Регулювати навантаження, займатися улюбленою справою та відновлювати свій внутрішній баланс – три поради від працівників Інституту психічного здоров’я УКУ (ІПЗ УКУ) про те, як не вигорати, а «розгоратися».  За 2014-2015 роки Інститут психічного здоров’я підготував 20 тренерів для роботи з дітьми методом травмофокусованої когнітивної терапії. У березні 2015 року працівники Інституту організували навчання для тренерів з різних регіонів України, які передали свої знання 564 фахівцям у різних містах України. Команда працює у кількох напрямках: просвітницькому, освітньому, видавничому та консультативному. Якщо робиш те, що любиш, – це надихає навіть тоді, коли втомлюєшся, – переконані працівники ІПЗ.

Про роботу, яка приносить задоволення, далі у розмові з Олегом Романчуком, директором ІПЗ, Орестом Сувалом, керівником проектів та програм, Катериною Явною, керівником видавничих проектів, Галиною Нетлюх, виконавчим директором, Юлією Стадницькою, керівником Центру психічного здоров’я та травматерапії “Простір надії”.

За останні роки діяльності Інститут психічного здоров’я УКУ багато працював у напрямку психологічної підтримки військових, переселенців та їхніх родин. Які напрями роботи пріоритетними є зараз?

Олег Романчук: Минулий рік, такий важливий і насичений для нас, ознаменувався переходом Інституту у нові приміщення та продовженням започаткованого раніше, а також впровадженням нових пріоритетів у діяльності.

Ми реалізовуємо нашу стратегію – підтримуємо розвиток ефективної системи психосоціальної допомоги військовим, вимушеним переселенцям та їхнім родинам.

Упродовж 2017 року за консультацією до нас звернулося понад 200 вояків, 300 членів їхніх родин. Ми провели святкові зустрічі для дітей із родин переселенців. У цьому руслі важливим напрямком залишається робота з викликами війни та соціальними наслідками воєнних подій через просвітницько-освітню діяльність – навчання тренерів-психотерапевтів, які водночас стануть і лідерами реформ.

Одним із наших пріоритетів є підтримка медичної реформи в Україні, складовою якої є реформа системи охорони психічного здоров’я, адже дуже складно впроваджувати зміни на локальному рівні, якщо немає системних змін.

Ще у грудні 2016 року в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун підтримала ініціативу щодо створення робочої групи, яка розроблятиме Національну стратегію з реформи охорони психічного здоров’я. До цієї групи як експерти увійшли працівники нашого Інституту та інтенсивно працювали над документом, який був покладений в основу Концепції Державної цільової програми охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року. Наші наступні проекти будуть зосереджені на підтримці і розвитку запропонованих реформ.

Працюємо над вдосконаленням нашої Магістерської програми з клінічної психології з основами КПТ, проводимо навчальні семінари, наукові конференції. Освітній напрямок нерозривно пов’язаний із видавничою діяльністю Інституту.

Завдяки фінансовій підтримці Союзу Українок Америки з’явилася нова видавнича серія «Поступ у психотерапії – практика, яка базується на наукових дослідах». Ми придбали авторські права на такі ключові підручники, як: «Депресія», «Зловживання алкоголем», «Суїцид», «Тривожні розлади», що є важливою опорою у наданні якісної освіти українським фахівцям.

У суспільстві шириться чимало міфів про психічне здоров’я, які можна розвіяти ефективною інформаційно-просвітницькою діяльністю. Як Інститут справляється у цьому напрямку?

Орест Сувало: Міфи про психічне здоров’я є поширеними у цілому світі, подеколи навіть переважають над об’єктивною інформацією про сферу «психічного». Ця непроста для вирішення проблема зумовлена наявними в певному суспільстві способами лікування психічних розладів, організацією служб охорони психічного здоров’я, відношенням до людей з «іншою поведінкою», розумінням «інакшості» та рівнем освіченості.

Основними та реалістичними способами подолання міфів є інформаційно-просвітницька діяльність, добра практична діяльність фахівців, покращення організації служб психічного здоров’я.

Інститут працює над створенням інформаційних буклетів для широкого кола людей, які не є фахівцями у сфері психічного здоров’я. Ми уже видали кілька буклетів про післяпологову депресію, самогубство, шизофренію, біполярний розлад, посттравматичний стресовий розлад, що дуже швидко розійшлися між людьми.

Тепер їх можна знайти в електронному варіанті на сайті Інституту психічного здоров’я. На черзі видання інформаційних матеріалів про проблему алкогольної залежності, обсесивно-компульсивний розлад. Також ми намагаємося перекладати та видавати добру сучасну літературу, за допомогою якої українські фахівці зможуть покращувати свій рівень знань.

