Яким буде новий етос Європи? На чому в найближчі кілька десятків літ триматиметься ця п’ятитисячолітня “конструкція”, породжена єдиною історико-релігійною традицією, після своєї “конституційної” відмови від християнства? Звідки, зрештою, починаються наші відмінності з Європою і чим потенційно можуть завершитися?

Такі питання були сформульовані перед відомими філософами, запрошеними до учас ті у міжнародній конференції “Європа: об’єднавчі процеси та християнські цінності”, що відбулася в Українському като лицькому університеті. Орга нізатором заходу виступила кафедра філософії закладу.

Зокрема, на думку Балаша Мезея, директора Інституту філософії в Будапешті, ми живемо в постхристиянську епоху, хоча й в західному світі це не настільки очевидно. “Головне питання, яке постає перед нами – як жити та що робити з цим? Новий майбутній етос Європи має дати відповідь на ключове, стратегічне питання – що є основним поняттям хрис тиянства в наші дні? Це буде непросто, бо ми працюватимемо над тим, щоб зрозуміти основу християнства у новий спосіб. Я б не сказав, що ми му симо винайти щось нове чи користуватися з нових естетичних можливостей. Навряд чи це допоможе. Єдине, у чому я впевнений, і це відчуття в мені дуже сильне, – те, що Єв ропа, попри всі уявлення, не є монолітом. Європа – це щоденна робота, яку треба наполегливо виконувати, і суть її полягає не у відтворенні артефактів культури, а в переосмисленні суті християнства в новий спосіб”, – зазначив угорський професор.

Андрій Дахній, доцент кафедри історії філософії ЛНУ імені Івана Франка, проте, зауважив, що хоча ми й живемо сьогодні в постхристиянському світі, але концепт християнства зберігається в структурах європейського мислення. “У зв’язку з цим постає інше питання – проблема цінностей, які стають все більш поширеними – цін ності гедоністичної цивілізації, яка утверджується у Європі”, – каже він.

Іншим аспектом сучасності, на думку Андрія Дахнія, є процес “знекорінення”, за Карлом Ясперсом та Сімоною Вейль, – “втрата кореня”, фактично, втрата зв’язку із тяглістю традиції. І ще один важливий момент – питання уваги до “іншого”, повага до його інакшості. Проте, відкриваючись “іншому”, слухаючи іншого, ми повинні усвідомлювати, що культура толерантності, як і звертання до сильнішого аргумен –
та – це небезпека секуляризації християнства. “У цьому складному процесі Захід як утворення на основі християнства, з одного боку, а з іншого – на основі античності, таки продовжує зберігати свій евристичний потенціал”, – вважає Андрій Дахній.

frankfurter.jpg”Одним із шляхів у сучасній англомовній філософії є від повіді на запитання – що робити і ким бути? Але жодне з цих питань не пов’язане з християнськими цінностями. Парадоксально, що я вважаю себе християнином, але не маю в цю хвилину що сказати про це”, – заявив під час дискусії професор Пітер Маккормік, віце-пре зидент Міжнародного інституту філософії в Парижі. У своєму виступі він розкрив власне розуміння нового європейського етосу, яке, узагальнююче, мало б ґрунтуватися на глибинній ідеї раціонального стримування власних потреб та бажань.

Водночас на думку Чеслава Поребського, професора Ягеллонського університету і Європейського університету імені
о. Йозефа Тішнера в Кракові, варто чітко розрізняти модель Європейського Союзу від Європи. “Бо коли ми роздумуємо над новим етосом для Європи, то треба чітко усвідомлювати, що Європа існувала до ЄС та існуватиме після нього. Відтак, якщо ми ставимо питання про етос Європи як історико-релігійної єдиної системи, то воно втрачає сенс, бо неможливо віднайти щось єдине для “конструкції” віку 5 тисяч років.

Основні зусилля, яких, як на мене, ми повинні докласти тут, це зробити все для того, щоб уникнути війни і агресії. Бо ворожість Другої світової вій ни – це наслідок незнання європейцями самих себе. Тому сьогодні мусимо все зробити для того, щоб досягти компромісу”, – вважає відомий польський професор філософії.