Професор Айварс Ветра із Ризького університету Страдіня поділився досвідом переходу реабілітаційної медицини країн Балтії із пострадянської санаторно-курортної моделі на нову мультидисциплінарну модель.

 Про це він розповів під час IV Всеукраїнського форуму з нейрореабілітації та медико-соціальної експертизи, який відбувся 7-8 квітня на базі Школи реабілітаційної медицини УКУ.

«Якщо людина боїться або не бажає бути активною під час реабілітації, тоді реабілітація не спрацює, – переконаний професор Айварс. – Ефективна система реабілітації допомагає людям з обмеженнями життєдіяльності повернутися у суспільство і функціонувати як повноцінним особистостям».

У країнах Балтії ще 20 років тому розпочався процес перебудови існуючої системи реабілітаційної медицини для інтеграції у європейську систему реабілітації – з пострадянської санаторно-курортної моделі в європейську мультидисциплінарну модель. 

«Ми починали приблизно у тих же умовах, у яких починаєте зараз ви. Тоді реабілітаційну медицину не розглядали як окрему наукову галузь. Не було таких назв, як фізичний терапевт та ерготерапевт і довгий час навіть після їх появи точилися дискусії щодо правильних формулювань. Пізніше усі зійшлися на термінології «функціональні спеціалісти». Наша ціль – створення реабілітаційних центрів відповідно до нової моделі реабілітації», – зазначив Айварс Ветра.

Свого часу він працював дитячим хірургом, у сфері реабілітаційної медицини почав займатися реабілітацією ампутантів.

За словами Айварса, потреба змін в реабілітаційній системі Латвії назріла через проблеми реабілітації дітей із церебральним паралічем. Їх намагалися лікувати, але дуже мало уваги відводили значенню реабілітаційних послуг, пояснює він. Ще у 1995 році тодішні лікарі фізичної терапії не були готові включити до сфери реабілітації інших спеціалістів і були переконані, що це поле – суто їхня ділянка роботи. Доречність змін вони усвідомили, познайомившись із європейською моделлю реабілітації, в межах якої вже давно створена система «функціональних спеціалістів», які є мультидисциплінарною командою і працюють разом.

Професор наголошує на тому, що реформа медичної системи нерозривно пов’язана із реформою освіти майбутніх фахівців: «Ще 25 років тому у Латвії було більше ніж 40 тис медичних працівників. Зараз наполовину менше. Ніхто не хоче вчитися 10-15 років, а потім заробляти, як касир в банку. Ми усвідомлювали, що курсів підвищення кваліфікації недостатньо для видимих змін в системі реабілітації і треба запроваджувати стабільну систему освіти на рівні бакалаврів і магістрів. Вони пройшли таку ж навчальну програму як лікарі, але витратили на це вдвічі менше часу. Мали клінічну практику і показали хороші результати».

За словами Айварса, на старті запуску магістерської програми з підготовки фізичних терапевтів Ризький університет Страдіння набирав студентів, не маючи ще навіть достатньої кількості викладачів. «Це була така собі авантюра, досить ризиковано, але успішно, – каже професор. – До нас вступали спеціалісти, які тільки закінчили виші. Їх було легко привчити до нової мультидисциплінарної моделі. Тепер ці люди викладають на нашому факультеті».

У Латвії система освіти функціональних спеціалістів зосереджена на тому, щоб навчальні програми відповідали вимогам медичної освіти, пояснює професор Айварс Ветра. «Це трохи суперечить Всесвітній організації фізичних терапевтів та ерготерапевтів. У нас фізичні терапевти і ерготерапевти належать до тієї ж групи, до якої належать лікарі та медсестри. В Україні також варто подумати про таку реформу, адже це надає кращі можливості в організації процесу лікування з юридичної точки зору».

Ризький університет Страдіня, окрім навчальних програм, також проводить курси підвищення кваліфікації для існуючих лікарів і долучається до різних міжнародних проектів.

Поступу в реабілітаційній системі посприяла зміна в ставленні до потреб пацієнта: «За цих 12 років у Латвії усвідомили, що життя людини є найвищою цінністю. Про реабілітацію має дбати не лише медичний працівник, але і сам пацієнт».

Особливо важко люди сприймали відхід від пострадянської курортно-санаторної моделі реабілітації, каже Айварс Ветра: «Але це стало очевидно – те, що будувалося роками, треба змінювати, якщо воно неефективне. Також труднощі виникали із лікарями, які звикли до старої системи. Легше працювати з молодим поколінням, аніж змінювати погляди минулих поколінь. У цьому плані допомогло розширення контактів із закордонними фахівцями. Щоб не вигадувати нового, ми просто переймали європейський досвід».

У країнах Балтії нова система реабілітації впроваджувалася поступово завдяки державній підтримці. У Латвії досі поєднуються дві системи – стара санаторно-курортна і нова мультидисциплінарна модель. У санаторіях інтегрували мультидисциплінарні команди, але при цьому залишили можливість користуватися реабілітаційними послугами за старими підходами. Державне фінансування (або фінансування страхових компаній) спрямоване на надання сучасних методів реабілітації. Можливість користування старими методами реабілітації не обмежена, але фінансується безпосередньо пацієнтом.

У Ризькому університеті Страдіня щороку вдосконалюються навчальні програми з фізіотерапії, ерготерапії, а також протезування, нутріціології та аудіологопедії. Цей виш також випускає фахівців сестринської справи, система навчання якої багато в чому відрізняється від української.

Зазначимо, під час поїздки до Латвії з 13 по 19 березня команда Школи реабілітаційної медицини УКУ домовилася про те, що група лекторів і супервізорів з Латвії приїде викладати для студентів Магістерської програми з підготовки фізичних терапевтів та ерготерапевтів, яка стартує з вересня цього року в УКУ.