. Знала вже настільки віру та звичаї ізраїльтян, щоб орієнтуватися у законі левірату. Це закон котрий говорив, що брат померлого чоловіка, або інший хтось з родини зобов’язаний був одружитися на вдові, і найстаршому синові з цього подружжя дати ім’я померлого “ щоб не зникло з Ізраїля його ім’я” (Втор 25,5-10). Цей закон був виразом суспільної турботи про збереження роду. Був це також вираз турботи про саму жінку, котра після смерті чоловіка тратила годувальника – джерело утримання, а крім того, як та, що не має потомства, була викинена на маргінес суспільства.
Для Рути право левірату означало нові питання та скачок у незнане. Залишаючись в Моаві Рута могла б вийти заміж за якогось юнака, який би їй припав до душі і почати життя від початку. А тут … Ким є оцей найближчий родич, чи захоче її взяти за жінку. А вона, чи зможе виконати це право носячи в серці любов до Махлона? Біблійний автор нічого не говорить про почуття Рути до Бооза. Здається, що Рута сприймала нове подружжя, як виконання заповіді закону, та сповнення свого обов’язку по відношенню до чоловіка та його родини. Був це отже черговий доказ її любові до Махлона. Побачив це сам Вооз говорячи: “Благословенна ти в Господа, дочко моя! Твій останній вияв відданості до мене ліпший від першого, бо не пішла ти за юнаками, чи вони бідні, чи вони багаті» ( Рута 3,10)
Це правдивий діалог любові позбавлений еґоїзму та пошуку власної вигоди Але така любов можлива тільки для тих, хто на першому місці у своєму зв’язку з іншою особою поставили Бога. Тільки Він допомагає зберегти властиву перспективу, гармонійне відношення до дійсності та до людей. Бог був присутній в словах та ділах всіх героїв цього біблійного епізоду.
Подібно було й з іншою біблійною парою Товією і Сарою. Інша їхня життєва дорога, але і їхнє кохання мало своє віднесення до Бога, творця і подателя кожної любові. В часі своєї шлюбної ночі, перш ніж з’єдналися в подружньому акті звернулися до Бога зі словами молитви:
“Благословен єси о Боже батьків наших, благословенне твоє ім’я повіки! Нехай небеса тебе благословлять і всі твої створіння по всі віки. Ти створив Адама, Ти створив для нього жінку Єву як помічницю йому й опору. Із них обох пішов рід людський. Ти мовив: “Не добре чоловікові одному бути, зробім йому помічницю подібну до нього!” І нині я беру оцю мою сестру не для розпусти, але з добрим наміром. Зволь помилувати мене з нею, і разом до старости дожити” (Тов 8,5-7)

Крім цих дуже реалістичних образів подружжя котрі бачимо на прикладах сімей старозавітних патріархів, можемо подивитися на навчання пророків. В їхніх книгах відкриваємо глибший сенс подружжя. Подружжя слугувало їм як спосіб та форма передачі об’явлення про Божий союз. Зв’язок любові, що єднає чоловіка та жінку, а своє джерело має у своєму Творці, пророки представляють як віддзеркалення та образ нерозривного союзу Бога та його народу. Іван Павло ІІ у одному із своїх повчань на тему подружжя говорить: “Сопричастя поміж Богом та його народом, котре являється головним змістом Об’явлення, та стержнем релігійного досвіду Ізраїлю, знаходить свій чудовий вираз у союзі любові котрий єднає чоловіка та жінку. Тому то головний зміст Божого одкровення “Бог любить свій народ” є висловлений також і через ті живі та конкретні слова, якими чоловік та жінка висловлюють свою подружню любов. Зв’язок їх любові стає образом та знаком Союзу, який єднає Бога із його народом” (FC 12).
