Новий етап православно-католицького діялогу

У вересні в Белграді (Сербія) після шестирічної перерви відновився православно-католицький діялог. У ньому взяли участь по 34 представники від Католицьких та Православних Церков (загалом 68 учасників).

Участь греко-католиків

Вперше у нарадах взяли участь офіційні представники Східних Католицьких Церков – Румунської, Албанської, Маронітської та Української. УГКЦ на нарадах представляв о. д-р Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій (УКУ).
«Католицька сторона, зокрема Кардинал Каспер, подбала про те, щоб цього разу на нарадах були виразно представлені Греко-Католицькі Церкви, – розповідає о. Іван Дацько. – Наша присутність була дуже відчутна. Ми висловлювали аргументи з погляду саме Східних Католицьких Церков. Причому деколи наша позиція була ближча до православних, зокрема, коли йшлося про синодальний устрій Східних Церков. Деякі учасники нарад (щоправда, в приватних розмовах) навіть зауважували: «Чи не варто нам взяти модель Східних Католицьких Церков як можливість осягнути в майбутньому сопричастя у Вселенській Церкві?»

Продуктивність нарад

Протягом тижня учасники сесії обговорювали підготовлений координаційним комітетом змішаної Комісії документ на тему “Еклезіологічні й канонічні наслідки сакраментальної природи Церкви” (документ був розроблений Координаційним комітетом у Москві ще у 1990 році). Загалом ІX сесія змішаної Комісії пройшла в атмосфері конструктивного діялогу. Про це продовжує свою розповідь о. д-р Іван Дацько: «Наради в Балтіморі в 2000 році скінчилися тим, що діялог було перервано на шість років. Ця обставина породжувала різні песимістичні настрої. Однак нарада у Белграді назагал виявилася дуже продуктивною і конструктивною. Більшість учасників нарад – нові, причому як від католиків, так і від православних. Нові лиця – нова настанова. Ми не дискутували питання уніятизму, хоча католицька сторона і готувалася до цього. За тиждень перебування у Белграді я зав’язав багато приятельських стосунків насамперед із православними, зокрема, з грецького світу та Близького Сходу. Тим самим багато пересудів відпало. Я відчув, якою великою пошаною втішається Патріях Любомир, у тому числі й серед православних. Може, не всі його люблять, але напевно шанують. Як працівник та викладач УКУ мушу ствердити, що чимало богословів з різних церков виявляли велике зацікавлення нашим Університетом, зокрема Інститутом екуменічних студій».
Цього разу учасників змішаної Комісії приймала православна сторона. «Сербська Православна Церква доклала всіх зусиль, щоб нас якнайкраще прийняти, – продовжує о. Іван Дацько. – Сприяв уряд. Ми були гостями в самого Патріярха. Він закликав нас до того, щоб у наших нарадах єдність Христової Церкви завжди була в нас перед очима. Атмосфера була дуже братерська».

Хто є протосом – першим серед Православних Патріярхів?

На завершальному засіданні відбулася довша дискусія щодо 45 розділу документу. Про суть цієї суперечки розповідає о. д-р Іван Дацько: «Кардинал Каспер був головою останньої сесії, під час якої, власне, і виникла дискусія над 45 параграфом документу. В цьому параграфі стверджувалося, зокрема, що гармонія між Церквою та Соборами у першому тисячолітті була дуже глибокою: Церква справді виконувала те, що було прийнятим на Вселенських Соборах. І навіть після розколу (1054 р.) як Східна, так і Західна Церкви розуміли, що важко жити Церкві без соборів. Тому такі собори скликав у одному випадку Єпископ Риму, а різні з’їзди православних патріярхів очолював Вселенський Патріярх. Московські делегати – єпископ Іларіон Алфеєв та отець Ігор Вижанов – стояли на тому, щоб твердження про Царгородського Патріярха, як такого, який здійснює функцію протоса, не було в цьому документі. Натомість решта православних – зокрема, Митрополит Іван Зізюляс (Ziziojlas) із Пергамона – наголошував саме на такому формулюванні. На їхнє переконання, це факт, який не можна заперечити. Навіть у новітніх часах на різних зустрічах за участю глав Православних Церков головує Вселенський Патріярх.

Представники Москви справу поставили дуже гостро. Єпископ Іларіон наголосив, що в православній традиції «сопричастя з Константинопольським Патріярхатом» ніколи не було обов’язковою умовою соборності. На його думку, Патріярх Константинополя ніколи не мав у Православній Церкві тієї ролі, яку в Католицькій має Єпископ Риму. Критерієм католицькості в Православній Церкві завжди було євхаристичне й канонічне спілкування Помісних Церков між собою, без обов’язкового сопричастя з Константинопольським престолом. Зауваження єпископа Іларіона викликали різку реакцію Митрополита Пергамського Іоанна Зізюласа (Константинопольський Патріархат), який наполіг на збереженні в тексті слів про першість Константинопольського Патріархату. Митрополит Зізюлас запропонував внести в текст невелику поправку, яка і була поставлена на голосування співголовою мішаної Комісії Кардиналом Вальтером Каспером. Проти цієї поправки проголосували лише члени делегації Московського патріярхату. Представники всіх інших православних Церков голосували «за». Після закінченні засідання єпископ Іларіон висловив Кардиналові Касперу офіційний протест у зв’язку з процедурою ведення православно-католицького діалогу, зазначивши неприпустимість вирішення питань догматичного й еклезіологічного характеру шляхом голосування. З огляду на це, католицька сторона задекларувала, що не має наміру втручатись у вирішення цих внутрішньо-православних протиріч. Кардинал Каспер висловив надію, що до наступної зустрічі мішаної Комісії вдасться віднайти відповідне рішення проблеми першості усередині православ’я». «Ми починатимемо наступні наради в жовтні 2007 р. в одному із міст Італії саме з розгляду цього моменту», – продовжив думку о. д-р Іван Дацько.

На перспективу

«Ми стараємося випрацювати еклезіологію сопричастя Церков, – сказав на завершення президент Інституту екуменічних студій УКУ. – Про це багато говорять і пишуть, але, на жаль, саму науку ще не випрацювано. Думаю, що ми зробили поважний крок уперед. Той факт, що всі висловилися за те, щоб ми вже за рік зустрілися, хоч перед тим комісія зустрічалася щодва роки, говорить сам за себе. Ми хочемо цей документ завершити, щоб підійти до, можливо, найважчого питання – примату Єпископа Риму, яке ми вивчатимемо на нарадах у 2009 р.».

Підготував Петро Дідула