Дорогі друзі УКУ!

Цим листом я хочу висловити велику подяку всім прихильникам і жертводавцям Українського католицького університету за їхню довіру, молитви і щедрість!

Спільнота Українського католицького університету глибоко вдячна українській та міжнародній громадськості за дружню позицію, виявлену в листах, коментарях, повідомленнях, блогах, у телефонних дзвінках, що надходять безпосередньо до Львова, через UCEF, EDUkraine і через численні організації та інституції, які тісно співпрацюють з нами або сповідують схожі принципи.

Духовна підтримка, так потрібна нам сьогодні, надходить від окремих людей віри, представників управлінських структур в Україні і з різних країн та континентів, від колег з академічних установ, від богословів, славістів, політологів, студентів, представників українських медіа, людей різного віку і соціального статусу.

Я особливо вдячний за молитви всім владикам, священикам, членам монаших згромаджень; вдячний за божественні Літургії та Меси, відслужені в наміренні захисту гідності студентів УКУ й українського суспільства загалом.

Наша спільнота зворушена таким щедрим виявом Вашої уваги і підтримки.

Оскільки те, що ми обстоюємо, має передусім моральний вимір, вияви моральної солідарності з нами, які мають конкретний, особистий, спільнотний і церковний характер, набувають величезного значення.

Тільки спільними зусиллями всіх людей доброї волі можна подолати страх, що сьогодні непомітно огортає Україну.

Перед нами – моральний Чорнобиль.

Ви не можете відчути на смак, запах або вловити іншими відчуттями радіоактивну хвилю, породжену десятиліттями насильства і наруги. У ХХ столітті близько сімнадцяти мільйонів громадян України стали жертвами світових воєн, Голодомору, Голокосту, переслідувань з боку комуністичного і фашистського режимів, політики етнічних чисток на територіях, що були спільним місцем проживання різних національностей.

Духовний хребет суспільства було зруйновано внаслідок нищення православної, греко-католицької, римо-католицької, протестантської, юдейської та інших релігійних структур, а також унаслідок втрати особистих моральних і суспільних цінностей.

Страх міцно вкоренився в душах і свідомості українців – політиків, бізнесменів, працівників академічної сфери. Люди старшого покоління часто передають свій страх молодим. Маємо усвідомлювати, що влада також відчуває страх, особливо перед власним народом.

Два останні десятиліття лише частково залікували рани історії. Звивисте блукання в пустелі з країни неволі до обіцяної землі триває 40 років, бо мають народитися два покоління, у свідомості яких рабський страх буде замінено відновленим усвідомленням гідності, даної людині Богом.

Сьогодні страх причаївся в людських душах. Він готовий прокинутись від найменшого поштовху. Духовно спустошене суспільство завмирає від страху ще тільки в передчутті можливого нового удару.

Ось чому процес зцілення буде тривалим. Його найефективнішим знаряддям може стати лише терпелива любов, що відновлює довіру, – ту міжособистісну довіру, яка приходить на зміну страхові й утверджується автентичним соціальним, громадянським, діловим, політичним і родинним життям.

Мученики української землі засвідчили, що лише терпіння і наполегливість ведуть до оновленого життя. Вони були виховані на особистому прикладі й навчанні Митрополита Андрея Шептицького, Патріарха Йосифа Сліпого та інших духовних провідників.

За час воєнного лихоліття і перебування в підпіллі Українська Греко-Католицька Церква зазнала великих втрат: упродовж двох поколінь кількість священиків зменшилася від 2500 у 1939 році до 300 героїв катакомб переважно похилого віку в 1989 році. Сьогодні, після двадцяти років пожинання плодів мучеництва, маємо знову 2500 священиків і 800 семінаристів для 5 мільйонів вірних Української Греко-Католицької Церкви.

Дуже важливо сьогодні розпізнати ці знаки.

Процес оновлення тільки розпочався.

Останній визнаний мученик Католицької Церкви о. Єжи Попелюшко, на беатифікації якого я мав честь бути присутнім останньої неділі у Варшаві, також скріплює нас духовно. Звичайний сотрудник парохіяльної церкви, він був брутально замучений і вбитий 1984 року за те, що не перестав проповідувати Євангеліє перед лицем ідеологічних репресій, насильства і несправедливості.

Його слова, як і свідчення українських мучеників і всіх вірних учнів пасхального Христа, є відлунням проповіді св. апостола Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12:21).

Будьмо гідними прикладу наших отців і матерів у вірі!

Щиро вдячний Вам за Вашу безнастанну солідарність у молитвах і вчинках.

Хай благословить Вас Господь!

о. Борис Ґудзяк