З привітальним і водночас напутнім словом до першокурсників і до всіх учасників урочистостей в Академії звернувся віце-ректор Академії о. д-р Михайло Квятковський.

“Релігія є опієм народів!” писав Маркс в одній своїй статті (“До Критики Геґелської Філософії Права”). Ці слова, очевидно, є знані, навіть ще сьогодні, по цілому світі. Маркс і його шанувальники вважали, що релігія є не менш небезпечною як зловживання опієм, бо релігія відвертає людей від пошуку джерела їхнього нещастя… як наркотик, релігія дозволяє людям забути їхні труднощі які не усуваються, тільки погіршуються. Релігія є ілюзією створеною заспокоювати нас у несправедливому світі нашому! І ви знаєте що? Маркс мав рацію. Я з ним згідний… до певної міри. Як він сам інтерпретував свої слова і жахливі нечесні способи, котрими інші проводили в життя його теорії є цілком чимось іншим. (Віруючі нашого народу ніколи не забудуть немилосердних соціалістично-комуністичних переслідувань Церкви в Україні.) Якщо є краплина правди в словах Маркса, то лише в тому випадку, коли ми забуваємо, що релігія є засобом даним нам Богом для досягнення святості і спасіння, і використовуємо релігією тільки як засіб потіхи у важких моментах нашого життя – тоді релігія є для нас лише заспокійливим наркотиком. Вона стає для нас опієм. Якщо ми забуваємо що спасіння є не тільки особистим завданням, а метою релігії (метою нашої віри) є спільною метою, над завершення якої ми всі співпрацюємо і в якому ми всі помагаємо один одному – тоді для нас релігія (практика нашої віри) є чимось значно більшим ніж таємним егоїстичним джерелом задоволення. Ми тут в Академії мусимо розуміти, що релігія наша – наша віра в Христі і наша українська духовна спадщина, наше богослов’я, – не є і ніколи не були таємним скарбом для особистого задоволення, але всі ці аспекти нашої віри разом протягом понад тисячоліття служили і служать як засоби спасіння і піднесення нашого народу. Ми в Академії як студенти, дослідники, науковці і, головно, як практиканти Християнського життя прийняли благоговійне завдання глибоко вивчати основи нашої Віри і все її вчення: вивчати історію Церкви, вивчати і вводити в практику літургію нашої Церкви, вивчати наше богослов’я і духовність, і дозволити їм пускати коріння в наші душі. А головне постійно ділитися з іншими тим, що ми навчилися і тим, що ми відкрили. Святіший Отець говорив наступні слова, які, властиво були звернені до священиків, але без сумніву його слова повинні запалювати серця усіх людей котрі хочуть робити якийсь внесок в розбудову Христової Церкви. Папа Іван Павло ІІ каже: “Через твою посвяту до студій будеш готовий виконувати служіння Слова, проголошуючи ясно і без двозначності таємниці Спасіння, відрізняючи її від простих людських думок. Завжди розуміти твоє інтелектуальне старання як службу Божому народові, помагаючи їм дати звіт всім тим, хто просить про християнську надію (див: 1 Пт. 3:15)” – Іван Павло ІІ. Ми часто чуємо про мрії, які мали великі постаті в історії нашої Церкви щодо майбутного нашої Академії. Очевидно, відразу пригадаються такі постаті як Митрополит Андрей і Патріарх Йосиф. Є також чимало поважних керівників сучасної Церкви, які мають велику надію на успіх всіх зусиль нашої Академії… цілі народні конференції, єпископи, світової слави науковці, і багато людей, котрі бажають нам розквіту і добра – між ними Святіший Отець Іван Павло Другий. Але ми повинні розуміти, що не тільки “великі” люди нас підтримують. Всі люди нашого народу і люди доброї волі по цілому світі чекають на нас і чимало з них палко моляться і сподіваються на наш успіх. [Та мама в маленькому місті в Дніпропетровській області, що шукає слова надії щоб сказати її синові, який щораз більше прагне алкоголю і насильства, бо не бачить сенсу в сучасному суспільстві…. Наші ровесники, що загубилися в хаотичній і бентежній сучасній культурі й прагнуть слова певності й напрямку в їхньому житті… Так багато інституцій у всіх галузях суспільних структур чекають на людей, які можуть дати якийсь певний і чесний (не блідий і лицемірний) приклад правильної і певної християнської поведінки і керівництва.] Так. Наші батьки, сусіди та друзі очікують багато від нас. І мають на це право. Наша Академія є одиноким богословським закладом в Україні (і взагалі у цілому світі, де наш народ поселився). Нам довірено завдання бути світильником Християнської науки в цій державі. Ми повинні бути найкращі. Наші випускники повинні бути готові себе представити церковним та державним керівникам нашого народу і їм пропонувати проекти на покращення багатьох різних проблем і трудних ситуації – особливо, очевидно, це стосується моральних, соціальних і культурних проблем, та питань людської гідності. Наша Церква і народ мають великі надії щодо нашої інституції і ми повинні достойно і гідно виконувати покладене на нас завдання. Академія мусить оправдати всі зусилля стосовно акредитаціі а також сьогоднішньої і майбутньої підтримки багатьох добродіїв, ми повинні посвятити себе ідеалам цього закладу, який мусить себе наново посвятити для Євангелія Ісуса Христа і на добро Божого народу тут в Україні й по цілому світі. Дозвольте мені завершити моє слово перефразованою стихирою із вчорашньої Вечірні початку Індикту: “Без-початкове Слово і Сину Божий, одно-істотний з Отцем і Святим Духом, що створив усе видиме й невидиме, і все упорядковуєш. Благослови початок цього нового навчального року в житті Твоєї Академії, в любові й злагоді охороняй усі її інститути і відділи, і всіх нас студентів, працівників, викладачів та тих що нас підтримують, приведи до спасіння й вічного життя – за молитвами Богородиці й за молитвами блаженних мучеників нашої Академії й всіх святих Твоїх.”