У Львові говорять про нову історичну політику України, яка зможе примирити, а не розділяти суспільство. На робочій зустрічі в Українському католицькому університеті близько сорока істориків з усіх регіонів України 14-15 січня обговорювали концепцію нового посібника з історії Україні «Разом на одній землі».

Зустріч зібрала близько сорока істориків-дослідників та вчителів історії з Києва, Львова, Донецька, Херсона, Одеси, Миколаєва та Луцька. За словами одного із співорганізаторів, історика  Ярослава Грицака, окрім дискусії над посібником, учасники ставили  перед собою ще й більш стратегічну мету — створення громадської альтернативи офіційній версії історичної пам’яті. «Ми не можемо віддати минуле у руки безвідповідальних політиків, які використовують історію виключно для вузько партійних цілей».

Учасники зустрічі наголосили на тому, що українську історію не слід розглядати крізь призму колоніального статусу. На думку київського історика Наталії Яковенко «ідея колоніального статусу вносить в історію України почуття меншовартості та постійної упослідженості, що хтось завжди і безперервно нас кривдив. Такий підхід до висвітлення історичних подій неминуче приведе до відчуття власної вторинності і марґінальності».

Проект нового посібника з історії України підготувала Асоціація «Нова Доба» при підтримці Ради Європи. Цей підручник пропонує поліетнічну версію української історії.

Коментарі експертів щодо поліетнічної версії історії України:

Володимир Кравченко, завідувач кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету: Більшість західних істориків, аналізуючи історичні події, використовують поліетнічний підхід. Національно-державницька парадигма, що домінувала ще півстоліття тому, на Заході поступилася місцем мультикультурній перспективі. Хоча, останню інтерпретують по-різному, залежно від конкретного соціокультурного та політичного контексту.

Мультикультурне бачення власної історії – це привілей демократичних та успішних країн, із розвиненим громадянським суспільством. Говорячи про історію різних культур, ми швидше виховаємо в людини якість мислити самостійно і  критичного та привчимо поважати іншого, замість оплакувати або прославляти історію країни.

Ігор Скочиляс, історик, декан гуманітарного факультету Українського католицького університету: Поліетнічна історія є чимось новим і несподіваним для українського суспільства. Професійне середовище загалом не готове  до сприйняття цього нового бачення історії України. Такий підхід є перспективним, коли досягнуто загальнонаціонального консенсусу в трактуванні подій минулого.

Серед країн, історія яких написана з врахуванням поліетнічного підходу, можна назвати Францію, Великобританію та Швейцарію. Історію Франції розглядають у категоріях культури та історії окремих регіонів, зокрема Бургундії чи Нормандії. У Великобританії це історія Шотландії, Уельсу, Англії, Ірландія. Швейцарія є конфедерацією чотирьох різних субкультур, визнаних на державному рівні. Історія в кантонах вивчається автономно, хоча також є загальні історичні сегменти в межах країни.

Ігор Гирич, завідувач відділом джерел історії України XIX-поч. XX ст. Інституту української археографії та джерелознавства НАН ім. М Грушевського: Головний виклик для сучасних українських істориків в тому, щоб вписати історію країни в європейський контекст. Безумовно, історію України слід викладати з урахуванням того, що українці є титульною нацією.

Україна має дві історичні пам’яті – українську і колоніальну. У нас є громадяни, які є українцями лише за географічним визначенням, а не за ментальними ознаками. Щоб змінити ситуацію, треба написати історію України з цивілізаційних міркувань, відмовившись від підходу, який існував навіть у нових українських підручниках поч. 90-х років ХХ століття.

Відділ інформації та зовнішніх зв’язків УКУ