Фахівець з роботи з втратами у дітей і танатотерапії, професор з Польщі Йозеф Біннебезель розповів про ефективні та провальні комунікативні підходи у спілкуванні з смертельно хворими людьми або людьми, які пережили смерть рідних, а також про те, як говорити про смерть з дітьми.

 Спілкуючись із смертельно хворими або людьми, які пережили втрату, важливо казати правду, яка дає надію, зауважив він. Перед смертю люди можуть боятися двох речей – болісних відчуттів і того, що вони будуть задихатися перед останнім подихом. «У таких випадках можна сказати людині, що вона не відчуватиме болю, у найгіршому випадку лікар введе її у медикаментозний стан сну, і людина спокійно відійде. Також важливо вказати на те, що вона не буде самотньою. Давати надію – це також бути поряд біля вмираючої людини і тримати її за руку. Втішаючи людину, яка може втратити когось із близьких, не варто обнадіювати тим, що станеться диво, але краще наголосити, що не кожна хвороба веде до смерті», – зазначив Йозеф Біннебезель під час семінару «Прийняття жалоби та страх смерті в контексті Танатопедагогічної замісної стосункової терапії», який відбувся 9 березня в Українському католицькому університеті.

Щоб розвіяти страхи людей, треба зрозуміти їх причину, яка може критися навіть у подіях 10-15 річної давнини, наголосив він. За його словами, те, що ми кажемо іншим, може спричинити певні наслідки навіть через довгі роки, тому важливо стежити за словами і обирати правильні комунікативні моделі у спілкуванні з людьми, які переживають кризові моменти життя.

Помилкові моделі у спілкуванні з смертельно хворим або людиною, яка пережила втрату

«Ти підеш на Небо, бо ти чемний» – у дитини може спрацювати зворотня реакція, і це звучатиме так, ніби ти б залишився на землі, якби був нечемним . Тоді для чого бути чемним? – постає логічне питання.  

«Ісус забрав маму, бо дуже її любив» – якщо сказати таке 5-річному хлопчику, то він подумає, що мало любив маму, і тому вона померла.

«Коли мама помре, ти станеш господинею» – якщо таке сказати 14-річній дівчинці, вона усвідомить, що на її плечі лягає тягар підтримка всіх членів сім’ї. І якщо не все буде добре, в дитини формується почуття провини. В результаті такі діти набувають різних емоційних залежностей. Загалом жінки легше переносять втрату чоловіка, аніж чоловіки втрату жінки. Особливо, якщо чоловік залишається з дітьми.

«Бог так хотів» – такі висловлювання впливають на формування в дитини образу Бога. І від такого Бога дитина хоче втекти, так і не усвідомивши, що Бог – це, в першу чергу, любов.

«Якщо мала дитина пережила втрату рідної людини, можна сказати, приміром, що тітка померла і зараз на цвинтарі. Одна дівчинка у кризові моменти свого життя завжди приходила на цвинтар до своєї мами і писала їй листи. У дні жалоби це добрий метод – піти з дитиною, яка пережила втрату на цвинтар, написати їй листа і поговорити там з померлою мамою», – зауважив психотерапевт Йозеф Біннебезель. 

Професор назвав кілька позитивних чинників, які допомагають підтримувати розмову із травмованою людиною: мовчання (дати людині виговоритися і уважно вислухати), відкриті запитання (якщо людина мовчазна у розмові, перевірити, чи вона розуміє те, що ви хочете їй донести). 

За його словами, варто уникати професійного жаргону, не варто перебивати дитину під час розмови чи договорювати замість неї те, що вона ще не встигла сказати (у дитини формується страх, що ви читаєте її думки).

«Танатопедагогіка не творить, а лише відкриває усе добре, що вже є в людині»

Також Йозеф Біннебезель розповів про засади танатопедагогіки як науки про виховання усвідомлення смерті. За його словами, перша засада – це те, що людська натура є доброю, друга – танатопедагогіка не творить, а лише відкриває усе добре, що вже є в людині, третя – людське життя починається від зачаття і закінчується смертю.

Зараз поширена проблема з абортами, в яких здебільшого звинувачують жінок, але не згадують, що винуватцями також є і безвідповідальні чоловіки, зауважив професор. «На мою думку, церкві треба змінити підхід – зараз більше йдеться про аборт як про гріх у той час, коли треба говорити про аборт як про проблему, яка має причини. Треба в  першу чергу зрозуміти і усунути причини, які підштовхують жінку до такого кроку. Особисто я не знаю матері, яка би хотіла злого для своєї дитини», – зазначив він.

Психотерапевт наголошує, що ніхто не народжується зі страхом, але набуває його протягом життя.

«Є дві сфери страху – особова і культурна. Страх смерті в людини, яка пережила біль, відрізняється від страху смерті в людини, яка втратила батьків. Хтось боїться болю перед смертю, а хтось боїться завдати болю для рідних через свою смерть. Це страх через особистий досвід. Буває так, що страх прививається через культуру, яка нав’язує, чого треба боятися. Коли особова і культурна сфери змішуються, ми не розуміємо, чи ми самі пережили страх чи нас цьому навчили. Здебільшого перші страхи – пов’язані з культурою сприйняття смерті, а інші – з особистим досвідом», – зауважив Йозеф Біннебезель.  

«Страхи виникають через те, що ми не обговорюємо, що нас бентежить насправді»

Коли ми боїмося смерті, ми боїмося конкретних речей, які можливо раніше переживали в житті, наголошує професор.

«Ми здебільшого боїмося життя, а не смерті. Очевидно, такі страхи виникають через те, що ми не обговорюємо, що нас бентежить насправді і не шукаємо причини. Часто ми настільки боїмося життя, що втікаємо в інші страхи. Найкращий терапевт для пацієнта – сам пацієнт. Він сам собі має задати питання, чого він боїться. Бо він себе найкраще знає. Психотерапевт може лише допомогти йому знайти в собі відвагу поставити таке запитання», – розповів Йозеф Біннебезель.

Він поділився результатами дослідження, чого найбільше бояться чехи, українці, поляки та італійці. З усіх найбільша кількість людей боялися болю. Серед українців після Майдану збільшилася кількість людей, які сказали, що бояться війни і насильства. Водночас цього страху зовсім не мали італійці, чехи і поляки. Серед італійців найменше тих, хто бояться болю. Найбільшого страждання, якого люди зазнають після втрати, пов’язані із стосунками з людьми і тут не йдеться про фізичний біль, а про емоційні переживання. Цікаво, що найбільше страху перед смертю через покарання за гріхи мають чехи, хоча серед них найбільше тих, хто себе декларує атеїстами.

«Причиною страху доволі часто є пережитий досвід. Щоб його позбутися, треба встановити зв’язки між причиною і наслідком. Треба завжди пам’ятати, що ми не боїмося смерті, а боїмося конкретних речей і непропрацьованих страхів у нашому житті», – підсумував психотерапевт.

Нагадаємо, 9 березня кафедра психології УКУ організувала науково-методичний семінар з міжнародною участю. Гостьовий професор кафедри педагогіки реабілітації та ресоціалізації Університету ім. Миколи Коперника (м. Торунь, Польща), фахівець з роботи з втратами у дітей та танатотерапії Йозеф Біннебезель провів два семінари – «Прийняття жалоби та страх смерті в контексті Танатопедагогічної замісної стосункової терапії» та “Як говорити говорити з дітьми про смерть”.