Інвестування в науку та освіту, вважає Українська Католицька Освітня Фундація в Канаді, належить до наймудріших і найвдаліших, якщо думати про майбутні покоління. Проте сіяти зерна і, водночас, пожинати плоди таких капіталовкладень можемо вже нині.

На запрошення Української Католицької Освітньої Фундації близько сотні осіб завітало до КУМФу в Торонто наприкінці квітня 2009 року, щоб взяти участь у святковій зустрічі та послухати завідувача кафедри церковної історії, колишнього директора Інституту історії Церкви Українського Католицького Університету д-ра Олега Турія. Організовуючи таку зустріч, УКОФ мала на меті не лише прозвітувати про свою діяльність за рік, але й визнати та гідно вшанувати своїх меценатів, а також заохотити ширшу українську громадськість до подальшої співпраці. Ні для кого не є новизною, що якими б визначними не були наукові винаходи чи освітні змагання, їх успіх та розвиток значною мірою залежить від фінансування. Будучи джерелом фінансової підримки наукових та освітніх проектів Української Католицької Церкви, Фундація тісно співпрацює з Українським Католицьким Університетом у Львові. І, як можна було переконатися зі слів доповідача, співпрацює плідно й хосенно.
І хоч д-р Турій прибув до Канади як стипендіат-дослідник Канадського Інституту Українських Студій і місцем його перебування протягом наступних кількох місяців буде Едмонтон, проте науковець намагається поєднати свої плани з планами УКУ щодо промоційної праці, а саме ознайомити людей з тим, що робить університет і як він це робить. Тому сподівається мати подібні зустрічі з українською діаспорою в Оттаві, Вінніпезі, Саскатуні та Йорктоні. Зрозуміло, що доповідь д-ра Турія обмежувалася певною темою («Віра після атеїзму – розвиток релігійного життя в сучасній Україні»), та подальша дискусія і наше інтерв’ю дозволили порушити й інші, не менш цікаві аспекти. Один із них – сьогоднішні стосунки УКУ та УКОФ.
Олег Турій: – Ми є справді добрими друзями і наче великою родиною, бо робимо спільну справу – розвиток освіти, зорієнтованої на етичні християнські засади. І це є та ділянка, у якій Фундація нам допомагає реалізовувати наші завдання – через жертвенність людей, через популяризацію нашої роботи, через прямі контакти і спільні акції. Фундація в Канаді з’явилася пізніше ніж подібна у США, в Чікаго. Кожна з них має свою харизму, свою специфіку, яка випливає з особливостей цих країн. І якщо американська Фундація – це добре відлагоджений „годинниковий механізм”- зорганізований, цілеспрямований, динамічний (деколи навіть, як на українські реалії, надто динамічний), то канадська Фундація починала свою роботу більш повільно, спокійно, розмірено. Але в її праці є дуже сильним емоційний, «людський» елемент безпосереднього контакту. Може, це завдяки тому, що українська діаспора в Канаді живе українськими проблемами набагато сильніше, ніж це можливо у дуже глобалізованих умовах США. Так що, думаю, можливості й пріоритети Канадської Освітньої Фундації мусять бути дещо іншими. Ми дуже надіємося, що перспективи нашої співпраці в Канаді є набагато більшими, ніж вони є сьогодні.
Перебуваючи за «залізною завісою», Україна не переставала діставати підтримку від своєї діаспори – чи то моральну, чи матеріальну. Якої допомоги, цікавимося у д-ра Турія, потребує сучасна Україна та Український Католицький Університет, зокрема?
Олег Турій: – Сьогодні на нашій зустрічі не лише від мене, але від інших людей дуже часто звучало слово «майбутнє». Думаю, ми трохи помиляємося, коли говоримо про нього лише в майбутньому часі. Насправді майбутнє зароджується сьогодні, корені його ¬- у минулому. Що я маю на увазі? Працювати задля майбутнього треба тут і тепер. Коли ми в рамках нашої співпраці з Канадською Фундацією просимо допомоги від жертводавців, то пропонуємо разом заглянути в це майбутнє, яке твориться через певних людей, і не в абстрактних формах, а в дуже конкретних речах – у виданні книг, проведенні конференцій, будівництві навчальних приміщень і харитативних осередків, вихованні студентів – майбутніх душпастирів, науковців чи просто відповідальних громадян. Я дуже сподіваюся, що саме УКОФ у Канаді з її специфікою підтримає наші плани та амбіції і щодо розбудови єдиного не лише в Україні, але й на всьому пост-совєтському просторі Католицького Університету: відкриття нових факультетів і програм з філософії, соціології, культурології, журналістики, церковного і державного права тощо. Зокрема, ми дуже прагнемо, щоб наш Університет став справжньою Alma mater не лише для студентів з Галичини, але й зі Східної, Великої України. Ми бачимо себе в цій ролі, спроможні її виконувати і вже багато чого робимо. Наприклад, Інститут історії Церкви, з яким я найтісніше пов’язаний, минулої осені в Києві провів наукову конференцію до 1020-ліття Хрещення Руси-України, на якій уперше за одним столом нам вдалося зібрати не лише науковців, але й єрархів усіх традиційних Церков. Вже кілька років поспіль на базі УКУ проводяться семінари для дослідників церковної історії зі Східної Європи, на які ми запрошуємо доповідачів з розмаїтих міст, як наприклад, з Харкова, Чернігова, Ужгорода, Любліна, Гродна. Дуже часто ці дослідники, що займаються східно-християнською проблематикою, у себе вдома не мають найпростішого – компетентного оточення, колег по фаху, аудиторії.
