Щопершого понеділка кожного місяця в каплиці УКУ відбувається Літургія, участь у якій беруть особи з особливими потребами разом із своїми батьками та приятелями. Не став винятком і перший понеділок травня. Цього дня до університетської каплички вже традиційно завітали члени львівських спільнот „Віри та світла”.

Сповнена добра й простоти атмосфера панувала ще перед початком Служби. Друзі – люди з особливими потребами – з по-дитячому щирою радістю зустрічалися одне з одним, „Христос воскрес!”- вітали приятелів, довірливо подавали руку зовсім незнайомим людям. І ця рука у твоїй руці, ці дружні обійми й світла усмішка, якою тобі виказували свою любов, вмить пробуджували в душі відгук. Адже на любов завжди хочеться відповісти тільки любов’ю…

У дусі такого єднанння проходить й уся Літургія. Капличка дихає умиротворенням. Люди довкола поринають у молитву, яка лагіднить обличчя, розраджує навіть засмучені душі. Антифони й піснеспіви возносять хвалу Господеві, просячи у Нього ласки й заступництва для всіх тих, хто прийшов сюди сьогодні. Друг із неповносправністю, що стоїть поблизу мене, старанно співає разом з усіма, щомиті зазираючи у молитовник. Може, не завжди потрапляє в потрібну тональність, може, співом трошки випереджає загал чи відстає від інших молільників. Але хіба це так важливо? Молитва його – чиста й щира, немов дитяча. Мимоволі пригадую слова Христа: „Поправді кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього” (Мк. 10, 15). І народжується в душі набагато глибше відчуття молитви, ніж було перед тим, адже живий приклад по-дитячому безпосереднього звертання до Бога – переді мною.

Служба продовжується. У якусь мить усі починають плескати в долоні, співаючи: ”Алілуя! Алілуя!” Обличчя неповносправних розквітають усмішками, а в очах світиться довіра – до Бога, до того, хто стоїть поруч, до всього світу… З цією довірою вони стають свідками під час читання Євангелія, з нею ж потім слухатимуть проповідь, промовлятимуть: „Вірую в єдиного Бога Отця Вседержителя…”, а опісля знову даруватимуть її усім довколишнім –теплим дотиком руки в міцному ланцюжку рукостискань, що об’єднає учасників Богослужіння під час молитви „Отче наш”…

А ось настає найтаємничіший момент відправи – обнова кожного у Тайні Пресвятої Євхаристії. Друзі разом із батьками та приятелями зі спільнот підходять до священиків, щоби прийняти Кров і Тіло нашого Господа й поєднатися із Ним задля спасіння душі.

Ще кілька хвилин – і Літургія завершується. „Христос воскрес!” – лунає в капличці. „Воістину воскрес!” – відповідають і Галя з сихівської спільноти „Сьоме небо”, яка прийшла на Богослужіння разом із мамою, пані Софією, і пан Антон, що приводить сюди свого сина Михайла, і пані Марія, мати ще однієї Галинки (дівчина, можливо, й не розуміє того, що відбувається на відправі, проте усім єством ловить промінчики того духовного тепла, яке витає тут), і інші друзі, батьки та приятелі. Вони ходять на ці Літургії регулярно. „Це таке щастя для наших дітей і для нас – батьків та приятелів – стрічатися тут, усім разом молитися, почуватися рівноправними членами тієї спільноти, що збирається в капличці на Богослужіння”, – каже пані Софія. „Так, – підтримує її дочка, – мені дуже подобається, що ми спільно молимося під час Служби Божої, разом співаємо, приймаємо Причастя. Тут почуваєшся потрібною і любленою”.

…У проповіді того дня отець Михайло Квятковський сказав, що на Службі Божій ми можемо відчути велике Господнє диво – присутність живого Бога посеред нас — у серці ближнього і своєму серці. Перший день травня справді явив присутнім у капличці любов, якою і є Господь, любов просту й глибоку аж до найпотаємніших куточків душі, яку тобі дарують „найменші з братів” Господніх і яку завдяки їм виявляєш у своїй душі навзаєм.

Оксана Шкодзінська