Так, 12 березня 1933 року українське студентство скликає так звану «Всестудентську анкету» в Академічному Домі, що у Львові. У цій акції взяли участь студенти львівських вузів кількістю у 250 осіб . Не секрет, що «Всестудентська анкета» була інспірована націоналістичним підпіллям, щоби не допустити українську молодь до участі у святкуванні. Кілька делегатів «Анкети», виступаючи перед студентством, засудили свято УМХ, мотивуючи це такими головними точками:
1. націоналісти не можуть випустити молодь зпід свого впливу;
2. Діловий комітет хоче провести не так релігійне свято, як політичне з угодовським нахилом щодо Польщі; .
ОУН вважала, що Церква остаточно погодилась на політику Другої Речі Посполитої щодо українського питання у Галичині. Тому проголошувала ГКЦ і усі її акції угодовськими, тобто такими, що сприяють зближенню Церкви та окупаційної влади. Відповідно, студентство на «Всестудентській анкеті» прийняло рішення, яке проголошувало, що:
1. цілі і характер свята є пропольськими;
2. воно є виявом Української Католицької Акції, яка залежна від чужих та ворожих українській нації чинників;
3. свято, що має на меті втягнути молодь у так званий католицький табір насамперед є звернене проти українського національного табору, тому відбуття такого свята не можна допустити;
4. треба заборонити українській молоді брати участь у святі УМХ .
Така резолюція викликала скандал на сторінках галицької преси. Перший раз в історії українського галицького суспільства націоналістичний табір відкрито виступив проти ГКЦ. ОУН піддала сумніву не лише політику та дії Церкви, до якої у попередні роки ставлення було позитивним, але і виступила проти авторитету митрополита Андрея, який проголосив це свято. Конфлікт переростав з ідейного в особистий та у «малу громадянську війну» між різними політичними таборами. Так, націоналістична молодь виступила за те, щоб позбавити відомого педагога д-ра Бабія членства у Діловому комітеті свята тільки з тієї причини, що він нібито був запідозрений у співпраці з польською владою .
Одразу ж після цього греко-католицька газета «Мета» гостро висловилася щодо втручання прихильників так званого «інтегрального» націоналізму у релігійні справи . Висунувши твердження про те, що намагання підпорядкувати релігійні справи своїм політичним інтересам за догматикою Католицької Церкви було єрессю, а отже засуджувалося. Але сама Церква не поспішала підтримувати гострі заяви католицьких журналістів, вважаючи, що в націоналістичному підпіллі до таких крайніх дій схильна меншість і що більшість прихильників ОУН їх не підтримує. З іншого боку, ГКЦ не потрібен був ще один внутрішній конфлікт, тому реакція духовенства скоріше мала за ціль ще раз вияснити характер свята та не допустити протистояння .
За резолюцію «Всестудентської анкети» проголосувало 137 студентів з 250 присутніх. Проти голосувало 85 та 10 утрималось . На заклики присутніх священиків організувати делегацію до митрополита А. Шептицького, щоб він вияснив усі цілі свята, студенти не погодились. Та, незважаючи на заборону зі сторони націоналістичного підпілля брати участь у святі, все-таки студенти зголошувались у Діловий комітет. Зі Львова зголосилося 105 студенток та 55 студентів, разом 160 осіб .
У цей час була чутка, що ОУН проведе терористичні акти проти учасників свята. Представники підпілля звинуватили у розпусканні цих чуток саме Діловий комітет, який у такий спосіб нібито захотів помститись організації за проведення «Всестудентської анкети». Звичайно, комітет заперечував будь-яку свою причетність щодо розпускання чуток. Дійсно у звітах повітових староств можна віднайти попередження про те, що деякі члени ОУН та Союзу Українських Студентських Організацій у Польщі (СУСОПу) готували на 6-7 травня акти саботажу у Львові . Наскільки це було правдиво, важко судити, можна припустити, що деякі гарячі голови у будь-який спосіб не хотіли допустити успішного проведення свята УМХ. Але виглядає на те, що саме ОУН погасило такі наміри своїх членів.
Тоді з’явився Комунікат ОУН у справах свята УМХ, з якого слідувало, що Крайова Екзикутива і надалі вважала відповідальним за чутки про теракти Діловий комітет та заявила, що ставиться до цього опортуністичного дійства (тобто свята) вкрай негативно. ОУН офіційно ствердила, що не збирається здійснювати жодних терористичних актів проти учасників свята. Комунікат з’явився 4 травня 1933 року в Обіжнику Крайової Екзикутиви ОУН на західно українських землях (ч. 5/33) .