У 2015 році за сприяння Швейцарського Фонду Інститут створив просвітницький сайт «Простір надії», де і фахівці, і люди без спеціальної підготовки можуть знайти інформацію про психічні розлади, пов’язані із психотравмуючими ситуаціями, поради, як долати наслідки травмуючих подій та де можна отримати допомогу.

Аби зробити інформацію про психічне здоров’я більш доступною для суспільства та працювати над подоланням стигми (“таврування”) навколо теми психічного здоров’я, ми плануємо більше співпрацювати зі ЗМІ. Однак з мого досвіду, медіа в Україні нині більше спрямовані на сенсаційність, “клікабельність” творених ними новин, аніж над відповідальне донесення об’єктивної інформації до громадян. Проте, вірю, що такий стан справ можна змінити і ми над цим працюємо.

У нас багато амбітних планів, серед яких ідея роботи з родичами людей, які мають психічні розлади; сприяння та створення груп активних громадян, зацікавлених у покращенні сфери психічного здоров’я у Львові, в Україні. У контексті загальної медичної реформи ми плануємо працювати над підвищенням рівня обізнаності у сфері психічного здоров’я фахівців первинної медичної ланки, тобто сімейних лікарів та медичних сестер. На мою думку, це недооцінений в існуючій системі охорони здоров’я ресурс освічених фахівців.

З 2018 року сімейні лікарі вже працюватимуть з пацієнтами за новими умовами і опіка над психічним здоров’ям певною мірою буде належати до їхньої компетенції. Вони повинні почувати себе впевнено, не боятися приймати та консультувати осіб, які матимуть певні психічні розлади, і знати, куди скеровувати людей з різними проблемами в сфері психічного здоров’я. Щоб допомогти їм якнайшвидше оволодіти потрібними знаннями, ми плануємо розробити навчальні матеріали на основі міжнародних стандартів та рекомендацій.

Раніше Інститут проводив навчання для тренерів-психотерапевтів, аби збільшити мережу фахівців по регіонах. Що вдалося зробити за два останні роки?

Олег Романчук: Ми регулярно проводимо навчання для тренерів, зокрема з допомоги особам з ПТСР (посттравматичного стресового розладу), зокрема за методикою «Діти і війна: навчання технік зцілення» та з основ травмо-фокусованої КПТ. Багато наших випускників працюють на сході України у Центрах психологічної підтримки, які інтегровані в служби Збройних сил України. Задля підтримки колег, які роблять цю надважливу роботу, забезпечуємо їм супервізії по скайпу. Ми навчаємо тренерів, а ці тренери відтак передають свої знання великій кількості фахівців.

Оресте, Ви особисто брали активну участь у розробці Національної стратегії з охорони здоров’я України. Які важливі реформи варто впровадити в освітній підготовці фахівців психічного здоров’я?

Орест Сувало: Ми підготували чорновий варіант документу Національної стратегії з охорони психічного здоров’я України, який робоча група МОЗ взяла за основу, а після громадського обговорення доопрацювала і тепер він має назву “Концепція Державної цільової програми охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року”.

Наразі документ перебуває на погодженні у Кабінеті Міністрів. Наступним важливим кроком є створення Плану Дій з реалізації цієї програми. Багато сфер потребують негайного вдумливого реформування. Так, фінансування сфери психічного здоров’я є мізерним, що підтверджують останні дослідження Міжнародного Медичного Корпусу в Україні.

На охорону психічного здоров’я виділяють близько 2,5% всього бюджету з охорони здоров’я, а 89% бюджету, виділеного на охорону психічного здоров’я в Україні, припадає на стаціонарне лікування в психіатричних установах. Парадокс у тому, що через недосконалу організацію системи охорони психічного здоров’я фінансування психіатричних установ також не є достатнім, бо не забезпечує гідних умов перебування для людей з психічними розладами. Певним рецептом для вирішення цієї проблеми було б створення широкої мережі послуг, базованих у громадах, центрів психічного здоров’я, гуртожитків для осіб, які мають психічні розлади та інші.

Інші питання, які треба водночас вирішувати – з одного боку, займатися просвітницькою діяльністю у суспільстві, щоб розвіювати міфи і стереотипи про психічні розлади та осіб, які ними страждають, а з іншого боку, покращувати професійний рівень працівників сфери охорони психічного здоров’я та реорганізовувати самі служби та структури. Необхідно ввести у систему охорони психічного здоров’я нові спеціальності – соціальних працівників, клінічних (медичних) психологів, психотерапевтів, ерготерапевтів (терапевтів зайнятості), арттерапевтів. Певні важливі обов’язки у роботі з особами з психічними розладами можуть мати “психіатричні медсестри”.

