При згадці про роль особистості в житті людства думка мимоволі повертається у бік величних імен і біографій знаменитостей, яким вдавалося „перевернути світ”. Список таких імен невичерпний. Проте в житті ледь не кожної такої постаті наступав момент, коли вона виявлялася безпорадною перед фатумом подій і зазнавала гіркої поразки. Розгадка цієї суперечності, як на мене, проста: не людина, а Бог є Господом історії. Людина може увійти в резонанс з історією, але лише доти, доки своїми діями вона обводить ті письмена, що накреслені Господнім Провидінням. Коли ж Господній план реалізовано й вітер історії повертає в інший бік, жодній, навіть найпотужнішій особистості не під силу знову напнути вітрила. Цю істину у видовищний спосіб довелося пізнати, скажімо, Михайлові Горбачову.

Людям влади, які опиняються на самому вістрі видимої історії, важко дається усвідомлення, що вони лише інструменти в руках Бога. Одним паморочиться в голові, що події якийсь час послушно підкоряються їхнім суб’єктивним забаганкам, і вони сповнюються переконаності, що причина цього у них самих. Тоді світ знайомиться з новітніми неронами – земними богами. Іншим також паморочиться, але інакше: вони визнають, що є лише інструментами в руках Бога, однак моменту, коли перестають бути ними, не вловлюють. І тоді у світ приходять нові невдахи, які в кращому разі викликають співчуття.

Отож блаженний той, хто, подібно до Жанни Д’Арк, почує в собі закличний голос і з готовністю відгукнеться на нього. Такий чоловік обов’язково впише своє ім’я у Книгу історії. Проте не менш блаженний і той, хто вчасно загнуздає свою гординю, коли події почнуть „вислизати з його рук”, і скромно відійде у тінь. Той гарантує собі, що ім’я його у тій Книзі його нащадки не проклянуть.

Проте не лише сильними світу цього живе людство. Існує площина аналізу, в якій важливо не те, чи ти є сильною особистістю, а чи ти взагалі є нею.

Окреслити характерні риси особистості нелегко, адже вона може бути амбівалентною щодо різних критеріїв. Так, ми вважаємо особистістю передусім того, хто наділений харизмою – даром зачаровувати серця людей. Проте світ знає позитивну й негативну харизму. І Ґанді, і Гітлер були особистостями, проте момент, коли харизма набуває певного знаку чи кольору, непідвладний людському осягненню. Можливо, з точки зору Неба, це стається тоді, коли людина отримує від Бога свою душу разом із Його планом для неї. Проте з точки зору самої людини, це вона в якийсь визначальний момент свого життя робить остаточний вибір на користь добра чи зла. Взаємозв’язок між Провидінням і вільною волею людини так і залишиться тайною для неї, аже поки вона не постане перед своїм Творцем. Проте ніхто не в силі відібрати в людини відчуття її правосуб’єктності, її свободи діяти відповідно до її переконань. А значить, ніхто не в силі оберегти людину від її особистої відповідальності за свої дії. Тому характерною рисою особистості є її готовність приймати рішення й нести відповідальність за нього.

Різняться особистості й за методологією свого чину. З кузні визначних особистостей виходять і месники, і месії. Це конкретна епоха вибирає, кого прославити, а кого відсунути в тінь. Є епохи, в які рятівником нації є генерал, на героїчному тлі якого пророк виглядає ледь не жалюгідно. Проте достатньо перейти невидиму межу епох, і долю народу вже вгадують у духовних формулах месій, тоді як погони й еполети стають кумедними іграшками дорослих дядь. Вирахувати наперед, яких саме параметрів набуде епоха, людям неможливо. Тому так важливо прислухатись до того Голосу, який у тобі: майбутнє матиме той, хто краще розпізнає його сенс.
Дуже часто особистість вирізняється особливим стилем, який може навіть на якийсь час стати загальною модою. І навпаки, брак виразного стилю часто свідчить про пересічність і слабкість її особистості. Щоб виробити стиль, треба або бути внутрішньо вільним – і тоді дух людський безперешкодно формує унікальну „крону” душі, або потужно долати обмеження свободи – і тоді за виробленим стилем можна впізнати характер самих обмежень. Проте найстрашнішою для особистості є внутрішня сірість та безликість, що сигналізують про вигаслість душі.

Проте чи не найголовнішою ознакою особистості є готовність людини іти на жертву в ім’я якоїсь ідеї. Жертва є тим золотим покриттям, без якого валюта слів і декларацій різко знецінюється. Вона є найголовнішим ключем, який відчиняє двері до людської довіри. Проте глибинний сенс жертви розкривається лише особистостям, натомість сірі й безликі люди уникають її як глупоти. На їхню думку, те, що досягають стражданнями, можна легко купити грошима.

Достатньо цих перших-ліпших ознак, щоб зрозуміти, що нинішній Україні катастрофічно бракує особистостей. Нинішня епоха минає під знаком агресивної самовдоволеної Сірості. На щастя, китайська „Книга перемін” все-таки обіцяє, що епоху, в якій „шляхетній людині зле”, неминуче замінить епоха, в якій „шляхетній людині добре”…

Мирослав Маринович