Інститут Історії Церкви УКУ отримав схвальну відповідь від Прокуратури міста Києва щодо реабілітації депортованих в радянську Україну і репресованих у 1946-1947 рр. єпископів Перемиської єпархії Греко-Католицької Церкви Йосафата Коциловського та Григорія Лакоти і трьох священиків – Миколи Грицеляка, Івана Кузича і Романа Решетила. Подання на реабілітацію вказаних духовних осіб у 1991 р. залишилося без позитивної відповіді. Нове прохання було зроблено на початку осені цього року за ініціативи керівництва ГДА СБУ (директора Ігоря Кулика та заступника Володимира Бірчака), ректора УКУ о. д-ра Богдана Праха, колективу Інституту історії Церкви УКУ і голови Місії Постуляції святих УГКЦ єрм. Полікарпа Марцелюка, ЧСВВ.

У листі йдеться, що прохання Інституту Історії Церкви УКУ від 07.09.2015 розглянуто Прокуратурою міста Києва, вивчено кримінальну справу №26310 і встановлено, «що вироком Військового трибуналу військ МВС Українського округу від 19-21.02.1947 року засуджені:

Коциловський Й. П. за ст. 54-1 «а», ст. 54-11 КК УРСР до 10 років ВТТ з позбавленням прав на 5 років та без конфіскації майна за відсутністю такого;

Грицеляк М.І. ст. 5-1 «а», ст. 54-11 КК УРСР до 6 років ВТТ з позбавленням прав на 3 роки та з конфіскацією всього належного йому майна;

Кузич І. Т. ст. 54-1 «а», ст. 54-11 КК УРСР до 6 років ВТТ з позбавленням прав на 3 роки та з конфіскацією всього належного йому майна;

Решетило Р. І. ст. 54-1 «а», ст. 54-11 КК УРСР до 4 років ВТТ з позбавленням прав на 3 роки та без конфіскації майна за відсутністю такого;

Лакота Г.І. за ст. 54-4, ст. 54-11 КК УРСР до 8 років ВТТ з позбавленням прав на 5 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР від 16.04.1947 вказаний вирок залишено без змін, лише виключено з вироку позбавлення прав Лакоті Г. І., оскільки він не є громадянином СРСР.

Вказані особи підпадають під дію ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991, у зв’язку з чим прийнято рішення про їх реабілітацію».

Священномученик Йосафат Коциловський (1876 – 1947)

Народився 3 березня 1876 року у лемківському селі Пакошівка біля м. Сянок. Богословські студії закінчив у Римі в 1907 р. і згодом, 9 жовтня того ж року, отримав єрейські свячення. Швидко по тому був призначений віце-ректором і професором богослов’я Духовної семінарії в Станіславові. У 1911 р. вступає до новіціату отців василіян. Його архиєрейські свячення відбулися 23 вересня 1917 р. у Перемишлі відразу ж після повернення Митрополита Андрея Шептицького з російського полону. У вересні 1945 р. польська комуністична влада заарештувала його, а 26 червня 1946 р., після повторного арешту, його силоміць вивезли до СРСР й ув’язнили в київській тюрмі. Упродовж всього свого життя владика був непохитний у служінні та утвердженні Христової віри, у її зростанні в людських душах. Помер як мученик за віру 17 листопада 1947 р. у концтаборі Чапаєва біля Києва.

 Священномученик Григорій Лакота (1883 – 1950)

Народився 31 січня 1883 р. у с. Голодівка на Львівщині. Закінчив Львівську духовну семінарію. 30 серпня 1908 р. єпископ Костянтин Чехович висвятив його на священика. Студіював у Відні. Потім отримав призначення на професора Перемиської духовної семінарії, згодом став її ректором. 6 травня 1926 р. відбулися його архиєрейські свячення на єпископа-помічника у Перемишлі. 9 червня 1946 р. заарештований і засуджений на 10 років ув’язнення. Всі, хто пам’ятав владику на засланні у Воркуті, відзначали його велику людяність, смирення, бажання самому виконати найважчу працю й облегшити нестерпні умови життя інших. Помер як мученик за віру 12 листопада 1950 р. у с. Абезь біля Воркути.

 Отець Микола Грицеляк (1891 – 1976)

Народився 1891 р. в с. Барич Перемиського повіту. Закінчив Львівську духовну семінарію. 1917 р. отримав єрейські свячення з рук єпископа Й. Коциловського. Душпастирював у Перемишлі та околицях. 1946 р. депортований до УРСР. Зупинився у Львові. За відмову «воз’єднатися» з РПЦ того ж року арештований. 1947 р. – засуджений до 6 років ВТТ та 3 років позбавлення громадянських прав з конфіскацією майна. Покарання відбував у таборах разом з кримінальними злочинцями в Хабаровському краю, опісля – спецпоселення в Красноярському краю. У 1955 р. повернувся до Львова. Після звільнення був генеральним вікарієм Перемиської єпархії. Був під постійним наглядом органів держбезпеки. Помер у Львові 1976 р. Похований на Яновському кладовищі.

Отець Іван Кузич (1901-1979)

Народився 1901 р. у с. Наконечне Яворівського повіту в родині заможних селян. Закінчив Духовну семінарію у Перемишлі та Папський університет св. Томи. Захистив докторат з філософії та богослов’я. Єрейські свячення отримав 1931 р. У 1932-1935 рр. – віце-ректор Перемиської духовної семінарії, а з 1945-го – ректор.В 1946 р. депортований в УРСР. Проживав у Львові, де і був затриманий 1946 р. і звинувачений за ст.80-1 КК УРСР – «проживання без прописки». Перебував під слідством в тюрмі на Лонцького, згодом – у Лук’янівській слідчій тюрмі в Києві. Висунуто звинувачення в тому, що «як уніатський священик і член Перемиської єпископської капітули протягом багатьох років активно реалізував антирадянську політику Ватикану, а також проводив націоналістичну роботу». 1947 р. засуджений. Покарання відбував у таборах Красноярського краю. З 1952 р. – на спецпоселенні у м. Норильськ. Звільнений у 1956 р., повернувся до Львова, де проживав без прописки. Згодом переїхав до м. Полонне Хмельницької області. Підпільно служив Служби Божі та уділяв Св. Тайни. Помер 1979 р. в м. Полонне, де й похований підпільним греко-католицьким священиком.

Отець Роман Решетило (1880 – 1952)

Народився 1880 р. в м. Угнів Рава-Руського повіту. Навчався у Львівській і Перемиській семінарії. У 1907 р. – отримав єрейські свячення з рук єп. Констянтина Чеховича. У 1907-1911 рр. продовжив богословські студії у Відні. Працював духівником, а згодом віце-ректором і викладачем у Перемиській духовній семінарії. Окрім цього душпастирював у с. Потелич Равського деканату. З 1946 р. – генеральний вікарій Перемиської єпархії. В 1946 р. – депортований в УРСР. Жив у с. Котельники біля Львова. Цього ж року затриманий, перебував у тюрмі на Лонцького та Лук’янівській тюрмі в Києві. 1947 р. засуджений до 4 років ВТТ та 3 років позбавлення громадянських прав без конфіскації майна (через відсутність такого). Помер 1952 р. у м. Казачинськ Красноярського краю, де відбував покарання.