Цими днями у французькій пресі з’явиться інтерв’ю проф. Антуана Аржаковського з п. Мирославом Мариновичем. З моменту виходу цієї публікації у світ ми помістимо на нашій Інтернет-сторінці повний текст цієї надзвичайно цікавої розмови. Наразі подаємо лише останню частину з інтерв’ю, яка стосується актуальної сьогодні теми – Президентських виборів в Україні.

Антуан Аржаковський: І насамкінець – про найбільш актуальне. Що несуть Україні цьогорічні президентські вибори – черговий урок демократії чи нову загрозу її незалежності?

Мирослав Маринович: Боюся, що в нинішніх українських умовах одне поки що невіддільне від другого. Якби вибори відбувалися без тиску з боку Росії, я певен, український народ однозначно здав би цей іспит демократії. Про це свідчить феноменальна перемога кандидата від опозиції Віктора Ющенка, яка сталася всупереч численним маніпуляціям та фальсифікаціям. Знаючи ситуацію «зсередини», я можу впевнено стверджувати, що в умовах чесних і справедливих виборів Віктор Ющенко переміг би вже в першому турі.

Одначе путінська Росія, захистивши свої дипломатичні тили лукавою участю в антитерористичній коаліції, вдалася до безпрецедентних кроків тиску на Україну, більшість із яких, як і в минулі радянські часи, є невидимими для преси. Що найголовніше, Путін здійснює дипломатичне прикриття чинної української влади, яка перед другим туром розв’язала справжній адміністративний терор у тих виборчих дільницях (особливо на Сході України), де переміг Ющенко. Ситуація дуже часто набуває загрозливого вигляду, бо головним засобом тиску з боку прем’єр-міністра, який водночас є і кандидатом «від влади», стала підконтрольна йому міліція. Представники ж міліції офіційно заявляють, що вони є «інструментом влади», а не закону. Як поведе себе в цих умовах народ, половина якого психологічно ще не позбулася інерції комуністичного страху, наперед неможливо.

І все ж я переконаний, що за будь-яких обставин цей період колись назвуть вирішальним для долі усього східнослов’янського простору. Майбутнє цього простору вирішується сьогодні у Києві, і безоглядна брутальність чинної влади надає усій ситуації вигляду чергового армаґеддону, де відбувається остаточна боротьба між добром і злом. Вибори є лише зовнішнім виявом тієї трансформації, яка зачепила глибинні духовні пласти. Цей період буде уроком для всіх. Так, Путіну доведеться переконатись, що він шукає велич Росії не там, де вона є насправді. І Захід відчує, що, побоюючись України як потенційної загрози його стосункам з Росією, він утратив шанс відчути в Україні засіб демократизації Росії. Що стосується приреченої української влади, то їй також доведеться згадати, що всидіти на міліцейських кийках не вдалося навіть всесильній колись радянській владі. Проте потрібен час, щоб усі ми в цьому остаточно переконались…