Важливо зазначити, що деякі члени ОУН все-таки позитивно ставились до проведення такого заходу. Так, у 1933 році в Дрогобицькій тюрмі відбували покарання чотири члени ОУН: д-р Юліан Вассин, Осип Бойдунек, д-р Олесь Бабій, Степан Ленкавський і бойовий референт Крайової команди Зеновій Книш. Саме до них звернулося керівництво ОУН, як до важливих діячів підпілля, висловити свою думку щодо свята УМХ . Зеновій Книш підготував реферат з цього питання, виділяючи три можливих позиції:
1. виступити проти свята та закликати це зробити інших;
2. зігнорувати подію і закликати до цього інших;
3. включитись в неї та дати їй характер всеукраїнської маніфестації, де будуть брати участь усі без огляду на їх партійну приналежність .
Він категорично відкинув першу, пропонуючи ОУН прийняти або позицію 3, або у крайньому разі позицію 2. Але Крайова Екзикутива не прислухалась до реферату і зробила усе з точністю до навпаки .
21-23 березня українські студентські організації проводили у Львові ІV Крайовий Студентський Конгрес , де справа свята УМХ знову стояла на порядку денному. Було на Конгресі понад 200 студентів та 80 гостей . Особливо гостро виступила проти свята Студентська Репрезентація Союзу Українських Студентських Організацій у Польщі (СУСОП) . ЇЇ лідер Дмитро Штикало виступив за підтримку рішень «Всестудентської анкети». Він наголосив, що ціллю свята буде створення організації, Католицької Акції Української Молоді, що мала замінити українську скаутську організацію «Пласт», а цього, на думку голови СУСОПу, неможливо було допустити . У кінці Конгресу делегати від Товариства Українських Студентів Католиків (далі ТУСК) «Обнова» виступили на захист ідеї проведення свята УМХ. Роман Монцібович, один із лідерів «Обнови», запропонував до відома усіх присутніх резолюцію українського католицького студентства, в якій ішлося про те, щоб дати волю українському студенту щодо вибору брати участь у святі чи ні та не ставити ультиматуму усім, як це зробила молодь ОУН. Після довгих дискусій було винесено на голосування учасникам Конгресу обидві резолюції. Резолюція націоналістичного табору набрала 70 голосів підтримки, резолюція, «Обнови» лише 10 . Тоді делегати від ТУСК «Обнови» зачитали заяву, що, не дивлячись на наслідки голосування, усе католицьке студентство візьме участь у святі УМХ. Відповідь на таку заяву не забарилась. Одразу по Конгресі на шпальтах націоналістичної газети «Наш Клич» почалась кампанія проти ТУСК «Обнова» .
На такі атаки зі сторони молодіжних організацій ОУН відповідь дав, захищаючи «Обнову», її духівник о. д-р Микола Конрад, який 2 квітня 1933 року опублікував звернення «До українського католицького студентства», в якому прореагував на рішення «Все студентської анкети» та Конгресу студентства. Отець М. Конрад писав: «Ставити засади ідеології українського націоналізму як основу відношення студентства до християнської релігії взагалі, а католицької зокрема, і то в оцінюванні не по думці Церкви, а під кутом добра для українського народу в розумінні того ж націоналізму, є явним безбожництвом; бо це значить ставити націю понад Бога, для якої він є Творцем… Не є правда, що цілі і характер свята є наскрізь політичні, бо це не відповідає програмі свята, котре має бути публічною національно-релігійною маніфестацією в честь Христа, а не виявом якогось опортуністичного й угодовського руху, що з цим святом не має нічого спільного … свято УМХ є лише виявом української Католицької Акції, котра не є залежна від чужих чинників, як про це пишуть націоналісти, лише є виявом співпраці мирян з Церквою… Українське католицьке студентство може ставитись позитивно лише до того українського націоналістичного руху, котрий у своїх засадах і практиках не суперечить католицькій вірі та моралі… з огляду на те, що участь у святі УМХ є справою релігійної совісті кожного студента, ніяка випадкова, а ні навіть дійсна більшість не є компетентна давати зобов’язуючі рішення, а тим більше, що чимало голосуючих не здавали собі справи, як дуже проти релігійні є ухвалені резолюції…» . Такі розлогі заяви не змогли переконати молодь у протилежному, бо все частіше надходили вістки, що багато студентів зі Львова агітує проти свята по селах Сх. Галичини. Також негативну реакцію викликало свято і в комуністичних організаціях, які теж агітували проти дійства, вказуючи на те, що український робітничий клас не повинен піддаватися на чорну реакцію «попівства» . Особливо активно виступав проти свята про радянський часопис «Українська Думка» та польська ендецька преса на чолі з часописом «Ilustrowany Kurier Codzienny» .
