У Школі української мови і культури УКУ – не тільки онуки українських емігрантів.

У той час, як певна частина української молоді спить і бачить, як би то чкурнути у Європу чи Америку, аби там зажити гідним життям, американці, канадці, бразильці, британці, португальці, голландці, австралійці і японці приїжджають до Львова вчити українську мову, дізнаватись про нашу культуру. Здебільшого це онуки українських емігрантів, але 20% – іноземці, які цікавляться Україною. Аби дізнатись, як жилось закордонним українцям та іноземцям у Львові під час навчання і чи вдалось вивчити мову, кореспондент «ВЗ» завітала до Школи української мови і культури, яка функціонує в Українському католицькому університеті.

За 11 років вона прийняла близько 611 студентів, серед яких були і пенсіонери, священики, викладачі, перекладачі… Нині охочі іноземці можуть вивчати нашу мову і культуру в УКУ навесні, восени і влітку. На літо припадають три сесії, кожна по три тижні. Іноземці обирають, чи хочуть студіювати українську три тижні, шість чи дев’ять. «За три тижні навчання, харчування, проживання та “культурну програму” іноземці платять 500 доларів, за шість – 2,5 тисячі доларів, за дев’ять –

3 тисячі 800 доларів. Серед 60­ти студентів, які цьогоріч приїхали на літню школу, десятеро навчалися за стипендії, надані їм спеціальними фундаціями», ­ розповідає керівник Школи української мови і культури Роман Васьків.

Студентка Маріанна Тимоч із Нью­Йорка у Львові вдруге. Вперше вона відвідала рідне місто своєї бабусі і дідуся у п’ятирічному віці, разом із батьками. «Вчу українську мову, тому що дуже люблю її, як і все українське. Дуже подобаються львівські маршрутки. На жаль, у Нью­Йорку нема такого транспорту, нема в центрі і бруківки, яка є у Львові», ­ розповідає Маріанна.

Бразилійка Бруна Мілена Любчик скептичніша щодо нашого транспорту. «У Львові дуже дивний транспорт. Передавання грошей із рук у руки в Бразилії б не прижилося», -­ каже дівчина.

Справжнім поціновувачем львівської кави, шоколаду, українських страв і вишиванкок виявилась американка Меган Інгалс, яка до Львова приїхала вперше. «У вас одні з найкращих у світі кава і шоколад. Сподобались ваші борщ і вареники з ягодами. Також я дуже полюбила вишиванки – ми не маємо традиційного американського одягу», ­ зізналась дівчина.

Порцію критики Україна отримала від австралійця Давида Пріста. «У консульстві України в Австралії мій паспорт тримали два місяці. А якби я хотів приїхати до вас швидше? Я – вегетаріанець, не міг поїсти у ваших ресторанах. Мені бракувало здорового харчування», ­ сказав Давид. А ще хлопець не міг збагнути, чому українці їдять так багато картоплі, яка, за його словами, йому траплялась скрізь… Ще одна студентка згадала з усмішкою нашу українську «агресивну гостинність». «Коли ви гостюєте в українських сім’ях, від їжі відмовлятися не можна», ­ сказала Айдан.

Назагал усіх іноземців подивував наш побут (менш механізований. ­ О. М.), а також те, що українські жінки багато часу проводять на кухні. Вразили і наші бабці, які взимку з лопатами відгортають сніг і їздять з великими торбами. Один із студентів назвав їх “найпрацьовитішими людьми на світі”.

«У нашій школі навчався японець Хірійомі Ямасакі. Чоловік дослідив, що у їхній країні дуже бракує перекладачів зі слов’янських мов. Тому, вивчивши польську, хорватську, сербську і словацьку, взявся і до української. Пробув у нас шість тижнів. Минулих років у нас навчався і 75­річний священик з Португалії – падре Олівейра. Казав, що хоче вивчити українську, аби розуміти, що від нього хочуть його парафіяни з української громади», ­ розповів Роман Васьків.

Ольга Масна

Джерело: Високий Замок