Круглий стіл «Пам’ять про Другу світову війну» з ініціативи Комісії «Справедливість і мир» УГКЦ та Інституту релігії і суспільства відбувся в УКУ 11 травня.

Учасники круглого столу, серед яких були проректор з призначення та місії УКУ Мирослав Маринович, декан гуманітарного факультету УКУ Ярослав Грицак, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України Василь Расевич, проректор УКУ з наукової роботи Олег Турій, завідувач кафедри нової і новітньої історії України Олександр Зайцев, подискутували навколо понять «історичної пам’яті» та «великого історичного міфу», а також можливості примирення українців, що брали участь у ІІ світовій війні по різні боки барикад – між собою та з іншими народами. Зокрема, на думку Ярослава Грицака, історична пам’ять є сумішшю правди, напівправди та брехні, тому не варто ідею примиреня будувати на суспільній пам’яті, краще говорити про складнощі особистої пам’яті про ті події кожної окремої людини. Міф героїчної війни в самій своїй суті, вважає історик, є небезпечною отрутою, бо він робить її красивою і спонукає наступні покоління до повторення помилок своїх попередників.З цією тезою погоджується Василь Расевич, наголошуючи на тому, що цей міф «нівелює людське страждання, заступаючи його героїзмом», а це неприпустимо з погляду моралі та етики.

Аналіз підходів до 65-ї річниці закінчення ІІ світової війни найбільших християнських Церков сучасної України – УГКЦ, УПЦ (МП) та УПЦ КП – представив на зустрічі Олег Турій. Він виділив у текстах послань до українського народу предстоятелів цих Церков три основні тези, які можуть бути об’єднувальними: вдячність Богові за здобутий мир; спогад про тих, хто загинули у тій війні; розглядання річниці як нагоди вивчити уроки історії на майбутнє. Відмінною є позиція Російської Православної Церкви, яка, за словами доктора Турія, вустами свого очільника Патріарха Кирила «пробує власну інтерпретацію того, чим була та війна, перетворити в нову ідеологему» для побудови нової Російської імперії.

Засуджувати злочини попредників потрібно, щоб навчатися на їхніх помилках, проте осуджувати треба дії, а людей, які покаялися, – пробачати. Такою є позиція Мирослава Мариновича, який водночас наголосив на тому, що можливість справжнього примирення з’являється лише тоді, коли «є усвідомлення того, що всі люди грішні і всі стоять перед Богом», коли кожен народ, що був учасником тієї війни, не тільки вважатиме себе жертвою, а й спроможеться визнати власні злочини і попросити прощення у інших народів.