«Завжди цікавило питання, як відбувається політична участь в інтернеті, чи впливає/не впливає інтернет на форми участі, і чи допомагає інтернет в політичному житті суспільства», – так кандидат політичних наук Оксана Дащаківська означила причини свого дослідження, яке 5 травня презентувала на науково-методичному семінарі «Політична участь в інтернеті: до та після Революції Гідності».

За основу свого дослідження доповідач взяла порівняння реальної політичної участі громадян та цієї ж участі за допомогою інтернету та соціальних мереж. Так, публічний простір до інтернету – це площі, заклади, соціальні простори, медіа. З появою інтернету до цього додалися і соцмережі. Так, в спілкуванні з органами влади чи політиками до цього використовувалося особисте спілкування, телефони, листування. Тепер – те саме, тільки ще й через email і соцмережі.

Щодо підписання петицій, то в світі є країни, де онлайн-підписання петицій законодавчо закріплене на державному рівні (Естонія, США). За словами Оксани Дащаківської, невдовзі таку практику зможуть застосовувати і в Україні: «В першому читанні прийнято зміни до Закону України «Про звернення громадян», коли цей закон вступить в дію, в нас буде можливість електронно підписувати петицію».

Оцінюючи можливість через інтернет та соцмережі звертатися до політиків, дослідниця виділяє той аспект, що дуже часто таке спілкування є не персоналізоване, і немає впевненості, що саме політик відповідає на ваше звернення, а не спеціально найнята для цього особа. «Таке спілкування не формалізоване жодним законом. Тоді, коли ми подаємо офіційне звернення до депутата, маємо Закон України «Про статус народних депутатів України», і в рамках п’яти днів депутат чи інша посадова особа зобов’язана на нього відповісти», – наголошує Оксана Дащаківська.

Вона переконана, що кожна публічна особа (в першу чергу політики та чиновники), мають мати свої профілі в соціальних мережах. Доповідач зазначає, що в більшості випадків їх використовують з агітаційною метою, що і було продемонстровано на двох виборах, які відбулися в Україні після Революції Гідності.

Така політична участь привела до появи нового терміну – слактивізм, яке теоретик інтернету Євгеній Морозов визначив як «ідеальний вид активізму для лінивого покоління». Для чого ускладнювати собі життя сидячими страйками, ризиком арешту, насильства з боку поліції чи тортур, якщо можна не менш голосно нарікати в інтернеті? Описуючи його, Оксана Дащаківська називає його «участь ледачих», коли люди вважають, що їхні «like» чи «share» мають вплив на політичну ситуацію, і відчувають себе долученим до цього процесу.

«В інтернеті беруть участь ті, хто ніколи б цього не зробив офлайн. Лайкнути, прокоментувати, зробити демотиватор – вона б цього ніколи не зробили в реальному житті», – зазначила Оксана Дащаківська. Як приклад, наводить місцеві ініціативи, коли за 20 років у Львові в інтернеті не було жодної такої ініціативи. В той час як за останні 2 місця таких ініціатив назбиралося 108. Таку активність Оксана Дащаківська пояснює тим, що людям доволі просто зробити декілька кліків. Хоча для того, щоб ця ініціатива зрушила з місця, в подальшому все одно слід все переводити в «паперовий варіант», коли слід писати офіційні звернення.

Порівнюючи інтернет-діяльність до, під час та після Революції Гідності, політичні «майданчики» та присутність політиків в соцмережах, науковець зазначає, що ще за півроку до Майдану це були місця для інформування про корупцію, про порушення свободи слова, зловживання владою. «Це було достатньо популярне місце, але те, що відбувалося в facebook, там же і залишалося. Ніяких кримінальних справ не було. Є тільки 2 випадки журналістських розслідувань. Головними темами були євроінтеграція, антикорупція, та потреба контролю за посадовцями», – розповіла Оксана Дащаківська.

Під час Революції Гідності facebook був інструмент мобілізації і інформування про певні події, але вони не заміщали собою те, що відбувалося в реальному житті. Після Революції Гідності інтернет залишається місцем інформування про події в реальному житті, став інструментом агітації за кандидатів, і використовується як інструмент мобілізації до акцій. Відтак, головними концептами, які сьогодні присутні в соцмережах: війна, волонтери, антикорупція, моніторинг за депутатами та чиновниками.

Підсумовуючи свій виступ, Оксана Дащаківська наголосила, що «я не хотіла, щоб ми казали, що інтернет нічого не змінює, і не хотіла, щоб ми його переоцінювали». Таку позицію вона аргументувала тим, що зараз доволі важко оцінити реальний вплив інтернету не тільки на політичне життя, а й загалом на діяльність людини, і як воно впливає на соціальний дискурс. Диспутантом на семінарі виступила Олександра Сорокопуд. Вона зазначила, що незважаючи на те, що інтернетом користується не настільки значна частина населення України, і його використання різниться в залежності від віку, соціального статусу, місця проживання, однак ті тенденції, які там присутні сьогодні, вже невдовзі можуть стати загальноприйнятими.