Існуюча система охорони психічного здоров’я, за невеликими винятками, є базованою на біомедичних підходах, а послуги надаються переважно в стаціонарних інституціях. Ця система, на мою думку, негативно впливає і на людей, які у ній працюють. Скажімо, за відсутності на сьогодні соціальних працівників, соціальні питання, а почасти й юридичні, вирішує лікуючий лікар. Йому доводиться спілкуватися із судово-слідчими органами, виконувати роль кур’єра. Але лікар передусім повинен лікувати, а непов’язані лікувальним процесом функції можуть виконувати інші фахівці.

Обов’язками психолога нині є проведення експериментально-психологічних обстежень, хоча він, за певної підготовки, міг би проводити когнітивно-поведінкову терапію чи інший науково-обґрунтований метод психотерапії, вести групи підтримки осіб, які перенесли епізод психічного розладу чи родичів цих людей. Існуюча система охорони психічного здоров’я більш сприятлива для швидкого професійного вигорання та менше дбає за психічне здоров’я тих, хто у ній працює.

В Інституті активно розвивається видавнича діяльність. Що нового вдалося видати за два роки?

Катерина Явна: Щороку видавництво Інституту психічного здоров’я УКУ поступово розширює свій асортимент книг і водночас робить видання максимально доступними для широкого кола людей.

Це перекладені роботи провідних іноземних фахівців, це керівництва із самодопомоги від залежностей, рекомендації щодо пережиття травми, актуальні з огляду на військові події останніх років в Україні. Коли вибираємо книгу, орієнтуємося на її наукову доказовість. Крім того, Інститут психічного здоров’я УКУ надав можливість безкоштовно користуватися в онлайн-доступі серією видань про роботу з переселенцями, методичними виданнями «Діти і війна».

Найпопулярніша книга – «Основи травмофокусованої психотерапії» – дає повне уявлення, як працювати з людьми, які пережили травму. Не менш затребуваною виявилася серія із 8 перекладених книг Оксфордського університету (відділення КПТ) «Сам Собі Психотерапевт».

Книги написані так, щоб людина, яка має певні психологічні проблеми, могла зрозуміти, що з нею відбувається, і дізналася дещо про можливість подолання цих проблем методом когнітивно-поведінкової терапії. Не менш популярними є книги дитячого психіатра, директора Інституту психічного здоров’я УКУ Олега Романчука «Розлади спектру аутизму в запитаннях та відповідях», «Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей», «Сім’я, що зцілює».

Новинкою 2017 року є практичний підручник «EMDR: терапія наслідків психотравми», що містить докладний виклад технік методу, EMDR-протоколи для різних видів розладів і груп пацієнтів. Цей метод дає хороші результати також і при інших наслідках від пережитих психотравмуючих подій, як наприклад, ускладнена реакція втрати, розлади адаптації, гострий і комплексний ПТСР.

Готуємо до друку наступного року нову серію книжок “Психологія. Психіатрія. Психотерапія”, основною метою якої є надання психотерапевтам практичних, науково обґрунтованих рекомендацій щодо лікування найпоширеніших розладів. Перша книга цієї серії – «Генералізований тривожний розлад». Це ключовий підручник для будь-якого клініциста, який працює з пацієнтами, котрі мають тривожні розлади. Описаний тут терапевтичний підхід об`єднує техніки КПТ та майндфулнес-терапії, що ґрунтується на прийнятті, а також мотиваційному консультуванні. Книга містить описи випадків, інформаційні матеріали, опитувальники та інші корисні засоби.

Також готуємо до друку книги: «Соціальна тривога», «Обсесивно-компульсивний розлад», «Алкогольна залежність». Вже купили права на «Іпохондричний розлад», «Депресію», «Самогубство». Будемо докуповувати інші книжки з цієї серії. У майбутньому плануємо видати посібники з дитячої та дорослої психіатрії.

За два роки вдалося відкрити Магістерську програму з клінічної психології з основами КПТ? Що плануєте далі?

Олег Романчук: Ми відшліфовуємо, удосконалюємо цю програму разом з її учасниками, потреби та начальні успіхи яких є головним показником ефективності програми. Орієнтуємося на західноєвропейський шлях підготовки психологів. Важливий акцент робимо на розвиток специфічних компетентностей у клінічній психології, а це загальні знання з психіатрії, нейробіології, навички обстеження, психоедукації, просвітництва, реалізації наукових досліджень.

Крім цього, викладаємо кілька модулів базових навичок КПТ, але основний акцент програми – це фундаментальні дисципліни з клінічної психології. Найважливішим фактором хорошої підготовки магістрів є якісна клінічна практика, тому зараз ми працюємо з кількома клінічними базами і організаціями, що надають клінічні послуги.

Щодо наших планів, то наразі працюємо над проектом нової сертифікатної навчальної програми «[email protected] Плекання психологічного розвитку та здоров’я працівників у організаціях». Робота може бути місцем стресу і професійного вигорання, а може бути і місцем підтримки людей, які, маючи психічні розлади, потребують допомоги. Психічне благополуччя кожного працівника пов’язане із ефективністю його роботи. Наразі у процесі розробки моделі цієї програми ми збираємо відгуки працівників у різних середовищах праці про можливі запити і компоненти програми.

