Майдан народився як імпульс. Це був імпульс ураженої гідності і знову провалених обіцянок. Він покликав за собою молодь і студентство, які були в Європі і для яких вона – не міраж, а щось реальне і щоденне.

Адже там у них друзі, відомі навчальні програми і цікаві перспективи. Там є щось зрозуміле, якісне, добре, яке має таке ж право бути тут, в Україні. Саме на цьому імпульсі піднялася студентська молодь. Я була свідком того, як до студентів хотіли приєднуватися учні зі шкіл. Це було дуже сильно. Вони мають на меті своє майбутнє, яке вони всі пов’язують з Європою.

Зовсім інший Майдан народився після подій 30 листопада. Принципова відмінність була навіть не в тому, що до нього приєдналися люди середнього і старшого віку, а в тому, що студенти, яких ударили, одразу стали на ціле покоління старшими. Умовно кажучи, старші помолодшали і знову вийшли на вулиці, а молоді дорівнялися до старших, бо вони дістали свою травму, свою рану. Почався новий рух із новими завданнями, де вік вже не мав значення…  

Реальна влада на Майдані належить молоді. Студентам, які готові лягти на землю перед беркутівцями  і лежати у мовчазному протесті. Це люди, які вже зрозуміли, що таке сила миру. Вона непереможна. Студенти у певний момент показали приклад дорослим і політикам, як треба послідовно відстоювати свої гасла на Майдані. Так само показують церкви, як треба забути те, що розділяє нас і пам’ятати про те, що об’єднує. Вони ходять і служать людям. Вони допомагають зараз багатьом, і це також дуже потужна сила. 

Майдан суперечливий, як саме життя. Можна почати з дрібниць: ми говоримо про те, що хочемо до демократичної Європи, що ми толерантні і мирні. Однак ось уже скільки тижнів ми кричимо «Хто не скаче, той москаль». Це нібито дрібниця, але коли поруч із тобою скачуть першокурсники і школярі, і ти розумієш, що вони це будуть розповідати своїм дітям, то, виходить, не така вже це й дрібниця… Гасла суперечливі, настрої суперечливі, цілі, які різні групи зараз перед собою ставлять, суперечливі. Це і боротьба за владу, і піар на різних рівнях, і щирі переживання пересічних людей – що я можу для цієї країни зробити? Однак домінуюче почуття, яке я всюди бачила і відчувала, це захоплення цим народом і любов до нього. І це є патріотизм у своєму найкращому прояві, який я бачила.

Як і колись польська “Солідарність”, наш Майдан готується витримати довгий шлях, якщо буде треба. Бо мета дуже висока і дорога кожному учаснику – інше суспільство, де кожна людина важлива. Це набагато більше, ніж євроінтеграція. І ще Майдан робить спроби вже не мітингового, але якогось іншого впливу на ситуацію та самоорганізацію суспільства. Дедалі популярнішою в мережі стає аналітика, а не заклики, спроби складення юридичних документів і відозв. Це новий, наступний крок самоорганізації. І, всупереч усяким прогнозам, радикалізму не більшає. Як на мене, принаймні найбільш вербалізована і думаюча частина Майдану мудрішає. 

Майдан цікавий тим, що він постійно змінюється. У цій його змінності є якась особливо важлива цінність, яку ми ще не бачимо. Я боюся, найбільш прогнозований варіант – усе заглухне, замерзне, розійдеться, влада настрашить усіх, кого треба настрашити (вона вже цим займається). Я буду молитися, щоб я помилялася. На жаль, наше правове поле дуже нездорове, щоб ми могли мати якийсь легітимний варіант. Добрим закінченням ситуації було б юридичне вирішення питання. Не знаю, чи це можливо, враховуючи те, що твориться з нашим законодавством. А правильним варіантом була б відставка уряду. Це також буде велика перемога, попри всі інші гасла. Тому що наш президент спирається на свій уряд, і якщо він його не матиме, то ситуація обернеться проти нього. Раніше ми були його маріонетками, а тут він може стати нашою. Зміна уряду і підготовка до виборів 2015 року з новим урядом – оптимальна розв’язка. Цей уряд не буде ідеальним – я не будую ілюзій, але він буде обережніший і він боятиметься. В будь-якому разі, як би там не розгорталися події далі, те, що ми пережили за  останні чотири тижні, це вже величезна перемога.

Джерело: Високий замок