Щодо інших задумів Інституту, планується влаштувати Літню школу для таких дослідників чи невеликі сесії про історію Київської Церкви в різних містах України, подібно до проведеної у 1995-1996 рр. серії «Берестейських Читань».
Олег Турій: – Тут не йдеться про великі кошти (квиток коштує небагато, приміщення маємо, гонорарів не потребуємо ні для себе, ні для учасників), але нам потрібна бодай елементарна підтримка, бо від державних структур такої допомоги, на жаль, все ще годі сподіватися. І таких проектів можна знайти багато. Інвестувати в майбутнє – це давати можливість, шанс людям в Україні займатися своєю справою і робити це чесно та фахово.
Історик і науковець Олег Турій переконаний, що саме такі речі повинні знайти відгук у серцях не лише українців, але й усіх, хто переживає за долю України та за долю Церкви в Україні. А Український Католицький Університет бере на себе місію бути своєрідним «будівельним майданчиком», місцем реалізації добрих задумів та мультиплікатором здобутого досвіду.
Олег Турій: – Ми повинні не лише очікувати на допомогу, але і щось пропонувати – для нашої діаспори, для людей в Канаді загалом – давати певні нагоди через УКУ пізнавати Україну, вивчати українську мову, вивчати іконопис – все те, що ми вже робимо і хочемо розвивати далі. Таким новим великим проектом може стати Римський осередок УКУ, який мав свого часу гарну традицію проведення Літніх шкіл для діаспори. Думаю, що саме тепер є гостра потреба відновити ці школи, але вже спільно для студентів і молодих науковців з України та з-поза її меж. Ми маємо там важливе місце нашої істричної пам’яті, пов’язане з величною постаттю Патріарха Йосифа, але ми маємо там і великі можливості, добрих людей, гарні ідеї та плани, от тільки бракує трішки грошей, і то вже не таких великих. Якщо би починати «з нуля», це би коштувало набагато більше та й здійснити було б набагато важче. Тому, думаю, УКУ разом з Фундаціями через усі можливі канали повинен ці проекти пропонувати, повідомляти всім людям, яким дорога Україна та її Церква, що є такі перспективи і такі прекрасні нагоди.
Як фахівець у ділянці історії Церкви, д-р Турій констатує, що не зважаючи на розмаїті спокуси і виклики модерного світу, молоді люди в Україні продовжують виявляти зацікавлення здовалося б таким «архаїчним» освітнім предметом як історія та церковними проблемами зокрема.
Олег Турій: – Ми завжди маємо кілька гарних дипломних робіт, які мало що потребують до опрацювання, щоб бути добрими докторатами. Це переважно теми, пов’язані з підпіллям Української Греко-Католицької Церкви, з радянською антирелігійною політикою, стосунками Церкви з національним рухом, ідентичністю УГКЦ та долею Унії. Ми випускаємо кваліфікованих фахівців і завдяки цьому маємо визнання в цілому світі. Університет відкриває людям певні перспективи, які виводять їх у міжнародне середовище, де вони відчувають себе партнерами та знаходять поле для реалізації здобутих знань і вмінь. Наведу лише три, може найяскравіших приклади подальшої долі наших кращих випускників: монах-студит Леонтій, якій писав дипломну працю про Блаженного Леоніда Фьодорова, сьогодні провадить відродженим монастирем у Пінську в Білорусі, сестра-редомптористка Альфонса, яка досліджувала еклезіальну ідентичність Київської митрополії в 17 столітті, продовжує студії в Ливані, вивчаючи традицію тамтешніх східних католиків, а о. Степан Угрин, якій під моїм керівництвом написав працю про Унію і Козаччину, сьогодні очолює громаду греко-католиків та будує храм в столиці Казахстану.
Це дуже важливо відкривати людям в Україні нові обрії, давати їм відчуття успішності. Ми чуємо так багато негативного, що просто потребуємо пересвідчитися, що в цій державі, з цими людьми можна робити великі та важливі справи. І вони можуть бути визнані у світі. Звичайно, розміри нашої діяльності ще доволі скромні, але те, що робимо, стараємося робити добре.
Від часу заснування УКУ кандидат історичних наук Олег Турій обіймав керівні наукові посади, а донедавна був директором Інституту Історії Церкви. З огляду на розбудову університету навчальний та дослідницький напрямки розділилися. В Інституті історії Церкви зосередилася суто дослідницька праця, натомість кафедра церковної історії, очолювана Олегом Турієм, займається викладанням та підготовкою майбутніх науковців. Але «спочивати на лаврах», зізнався наостанок наш співрозмовник, не доведеться – вже у серпні його чекає нова посада проректора з наукової праці – відповідальність за всі наукові інститути УКУ та наукову роботу в університеті. Отож тимчасову зупинку – перебування на стипендії в КІУСі – автор більше ста наукових публікацій Олег Турій розцінює як унікальну нагоду бодай на мить відійти від своїх адміністативних обов’язків до власної наукової праці, яку планує продовжувати і надалі.

Квітка Гриньків-Лопушанська