Слава Ісусу Христу!

Надзвичайно важлива подія відбувалася в останні два дні. Суспільне вшанування пам’яті жертв Голодомору важливе насамперед для цілої країни і в політичному, і в духовному плані. Без минулого немає майбутнього, без моральної солідарності з безвинно загиблими не може існувати морального суспільства, нації як моральної спільноти. Про це – треба віддати належне – дуже добре сказав Президент під час урочистостей.

Масштаб цієї події сягає ще більшого. Як наголошували лідери різних країн, що зібралися на офіційне вшанування загиблих, пам’ять про Голодомор важлива для цілого світу. Бо занадто швидко починає забувати міжнародна спільнота про те, чим був комуністичний режим. На відміну від націонал-соціалізму, соціалізм більшовицький не був виразно засуджений світовою спільнотою, і жахливі злочини, що були скоєні цим режимом, нерідко – і не без допомоги певних сил, що в тому зацікавлені, – замовчуються, лишаються маловідомими сучасним молодим людям різних країн. Для того, щоб сатанинська нелюдяність, що панувала в ті часи, знову не запанувала в якійсь країні чи частині світу, для того, щоб підтримувати імунітет проти неї, необхідна пам’ять. І те нагадування, яке відбулося у ці дні, є дуже вчасним. Додам від себе: на моє переконання, таке нагадування важливе не лише для абстрактної світової спільноти, незалежно від національності та раси. Воно важливе для деяких конкретних народів та країн особливо, і не в останню чергу для країни, яка сьогодні так гостро реагує на нагадування про Голодомор, – для Росії. Важливе не тому, що можна ототожнити комуністичний режим і російський народ (борони нас Боже від ототожнень і узагальнень такого роду стосовно будь-якої нації) а тому, що саме сучасна Росія є країною, де дуже й дуже неохоче згадують про жертви сталінського режиму, в якій, навпаки, робляться спроби виправдати ці жертви і навіть розглядати їх як дещо, що було начебто “необхідним” та “доцільним” для політичної та економічної величі Російської держави. В тому, що такий погляд поширюється та пропагується, полягає величезна моральна небезпека для росіян. І тому я впевнений, що суспільне вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні – це не образа, як сприймають це офіційні кола в Росії, а моральний виклик українців росіянам, – якщо завгодно, моральна допомога одного народу іншому, за яку варто подякувати, – і це колись зрозуміють кращі люди Росії.

Немає сумніву, що цей політичний, суспільний вимір вшанування жертв Голодомору є дуже важливим. Але, молитовно звертаючись сьогодні думкою до загиблих під час Голодомору, ми відкриваємо ще один вимір цієї жахливої трагедії. Ми опиняємося перед складною, важкою, непростою проблемою – проблемою безвинного страждання. Такі події, як геноцид та Голодомор в Україні, своєю сатанинською жорстокістю та нелюдяністю можуть породити відчай, невіру, озлоблення. Чому Бог не прийшов на допомогу, не визволив безвинних людей від страждання, якщо Він – всемогутній та благий? Задля чого вірити, якщо такі події можливі? Хто він насправді, той Творець та Суддя Всесвіту, в Якого закликає нас вірити релігія? Ось які запитання постають перед нами, якщо ми ставимося до нашої віри серйозно.

Про сенс безвинного страждання запитує себе людина з тих пір, як вона існує. Пригадаємо, напевно, найвідомішого з таких запитувачів – праведного Йова, якому присвячена одна з біблійних книг. Багато було спроб у різних релігіях вирішити цю проблему, запропонувати людині пояснення, розраду, заспокоєння – одні шукали такого заспокоєння у нірвані, інші – в обіцянці реальних тілесних насолод у будучому житті. Але я переконаний, що немає і не може бути на це неймовірно важке запитання іншої відповіді, окрім предмету нашої з вами віри – постаті Ісуса Христа. Бо ми – християни – маємо Бога, що нерозривно поєднав себе З ЛЮДИНОЮ, ЯКА СТРАЖДАЄ. Ісус промовляє кожному з нас через свій Хрест та своє Воскресіння: “Я з тобою, Я прийшов постраждати задля тебе. Постраждати – і показати тобі шлях перемоги. Перемоги не зовнішньої, – через насильство над іншими, – а внутрішньої – через внутрішню правду Хреста. І лише така перемога чогось варта у нашому житті”.

Отже, пам’ять про Голодомор є і має бути водночас проповіддю про Ісуса Христа, його Хрест та воскресіння. Хрест Христовий перемагає – так, як перемагає сьогодні правда про Голодомор. З того випливають для нас принаймні три вагомі духовні уроки.

Перший урок: шанувати гідність людського життя. Якщо колись станеться так, що хтось, якийсь політик чи лідер вам скаже, що оце або інше людське життя потрібно було для якоїсь нібито “вищої” мети – не вірте, не заспокоюйтеся, не спалюйте у собі ваше сумління: забирати в людини життя, дане їй Богом, – це злочин.

Другий урок: шукати правди, не боячись засудити гріх. Мусимо чинити опір гріхові, й не лише гріхові “індивідуальному”, а й “структурам гріха”, якщо використати вислів блаженної пам’яті Папи Івана Павла ІІ. Коли сумління нам підказує, що політична влада, з якою ми маємо справу, має гріховну, а тим більше диявольську природу, ми мусимо, якщо хочемо бути гідні Христового імені, мати мужність сказати цій владі “Ні”.

І третій урок: навіть якщо трапиться так, що навколо нас буде багато, занадто багато страждання, попри все не озлоблятися, не зачерствіти, а пам’ятати, що Ісус Христос віддав своє життя за нас на Хресті. Страждання – і співстраждання! – це релігійний ключ до цілого людського буття. І сьогодні ми, молитовно згадуючи про безвинно загиблих під час Голодомору, молитовно співстраждаючи мільйонам безвинно закатованих, стаємо й самі – хай навіть у малому! – сопричасниками Хреста Христового. А – як нагадує нам апостол Павло – ті, хто є сопричасниками Його Хреста та Його смерті, є сопричасниками і Його життя та Його воскресіння. Амінь.

24.11.2008 р.

о. д-р Юрій Аввакумов, декан гуманітарного факультету УКУ