30 квітня 1933 року відбулися збори українського католицького студентства, де було оголошено, що усі студенти католики мають взяти участь у святі . Напередодні свята митрополит А.Шептицький звернувся до української молоді пастирським листом, в якому привітав прибуваючих учасників свята та закликав їх присягнути на вірність Христові .
Варто відзначити активну працю священиків на парафіях, які совісно поставились до приготування молоді до святкування. Вже 5 травня до міста почали з’їжджатися перші групи учасників, на залізничному вокзалі безперервно працювали інформаційні та санітарні відділи .
Так, 6 травня розпочалося довго очікуване свято УМХ. Перша найбільша група прибула з Рогатина (понад 500 осіб) . Інші-менші групи сходились за наперед визначеним планом у місця їх перебування . Одна з таких груп у кількості 300 чоловік подолала пішки понад 100 км до Львова . Велика група молоді була з Тернополя . Відомо, що тільки з Тернопільського воєводства участь у святі взяло 18 430 осіб . З Станіславського воєводства прибуло у перший день понад 8 тис. осіб . До кінця дня в Діловому комітеті було зареєстровано 25 тис. учасників, та все-таки велика кількість осіб так і не змогла зареєструватись у цей день .
Головні події свята розпочалися на площі Сокола Батька 7 травня о 8 годині ранку короткою промовою єпископа Івана Бучка. Після чого була архієрейська Літургія, яку відслужили єпископи І. Бучко, Н. Будка та священики о. Решетило, о. Р. Лободич, о. Пелецький, о. Томович, о. Ковальський, о. Базюк, о. Лаба, о. Дзерович, о. Лициняк. Площа Сокола Батька, за підрахунками Ділового комітету, вміщала тоді десь біля 60 тис. учасників. Для дотримання порядку на площі було задіяно до 190 студентів, 57 старших осіб та 30 представників ремісничих товариств. Крім того на площі перед собором св. Юра за порядком спостерігали 80 студентів вищих шкіл та представники Товариства «Луг» . Було також посвячення прапорів (понад 150 деканальних полотен) та учасники склали присягу на вірність Христу. Потім відбулося урочисте св. Причастя, до якого приступило близько 20 тис. присутніх, тоді як 30 священиків причащало . Після закінчення Служби Божої об 11 годині почали формуватися колони маніфестантів. Тут варто зазначити, що якими б не були приготування до святкування, відчувався брак досвідчених лідерів. Це відзначало багато учасників після маніфестації, виходячи з того, що не завжди маніфестанти виконували приписи та не усі формували колони, а пішли містом самовільно. Та об 11:30 похід вирушив вулицями міста з площі Сокола Батька до собору св. Юра, куди прибув через 4 години. Сама хода маніфестантів рухалась, дотримуючись порядку, у такій послідовності: Станіславська єпархія, Перемиська єпархія і на кінці Львівська архієпархія. Похід замикав хор Богословської Академії. Закінчилась акція біля 16 години . Очолили маніфестацію єпископи та члени Ділового комітету свята, а також члени Української Парламентської Репрезентації. Рухались учасники походу вулицями Стрийською, Кадецькою, Коперника попри церкву св. Духа та Богословську Академію, далі вулицями Словацького, Сикстуською до площі св. Юра. Перед брамою св. Юра на підвищенні сидів митрополит А.Шептицький, благословляючи учасників, що проходили повз трибуну .
Не обійшлося без ексцесів. У хід маніфестації намагались потрапити представники комуністичної молоді, розкидаючи антирелігійні листівки, у це довелося втрутитись поліції, яка заарештувала одного провокатора . Листівки були виготовлені на звичайній друкарській машинці та підписані Окружним Комітетом Комуністичної Партії Західної України .
7 травня 1933 року о 8 годині вечора в Оперному театрі відбулась святкова Академія, на честь закінчення свята УМХ, на якій виступали з промовами духовенство, члени різних католицьких інституцій та запрошені гості .
Діловий комітет підрахував кількість осіб, що брали участь у святі. Їх виявилося 100 тис, хоча у самому поході вулицями міста брало, за даними того ж таки комітету, до 60 тис. осіб . До Львова прибуло 30 спеціальних поїздів з учасниками свята, та понад 4 тис. возів стояло в передмістях Львова . Усе вказувало на велике зацікавлення святом української молоді.
