В інтерв’ю виданню “Світла крапля” професор УКУ розповів про особливості українсько-єврейських стосунків та про те, що потрібно зробити, щоб примирити українців і росіян, які знаходяться в стані повного несприйняття. 

З XVI ст. Україна була одним з  місць у світі у якому проживали євреї. Так було аж до Другої світової війни. Мало хто з нас знає, що Львів і Одеса були найбільшими єврейськими містами. З різних причин, яких ми сьогодні часто не усвідомлюємо, стосунки українців з євреями були різними, але, скажемо, –  не найкращими. Знаємо причини: як один так і другий народ мали багато приводів ненавидіти один одного; до того моменту, що часами доходило до насильства.

Але це не означає, що нам потрібно далі так жити. Мусимо працювати над власною історією, подолати власну історію. Я вважаю, що зараз слушний час це зробити. Не тому, що на вулиці революція і час робити революційні зміни. Для того, щоб подолати історію ми повинні робити те, що не робили раніше. Наприклад, дати собі раду з українсько-єврейськими стосунками. Ми, українці, мусимо визнати, що наші предки робили не завше добрі речі для євреїв. Правда. звісно, полягає в тому, що всі цивілізаційні народи робили не приємні речі для євреїв, але за свої помилки ми повинні вибачитися. Важливо, щоб і євреї вибачилися, адже не може бути вибачення, коли не зберігається можливість зберегти свою гідність.

Прикладом того, що Україна не є антисемітською є факт, що серед українців чи не найбільше праведників світу, людей які в роки Другої світової війни рятували євреїв. Праведники світу зробили річ, яку треба пояснювати не тільки в богословських термінах, термінах Святого Письма. Їхні вчинки часто не піддаються опису. Ці праведники зробили важливу річ – врятували нашу національну гідність.

Що змінилося? Можу сказати, що в Україні появилася група, до цього були лише окремі люди, українських євреїв. Не євреїв в Україні, а українських євреїв. Феномен євреїв Києва, Дніпропетровська, ситуація в Одесі. Ми знаємо, що Путін вклав багато сил і грошей, щоб зробити Одесу центром сепаратизму. Бачимо, що нічого з того не вийшло. В значній мірі, на мою думку, це сталося завдяки тому, що в Україні появилася група євреїв, які ідентифікують себе з Україною. І це дуже важливо. Бо коли ця група з’являється, а вона з’являється у всіх націях, це означає, що нація сформувалася, назад дороги немає. Можу з певністю сказати, що ми зробили якісний стрибок, який, відповідно, дає нам шанси на цивілізаційний стрибок.

Як закріпити такий стан? Є рецепт. Якщо ти хочеш переконати людей, не говори загальних речей, показуй реальні випадки, конкретні біографії: зворушливі,  смішніші, – тільки такі біографії промовляють до людей. Наприклад, візьмемо фільм про Шимона Редліха, малого хлопчика, якого врятувала українська жінка, неписьменна, дуже бідна, і який зараз став професором в Ізраїлі. Фільм дуже цікавий, бо він дуже веселий. Коли дивишся таке кіно починаєш розуміти багато речей. На мою думку, є єдина загальна порада – не говоріть загальними речами, не говоріть банальності, бо вони швидко проїдаються і набридають. Показуйте реальні речі, показуйте реальні історії. Щось схоже на “Список Шиндлера”  має постати на українському телебаченні.

Українсько-польське примирення ми пройшли. На добре чи на зле, але ми пройшли. Екзамен здали, і я вважаю, що польсько-українське питання закрите.  Ми, звісно, маємо рану Волині, але, принаймні, відкрито про це дискутуємо. Погляньте, як поляки ставляться до України, зараз у Польщі така ситуація, що яка б партія не прийшла до влади, вона буде проукраїнською. І це дуже важливо. І думаю що подібне робиться в Україні.

Сьогодні, для нас найбільшим викликом є україно-російські стосунки. Проте потрібно говорити відкрито, що зараз їх не вдасться розв’язати, тому що «до танго треба двох». Українці не можуть самі з собою танцювати. Щоб було перемир’я, треба мати з ким примирятися, а логіка примирення для Кремля є неприйнятна. Мова компромісів, мова консенсусу, – для Путіна це мова слабаків. Він хоче йти від перемоги до перемоги. При цьому не розуміє, що під багатьма духовними оглядами консенсус – це перемога, це знак сили, а не слабкості. Для колишнього ФСБ-шного агента вибачення – це акт зради і слабості. Тому я вважаю, що ми мусимо це відкласти, українсько-російське примирення не на порядку денному, навіть якби ми цього дуже хотіли. Але ми повинні готувати ґрунт для такого примирення, завершити, на кінець, україно-українське примирення. Зокрема, так як ми говоримо про українських євреїв, в нас є велика група російськомовних українців, російськомовних росіян, які вважають себе українцями, ідентифікують себе українцями, зокрема через події, які сталося в Україні. З ними можна працювати. Андрій Курков сказав дуже гарну тезу: “Потрібно скласти словник російської мови в Україні, щоб показати, наскільки російська мова в Україні відрізняється від російської в Росії. Зокрема і тому, що російська мова в Україні звучить як мова свободи”.

Це дуже важливо, бо якщо ми створимо зону існування іншої Росії, Росії, яка нам подобається і яку ми хочемо бачити, то я думаю, що тоді режим Путіна буде мати ще більші проблеми, ніж має сьогодні. І це, в якісь мірі, прискорить його падіння, дасть нам шанси для українсько-російського примирення. Те, що зараз робиться в Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, Харкові, – це найбільші зони, де нам треба працювати, досягати завітного примирення.

Джерело:

Світла крапля