В багатій на літературні образи мові старозавітних пророків Бог являється “супругом” Ізраїлю. Цей термін адекватно передає любов, інтимну близькість та вірність Бога супроти вибраного народу. Він вибрав Ізраїль, полюбив його, вивів із єгипетської неволі та уклав із ним союз любові – подружжя, зберігаючи завжди вірність із свого боку. Але Ізраїль виявляється невірною дружиною, зраджує Бога, гониться за іншими богами, забуває за добродійства свого Чоловіка. Невірність народу супроти Бога це подружня зрада, розпуста. Але невірність Ізраїлю не перекреслює раз на завжди подружнього союзу з Богом, котрий залишається вірним, не зважаючи на прикрий досвід зради. Бог через своїх святих пророків кличе свою дружину до повернення та до подружньої вірності. Ця безмежна Божа любов, яка ніколи не в’яне та не розчаровується стає моделлю і для реального подружнього життя, а історія спасіння – шляхом виховання до дозрілої любові. Таким чином вже у Старому Завіті зроблено перші штрихи до духовного портрету подружжя: спільнота життя, любов, вірність, нерозривність, вірність навіть в ситуації подружньої зради.
Всі, хто у Старому Завіті говорив про відновлення Союзу з Богом робили це при помочі обазу подружжя й були переконані, що не має кращої та більш відповідної від подружжя дійсності, щоб зобразити те, що має настати при новому Союзі. Історія цього Союзу знаходить свій кульмінаційний пункт уВоплоченні. Ісус сам стається новим Союзом відкриваючи епоху нового Завіту. Що ж нового вчить нас Ісус Христос про подружній зв’язок. Поглянемо тепер ближче на новозавітні тексти. В першу чергу хочу звернути увагу на те розрізнення яке чинить Ісус в євангелії від Матея, коли фарисеї ставлять Йому питання про можливість розлучення, покликаючись на приписи Мойсєвого закону про розвідний лист. Тоді Ісус їм відповідає: “Задля жорстокости сердець ваших Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших; спочатку ж не було так. А я кажу вам: хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і ожениться з іншою, той чинить перелюб; і хто ожениться з розвідкою, чинить перелюб” (Мат 19,3-9) Інша, одже, була ситуація людей під законом, коли домінувала жорстокість людських сердець, а інша була на початку, а ще інша настала з приходом Ісуса Христа. Слід тут особливо підкреслити новизну останнього періоду. Від моменту первородного гріху до приходу Ісуса Христа принцип нерозривність подружжя був немовби “призупинений”. Це стосувалося як поганських народів так і Юдейського Об’явлення. Людина після гріхопадіння не мала вже серця га зразок Бога. Божий образ в людині через гріх став замазаний, та втратив свою ефективність та плідність. Прихід Ісуса , а особливо реалізація Його спасительного плану робить можливим у світі нову життєву ситуацію, коли той що зустрічає Христа, хто живе Його словом та таїнством, отримує щось якісно іншого, ніж лише свої природні можливості. Іншими словами Христос ламає нашу “жорсткосердність”, людина віруюча отримує нове серце, і тому вже може жити згідно з тим, що було Божим задумом від початку. В такій ситуації вже немає місця на компроміс: на розбиття того, що Бог поєднав – на розлучення. І суть не в тому, що Ісус вимагає безумовного виконання Закону, який і так є складним по своїй суті. Саме так зрозуміли Ісусові слова його учні. Кажуть: “Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись” (Мт 19,10) Те, що приніс Ісус Христос, не являється спробою юридичного врегулювання викривленої ситуації старої людини, але це введення в життя якісно іншої, нової дійсності. Це відкриття нових життєвих можливостей. Жити в єдності з іншим, що із своєї природи веде до обмеження та до необхідності пристосуватися до вимог та потреб іншої особи, перестане бути тягарем, а стане внутрішньою потребою відкриття на нове джерело сили, стане новою здібністю реалізації тих завдань які стоять перед нами, як перед спільнотою любові. На цьому полягає новизна Євангельського вчення про подружжя, яка реалізується у Таїнстві.