14 травня пройшло свято УМХ по усіх парафіях ГКЦ, в якому взяло участь велике число вірних . 20 травня Діловий комітет оголосив, що всі українські школярі будуть звільнені від лекцій з нагоди проведення шкільного свята УМХ . Цього ж дня відбулося свято для школярів на площі св. Юра, де участь взяло 4 тис. осіб . Шкільне свято УМХ відбулося по усіх більших містах Сх. Галичини.
Відбулося свято УМХ також у Малій семінарії, яка була школою найбільш заангажованою у приготуванні свята. Студенти Малої семінарії брали участь у маніфестації та у святковій Академії .
Польська преса, пишучи про свято УМХ, відзначала, що для багатьох поляків проведення такого свята було несподіванкою, але захід пройшов досить організовано і цивілізовано, демонструючи високу українську свідомість . Польська інформаційна агенція «Wschód», подаючи статистику свята, вказала, що у святі УМХ взяло участь лише 40 тис., а у маніфестації вулицями Львова – біля 30 тис. осіб . Усі польські часописи, пишучи про події, використовували показники польської інформаційної агенції, яка відрізнялась від статистики Ділового комітету свята. Хоча, наприклад, часопис «Nowy Wiek» подав число учасників свята до 50 тис., «Kurier Wileński» вказав 60 тис. учасників, «Sprawy Narodowościowe» описали досить докладно ситуацію, яка склалась довкола свята та саму маніфестацію, подаючи число учасників 50 тис. .
Та не усі часописи відгукувались так позитивно про свято. Часами самі ж українські католицькі видання вбачали у ході свята політичні нотки. Так, перемиська газета «Добрий Пастир» гостро засуджувала нібито політичний бік свята. На думку редакції часопису офіційна присутність на святі членів УНДО та УПР, лише збаламутила ситуацію. Часопис гостро виступив проти проф. Кузьмовича та Дмитра Левицького (голови УНДО), які стояли на трибуні разом з митрополитом, вважаючи, що політикам немає місця на релігійному святі .
Були засвідчені випадки і бойкотування свята цілими селами. Так, ніхто із мешканців села Роменів не брав участі у святі, такі випадки були непоодинокі .
Діловий комітет отримав велику кількість привітань від різних організацій, як з Польщі, так і з закордону . Папа Пій ХІ надіслав вітальну телеграму з нагоди свята Єпископату ГКЦ, підписану кардиналом Е. Пачеллі .
У червні 1933 року ТУСК «Обнова» публікує на шпальтах часопису «Мета» «Заклик до українського студентства і абсольвентів середніх шкіл», в якому обговорює наслідки проведення свята УМХ та звертає увагу всього студентства на стан української нації . «Обнова» пропонує нове гасло студентству: «Все для України, а Україну для Бога», з яким молодь двигне націю на нові вершини . Для досягнення таких цілей «Обнова» висунула пропозиції розвивати: 1. глибоку релігійність; 2. непохитний характер; 3. любов до нації; 4. добру освіту . У цьому руслі важливим було заснування під час свята організації Католицька Акція Української Молоді (КУАМ).
Варто зазначити, що кожна наступна річниця свята урочисто відзначалась ГКЦ, Генеральним Інститутом, Українським Католицьким Союзом та усіма молодіжними католицькими організаціями. Відбувались конференції, лекції та святкові Академії в усіх єпархіях Галицької митрополії . Свято УМХ було показником духовної та релігійної зрілості української молоді Галичини, виявом його моральної сили, відданості християнській вірі. Тут однозначно можна сказати, що за три роки після впровадження Католицької Акції на українському ґрунті, Церква отримала бажані результати. Багато католицьких товариств активно працювали з Головним Інститутом Католицької Акції; це засвідчило, що об’єднавчий фермент існував – ним був католицький світогляд. Уперше в історії ГКЦ релігійні установи досягли такого піку розвитку, що спромоглися організовувати велику акцію, якою було свято УМХ. Незважаючи на активні протести націоналістів та комуністів, УМХ засвідчило велику прихильність українського громадянства щодо ГКЦ, авторитет якої ще більше виріс.