Окрім навчальних, ви організовуєте низку сертифікатних програм. Які саме програми на сьогодні діють? Участь у них є платною чи безкоштовною?

Юлія Стадницька: З 2018 року Інститут стає самоокупним, тому усі наші програми є платними, проте маємо окремі безкоштовні програми для клієнтів завдяки ґрантодавцям, зокрема Союзу Українок Америки. Йдеться про проекти для військових та родин учасників АТО.

Впродовж року в Інституті діють такі сертифікатні програми, як: навчально-практичний курс «Психологія для життя», терапевтично-практичний курс «Майндфулнес», «Психологічні виміри духовного супроводу та формації». Участь у перших двох програмах є платною. Участь в останній – безкоштовна.
«Психологія для життя» – це програма для людей, які, наприклад, не мають диплома психолога, але хочуть краще розуміти інших, стосунки, вікові етапи життя, навчитися вирішувати конфлікти. Це дуже успішний і практичний курс, який дає знання та практичні навики для зміни якості життя. Курс «Майндфулнес» пов’язаний із вмінням бути “тут і тепер”, краще відчувати себе, навчає регулювати емоції та давати раду зі стресом.

Програма “Психологічні виміри духовного супроводу та формації” діє на базі Львівської духовної семінарії для семінаристів 5-го курсу. Особливість програми: акцент на застосуванні психологічних знань та розвиток необхідних практичних навичок для покращення духовного супроводу мирян, а також на доброму сучасному науковому розумінні людини, особистості, розвитку, психічного здоров’я та основних розладів. Це науково перевірена програма, яку свого часу викладали фахівці з Оксфорду.

Також при Інституті діє Центр психічного здоров’я та травмотерапії “Простір надії”, який надає консультаційну психологічну допомогу за оплату, а для військових і переселенців – безкоштовно.

Як загалом фінансуються проекти Інституту – ви маєте фінансування від УКУ чи шукаєте спонсорів?

Олег Романчук: Частково отримуємо фінансування від університету, частково – від наших жертводавців. Усі сертифікатні програми є самоокупними. Центр “Простір надії” надає платні психотерапевтичні послуги, але для військових і їхніх родин та вимушених переселених осіб ці послуги є безкоштовними завдяки фінансовій підтримці Союзу Українок Америки. Крім того, ми маємо різноманітні короткотривалі проекти, наприклад, у нас був у цьому році річний проект з Канадським фондом дітям Чорнобиля та ін.

Скільки людей працює в команді Інституту? Скільки є постійних і залучених працівників?

Галина Нетлюх: У структурі Інституту психічного здоров’я, окрім адміністративної команди, є Центр психічного здоров’я та травматерапії «Простір надії» та кафедра клінічної психології.

В ІПЗ за основним місцем роботи працюють семеро людей, які почасти поєднують різні посадові обов’язки у різних підрозділах та проектах. На кафедрі є п’ятеро працівників.

До співпраці залучаємо багатьох фахівців відповідно до їхньої кваліфікації та обсягу робіт, що необхідно виконати у рамках того чи іншого проекту чи для проведення тематичних семінарів.

Ви багато працюєте, допомагаєте іншим. Як вдається вберегтися від емоційного вигорання?

Олег Романчук: Дуже важливо регулювати навантаження. Якщо його забагато, будь-яка людина рано чи пізно виснажиться. Але коли людина займається улюбленою справою і вважає свою роботу цінною, тоді навантаження може і втомлювати, і надихати водночас. Це такий взаємний процес.

Одним із головних факторів захисту від вигорання є навіть не відпочинок, а задоволення, яке ти отримуєш у процесі своєї роботи. Ще один фактор – дуже важливо виконувати роботу якісно. Тоді бачиш добрий результат, і це мотивує, навіть коли втомлюєшся.

Тому ми дуже дбаємо про освіту наших фахівців і про те, щоб наші психотерапевти мали супервізії. Бо тільки відповідний професійний рівень дозволяє робити роботу якісно і отримувати насолоду. Ми стараємося бути уважними одне до одного і стежити за власним станом. Коли бачимо, що хтось засмучений, має певні труднощі через навантаження, тоді усією командою надаємо підтримку.

Ми вчимо наших працівників принципів турботи про себе. Вони всі пройшли тренінг з професійного вигорання. Окрім вигорання, ми ще вживаємо такий термін як «розгорання», щоб означити стан, коли робота є джерелом щастя і натхнення, якщо добре організована. Тож ми вчимо наших працівників, як не вигорати в роботі, а розгорятися.
Спілкувалася Ірина Наумець