Академічна спільнота Українського Католицького Університету складає співчуття й солідаризується з Родиною, ректоратом, настоятелями та семінаристами Львівської духовної семінарії Святого Духа в час молитви й призадуми з приводу смерті отця-митрата Миколи Пристая.

На похоронних відправах Високопреосвященний владика Ігор Возьняк підкреслював риси смиренності й спокою, а також сповнений постійного позитиву життєвий стиль отця Миколи. Та майже столітній отець Микола був людиною, яку любили не лише через погідну й приємну вдачу. Десь у глибині душі кожен семінарист, священик, настоятель у семінарії відчували, наскільки потрібна постать, яка об’єднує покоління. Сьогодні в нашій Церкві, яка втішається багатьма молодими душпастирями, навіть єпископами, серед священиків є певна нестача старців – осіб із великим життєвим досвідом та відповідною життєвою мудрістю. Зрештою, в цілому нашому суспільстві, як бачимо на підставі політичного, соціального життя, бракує батьків – тих, які по-батьківськи передають давні традиції, випробувані часом, молодшим, та матерів, які своєю врівноваженістю і добрим словом зміцнюють, дають стабільність, певність і надію.

Історія зв’язку отця Миколи Пристая з Львівською духовною семінарією, який тривав понад три чверті століття, має цікаву особливість: покійний належав до перших кількох докторантів Богословської Академії у Львові, яким у 40-х роках ХХ століття, в часи німецької окупації, теми докторських праць затвердив ректор, тоді вже Архієпископ Йосиф Сліпий. Отець Пристай опрацьовував діяльність грецького інтелектуала й клірика Петра Аркудія в Україні, який на початку XVII століття віддзеркалював українські зв’язки з християнським Сходом та Римом. На жаль, радянська окупація та закриття Академії й семінарії 1944 року не дали отцеві Миколі можливості закінчити докторат. Створення докторської програми – це був конкретний крок і передумова перетворення Богословської Академії в Університет, і ця близька співпраця отця Пристая з Патріархом Йосифом було щось, про що отець Микола свідчив, він про це розповідав мені. Сьогодні, на жаль, уже майже немає таких людей, які можуть з перших вуст свідчити про епоху Митрополита Шептицького та довоєнну діяльність Патріарха Йосифа.

Нам дуже бракуватиме свідчення отця Миколи. Але водночас ми всі переживаємо велику вдячність Богові за той особливий дар довгого, цілеспрямованого життя людини, яка зберігала спокій протягом бурхливих десятиліть насильства й брехні. Ця вдячність характеризувала атмосферу похорону отця Миколи в Світлий тиждень, коли присутні з аналогічним спокоєм та певністю про призначення отця Миколи у Вічності проводжали його в останню путь. Я дуже вдячний отцеві Миколі за все, що він представляв. Його постать вкотре підкреслила, що крім діл, яких у нього було багато, остаточно для християн найважливішим є свідчення, яке виявляється в поставі перед Богом та людьми.

Наприкінці від імені ширшого кола громадськості прагну висловити вдячність ректорові ЛДС владиці Святославові Шевчуку, почесному ректорові ЛДС о. Богданові Праху та всім отцям і семінаристам, які довгі роки творили цей контекст, у якому о. Микола Пристай жив, працював і свідчив. До останніх його днів Львівська духовна семінарія Святого Духа виявляла йому належну і взірцеву увагу й опіку.

Нехай вічною буде пам’ять отця Миколи Пристая! Христос Воскрес!

о. д-р Борис Ґудзяк,
ректор УКУ