Та все ж свято УМX не зіграло відчутної ролі в політичному житті українців, насамперед через свою неполітичність. Але стало ще одним пунктом, де розійшлись погляди українських легальних партій на чолі з УНДО і націоналістичного підпілля. Загострення стосунків між цими двома визначальними національними політичними таборами розпочалося ще в 20-ті роки й активізувався після пацифікації 1930 року. Після свята УМХ протистояння набрало небезпечних обертів. Дійшло до того, що у 1934 році підпілля вбило Івана Бабія, авторитетного педагога, директора Генерального Інституту Католицької Акції, але особу не дуже популярну серед великої частини молоді через свої погляди . Це вбивство в особливий спосіб потрясло українське громадянство. З гострою критикою тероризму виступив сам митрополит Андрей Шептицький, що в цей час перебував у своїй літній резиденції в Підлютім. У пресі з’явилось звернення Шептицького під заголовком «Святій Справі не можна служити закривавленими руками» , в якому владика підкреслив, що Єпископат ГКЦ засуджує тероризм, а це значить, що усі владики за логікою підпілля мають бути знищені . Він відверто викрив всю ганебність убивства. Та найбільшому осудженню піддано провідників націоналістів, що штовхали молодь на вбивство. Андрей Шептицький закликав усіх товаришів і учнів покійного скласти останню пошану і прилюдне свідоцтво про його заслуги. Подібну оцінку вбивству директора І. Бабія дали ще деякі національно-демократичні партії, осуджуючи політичний і будь-який терор взагалі як метод боротьби. На кінець митрополит сказав, що українські католицькі інституції теж гостро засудили ті методи боротьби, що несумісні з християнською мораллю . Мабуть саме ці події послужили поширенню чоток про те, що націоналістичне підпілля готує замах на самого митрополита. Наскільки так було, невідомо, бо немає на це документальних свідчень про такі приготування, чи накази. Але навіть якщо підпілля і робило такі заяви, то це була скоріше неадекватна реакція гарячих голів, які не становили більшості і не впливали на ухвалення рішень. Проведення атентату проти Шептицького, поставило б під сумнів будь-яку легітимність дій ОУНу, що в самій організації добре розуміли, тому скорі ж за все чутки про замах залишались лише чутками.
Вертаючись до свята УМХ, нам, сучасникам, треба дати високу оцінку тим подіям. Згуртування українського галицького суспільства навколо Греко-Католицької Церкви у проведенні такого великого заходу, як свято УМХ, на тлі панування в Центральній Україні Радянської влади, колективізації та Голодомору як засобу масового винищення українців, набувало важливого значення. Тоді, коли з рук комуністів у геноциді загинуло понад 10 мільйонів українців, у Галичині Церква спромоглася організувати масову релігійну маніфестацію, якою засвідчила високий рівень національної свідомості.
Повернімось тепер до питання: Що ж залишилося за лаштунками тих подій?
До негативних факторів можемо віднести наступні: мабуть, найперше – небажання різних політичних таборів шукати примирення. Інше питання: чи в умовах, у яких перебувало галицьке українство у 20-30-х роках у Польській державі, таке примирення взагалі було можливе? Свято, що мало створити відчуття спільноти та єдності української молоді, ще більше її розсварило. УМХ продемонструвало неготовність націоналістичного підпілля сприйняти іншу думку. Також засвідчило розкол усередині галицького українства та, відповідно, не стало виразником національної єдності. Налякало польську владу, що змусило постійно применшувати розмах дійства та кількість його учасників. Не задовольнило ілюзій провідників католицького руху, а це спонукало подавати перебільшену кількість учасників руху. Та, зрештою, продемонструвало, що католицький рух хоч і був масовим, але досить інертним, не завжди кількість відповідала якості, а подальша історія його розвитку постійно була під питанням.
Позитивними факторами були: бажання розвивати католицький рух, що вносив у тісний галицький світ нову альтернативу, уміння організувати та зорганізуватись на заклик провідників. Варто відзначити і бажання молоді сприйняти інший, не націоналістичний, світогляд, продемонструвати польській стороні силу українського духу, вдалу працю Єпископату та зокрема митрополита Шептицького у міжвоєнний період, можливість порозуміння між єпископами ГКЦ (не завжди це порозуміння так легко досягалося). Свято УМХ довело українській спільноті та Церкві, що можна вдало проводити великі акції, які матимуть потужний розголос у державі та за її межами. Незважаючи на усі труднощі, маніфестація молоді у 1933 році у Львові засвідчила, що Церква і надалі залишалась моральним авторитетом для більшої частини галицького суспільства. А також загострила потребу в ініціативному католицькому русі, який аж до вибуху Другої світової війни активно розвиватимуть у Галичині.