Вістка про відхід у вічність Марти Коломиєць буквально приголомшила всіх, хто її знав. Її життєрадісність та енергія просто несумісні з поняттям «смерть», а її добрих задумів і планів вистачило б на кілька життів. Тому сумно й боляче прощатися з людиною, з якою ми мали намір пройти ще чимало доріг у нашому спільному паломництві на цій землі. 

Її життєві ролі були багатогранними, але для нас – спільноти Українського католицького університету – вона була передусім Посестрою, найближчою Подругою. Це вона допомагала своєму доброму другові, тоді ще мирянину Борисові Ґудзяку виношувати ідею відновлення Львівської богословської академії, а згодом і Українського католицького університету. Це вона ненав’язливо, але відчутно підтримувала кожного з нас своєю доброю порадою чи конкретним ділом. І до чого ж гірко, що вона не дочекалась від нас тих шанобливих відзнак і подячних ювілейних грамот, що їх дарують традиційно до 60-ліття і далі.

 Марта Коломиєць віддавна належала до Комітету «Приятелів УКУ» в США й Україні, які повсякчас допомагали збирати кошти на наш Університет, що є приватним закладом і функціонує головно за рахунок доброчинних пожертв. Певний час вона працювала директоркою з програм і комунікацій Української католицької освітньої фундації у США, але й після того, як вона повернулася в Україну, її добре слово про УКУ служило «гарантією якості», яка продовжувала приносити важливі для нас плоди.

Народжена в США в українській патріотичній родині Люби й Анатолія Коломийців, п. Марта мріяла про те, щоб якимось чином прислужитися отій далекій землі своїх батьків. І ця мрія почала здійснюватися відразу, коли 1987 року вона, на той час молода американська журналістка, приїхала в Україну й вийшла на коло українських борців Руху опору. За підказкою Зеновія Красівського вона записала відео-інтерв’ю з недавно звільненими В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. І хоч це відео згодом було в неї конфісковане, доля склалася так, що його показали по радянському телебаченню як доказ «шпигунської» діяльності, проте насправді воно принесло згаданим борцям славу і визнання.

З тих пір Україна була в епіцентрі її надій і тривог. Спершу вона працювала журналісткою видання Ukrainian Weekly (1991–1998), журналісткою і співробітницею низки програм з освіти, реформ місцевого самоврядування, розвитку громадянського суспільства. А коли бути лише журналісткою стало для неї «затісно», Марта Коломиєць працювала і головою правління Українського жіночого фонду, і в Українській організації з допомоги дітям (UCARE), і директоркою Програми імені Фулбрайта в Україні.

Коротко, але вдячно згадаємо, що була вона волонтеркою помаранчевого Майдану, надавала всіляку підтримку майданівцям, а також активно підтримувала Революцію Гідності.

Разом зі своїм чоловіком, істориком і телередактором Данилом Яневським, Марта Коломиєць була продюсеркою документально-хронікального фільму «Патріарх Йосип Сліпий». І це стало даниною її вдячності Українській Греко-Католицькій Церкві, яка була і є духовною опорою української діаспори за океаном. Згодом Марта Коломиєць визнає, що Патріарх Йосиф неначе сформулював і її власне життєве кредо: «Зло довго не може існувати, добро завжди переможе».

Подружжя пп. Марти й Данила було частим гостем УКУ й горнулося до нашої спільноти в її святкові чи буденні дні. Тепер настала наша черга обняти Вас, пане Даниле, і з’єднатися з Вами у Вашому горі. Хай Бог допоможе Вам відчути, як багато людей поділяють із Вами Ваш біль! Всі ми тепер молимося за упокій душі р. Б. Марти і віримо, що добрий Господь огорне цією молитвою і душу покійної, так раптово вирвану з кола земного життя, і зболену Вашу душу.

 Ми твердо віримо, що кожен добрий вчинок покійної, кожне зерно любові, так щедро сіяне нею довкола себе, – все це записано в Книзі життя і відомо Богові. Отож хай Господь бачить передусім добрі вчинки нашої дорогої п. Марти, хай «згадає часи, коли душа її трепетала у божественному зачудуванні» і винагородить її на небі.

Їй, що так любила українську пісню, хай звучить тепер «несказанна пісня херувимів».

Горнемося до Вас, пане Даниле, до Вас, пані Любо, і до всієї Вашої родини в Америці, складаємо всім вам наші найщиріші співчуття – і хай буде нашій незабутній Подрузі земля пухом, небо – місцем спочинку й винагороди, а серед людей – вічная пам’ять!