Професор Ігор Скочиляс був людиною віри – живою міцною колоною Українського католицького університету. Він був співтворцем цінностей УКУ. Коли наш Університет почав швидко рости і розвиватися, ми дискутували як саме зафіксувати наші цінності у різних документах, положеннях, статутах. Професор Скочиляс був одним із ключових членів ректорату, який завжди давав свою оцінку щодо формулювання цінностей і їхнього втілення в університетському житті. 

Читайте також – Ігор Скочиляс: Християнське привітання «Слава Ісусу Христу!»

Християнські, загальнолюдські цінності для Ігоря Скочиляса були на першому місці. Ігор вірив, що людські стосунки мають бути чистими і щирими. Він болісно переживав, коли бачив недоброчесність, несправедливість, брехню, зловживання. Був вразливий, коли зневажали людську гідність, і ніколи не мовчав, бо розумів, що така поведінка руйнує стосунки між людьми та стає фундаментом для поширення корупції, злиднів, популізму. 

Професор Ігор Скочиляс наполягав на академічній доброчесності, бо вважав, що ціль науки – служити правді. Розробляючи стандарти науки УКУ, ставлячи головний акцент на якості, відповідальності, Ігор Скочиляс вважав, що вони мають стосуватися усіх членів спільноти: чи то науково-педагогічних, чи адміністративних працівників, чи студентів. Він не толерував «будь-якості», не сприймав поверховості. Він працював над тим, аби наука була глибокою, своїми дослідженнями сягав найдальших глибин. Як ректор, я висловлюю велику славу і хвалу йому за те, що він високо підняв планку науки у нашому Університеті. 

Ігор Скочиляс любив відкривати нові простори історичних досліджень. «Найщасливіші моменти для мене як для науковця, коли ти приходиш у архів і знаходиш нові факти, сюжети, документи. Це унікальне відчуття», – поділився професор у фільмі знятому, з нагоди вручення йому нагороди Ad Fontes.

На жаль, і Україна, і наша Церква не мали великих можливостей протягом століть досліджувати свою історію: багато документів зникли, багато вкрадено, до частини ми і досі не маємо доступу. До того ж, історія ходить по стежках правдоподібності, оскільки у документах не завжди усе зафіксоване, а певні історії важко відтворити. Ігор Скочиляс не опускав рук, він залучав до праці над джерелами дослідників з різних країн, і робив це наполегливо, часто коштом власного здоров’я. Тому йому довіряли, з ним співпрацювали. А Ігор пильнував, аби ці дослідження були глибокими, автентичними, без плагіату та поверховості, дбав про те, щоби наукові факти були перевірені та достовірні. Як редактор, ініціатор, натхненник та керівник дослідницької програми «Київське християнство» він ніколи не пропускав текстів чи монографій, які б не були сильними науковими творами з відповідною доказовою базою. 

«Якщо ми будемо мати відповіді на те, яким було наше минуле, то це минуле допоможе збувати нашу теперішню культурну пам’ять, допоможе зрозуміти  – ким ми є тепер», – казав професор Скочиляс у вже згаданому фільмі. 

Вагомим науковим явищем в українській науці стали зустрічі науковців і тематичні наукові семінарі, які організовував Ігор Скочиляс. Він готував їх на високому професійному рівні, а студенти мали можливість побачити, що таке якість навчання і досліджень. З кожним роком таких наукових подій ставало все більше. І вони були частиною так званої публічної історії та значно розширювали простір наукових досліджень. Це дозволило молодим науковцям відкритися на світ, вчитися говорити доступною мовою для людей, які не розуміють наукових історичних процесів, але котрі можуть навчитися, маючи доступ до подібних дискусій. 

Ігор Скочиляс мав великі ідеї великих проєктів. Крім того, він не старався перекинути їх комусь, а реалізовував сам, перетворюючи ці ідеї у дієві проєкти, шукаючи партнерів, кошти, друкуючи видання. Як влучно зауважив владика Борис Ґудзяк, він створив свою школу дослідження історичних процесів та історичної науки. І наша місія – зараз її продовжувати. 

За 53 роки життя професор Скочиляс встиг зробити дуже багато, і його справи та починання гідні великого подиву. Ми намагатимемося продовжувати те, що він розпочав і не закінчив, докладаючи усіх зусиль, щоб його проєкти реалізовували так само майстерно, наче ними провадить Ігор Скочиляс. Те, що не зможемо продовжити, буде як недомальована картина, недописана книга, яку дописати міг тільки автор…

Ігор Скочиляс як християнин мав дуже щиру і відкриту душу – до кожного студента, працівника. Навіть, коли він не поділяв чиюсь думку, то був делікатним, однак ґрунтовним у висловленні позиції. Він був прекрасним конфліктологом, і якщо виникали непорозуміння, Ігор радо брав на себе відповідальність того, хто згладжує гострі кути. Хоча емоційно йому це багато коштувало, він ніколи не здавався, був у постійному пошуку точок дотику. Будучи проректором, деканом, цією рисою він заслужив високий авторитет: його поважали, до його думок  прислухалися. 

Ми з глибини серця висловлюємо щирі співчуття дружині Ірині, дочці Соломії та усій родині. Щиро молимося, щоб Господь покріпив їхні серця благодаттю Святого Духа та дарував усвідомлення, що дорогий нашому серцю Ігор, сьогодні є поруч Господа, Якому він усіма своїми талантами ревно і натхненно служив упродовж свого недовгого, але надзвичайно плідного земного життя.

Від Спільноти Українського католицького університету складаємо подяку всім, хто приєднався до богослужінь та молитов за новопреставленого раба Божого Ігоря у храмі Святої Софії – Премудрості Божої та через онлайн-трансляцію. Дякуємо, хто надсилав слова співчуття, солідарності та підтримки. Ця втрата для усіх нас надзвичайно велика! 

Молимося за вічний упокій слуги Божого Ігоря, будемо його пам’ятати і продовжувати його задуми і мрії.

Вічная пам’ять! 

Ректор УКУ о. д-р Богдан Прах