Директор Інституту психічного здоров’я УКУ Олег Романчук зазначає, що в суспільстві шириться чимало міфів про посттравматичний стресовий розлад. «В одному із парламентських звітів йшлося про те, що 90% солдат після війни потребують примусової реабілітації, бо вони небезпечні для сімей, суспільства і мають ПТСР. Але це не відповідає науковій дійсності», – запевняє він. За словами психотерапевта, якщо окремим дійсно потрібна реабілітація, то більшість справляється з негативним досвідом. Інститут психічного здоров’я розвіює викривлені уявлення про травму війни і допомагає її долати. Про діяльність Інституту далі у розмові з Олегом Романчуком.

Під час війни на сході України люди особливо потребують психологічної допомоги. Що вашому Інституту вдалося зробити за цей час?

Ще під час кривавих подій Революції Гідності ми усвідомили, що наслідки психологічної травми розтягнуться на десятиліття. Це видно з досвіду інших країн. До прикладу, спеціалісти вже дослідили, як це відбувалося серед ветеранів  В’єтнамської війни у США. Відповідно до міжнародних досліджень люди, які брали участь у збройних конфліктах, бачили смерть чи були вимушеними переселенцями, мають суттєво підвищений ризик посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Загалом у 20% людей, які були свідками або учасниками бойових дій, мають психічні розлади. Ще тоді під час Майдану ми відчули момент, коли треба поділитися знаннями, які вже здобули і практикували раніше. Фахівці нашого Інституту працювали із жертвами насильства  – як з дітьми, так і з дорослими. Ми розуміли, що наших сил замало і перед нами стояло надважливе завдання – підготувати інших фахівців. На Майдані працювала велика кількість волонтерських психологічних служб. Не всі мали достатні знання і вміння. 

Саме тоді ми зрозуміли, що наша ніша – це підготувати відповідних фахівців, навчити їх найбільш дослідженим і рекомендованим світовим методикам. Серед найбільш рекомендованих – травмофокусована когнітивна терапія і метод EMDR (Eye Movement Desensibilization and Reprocessing) –  десенсибілізація та репроцесуалізація (опрацювання травми) рухом очей. У березні 2015 року ми організували навчання для 20 тренерів з різних регіонів України, які вже до того мали досвід у когнітивно-поведінковій терапії (КПТ) і навчили їх експрес-методиці для роботи з дорослими. Вони в свою чергу навчали інших фахівців і консультували людей у своїх регіонах. За нашими підрахунками ці спеціалісти передали свої знання 564 фахівцям впродовж 3-денних семінарів у таких містах, як: Київ, Маріуполь, Миколаїв, Харків, Кременчук, Одеса, Луцьк, Чернівці, Дніпропетровськ. Ще один пласт роботи – це переклад сучасної наукової літератури з психотерапії.

За 2014-2015 роки Інститут психічного здоровя підготував вже 40 тренерів по роботі з дітьми методом травмофокусованої когнітивної терапії. Навчання провели представники Фонду «Діти і війна» – професор Вільям Юле та доктор Лора Толмінсон за сприяння доктора Дениса Угрина (керівника програми «Психічне здоров’я дітей та підлітків» Королівського коледжу Лондона). Загалом більше 600 психологів та психотерапевтів здобули навички роботи за цією методикою, і навчання триває.

Як ви визначаєте, що пріоритетне у вашій роботі, а що – другорядне, адже всім допомогти неможливо?

Так, ми усвідомлюємо, що охопити всіх травмованих війною не зможемо, тому обрали свій підхід – розробити ресурси для освіти та супервізійної підтримки фахівців через проведення тренінгів та видання фахової літератури. Завдання тих, хто в нас навчається – передати свій досвід в регіони і поширювати цю мережу психологічної допомоги. В Інституті психічного здоров’я також надаються і прямі консультації для людей, але це лише частина тих, хто потребує. Поки що ми маємо лише два кабінети для консультацій. Надалі наше приміщення трохи збільшиться. Дуже важливо плекати партнерство між організаціями, а не дух конкуренції. Ми всі разом маємо ділитися знаннями і створити ефективну мережу допомоги. Цієї роботи на багато років.

Ви часто згадуєте про метод КПТ. Які ще методи лікування психічних розладів використовують спеціалісти Інституту психічного здоров’я?

Ми намагаємося використовувати методи, які науково обґрунтовані і рекомендовані міжнародними фаховими асоціаціями. Для роботи з посттравматичним стресовим розладом рекомендовані два методи – травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія (ТФ-КПТ) і EMDR. Маємо освітню програму, яка тривала з 2011 року спільно з Українським інститутом когнітивно-поведінкової терапії і в партнерстві з Українською асоціацією EMDR зараз розпочали проект підготовки фахівців методу EMDR. Загалом у своїй роботі ми використовуємо й інші науково обґрунтовані підходи – схемотерапії, надання першої психологічної допомоги людям, які пережили психотравму.

Як ви визначаєте метод, який найбільше підійде для лікування людини?

Для цього важливо зробити обстеження і побачити, які в людини є труднощі. І відповідно до виявлених проблем шукати наукові рекомендації. Одним комплексом заходів лікуємо депресію, а іншим – алкоголізм, до прикладу.

Ви згадували, що з березня 2015 року провели навчання для 20 тренерів-психотерапевтів з різних куточків України, а ті у свою чергу навчали інших. Щоб вчити тих, хто є тренерами, треба мати достатню наукову базу? Звідки ви черпаєте ресурси?

Так, я казав, що наш підхід – навчити тренера. Ми навчили тренерів, а ці тренери навчили велику кількість фахівців. Зауважу, що тренер має вищу компетенцію ніж фахівець. Усі тренери є фахівцями в когнітивно-поведінковій терапії і мають 3-річну освіту. Але їм треба передати досвід, як навчати. Мати знання – це одне, але навчити інших – потребує також вміння. Для цього треба мати акредитацію супервізора і викладача. Це критерії, за якими ми відбираємо тренерів. Здебільшого з усіма, кого ми вчили, ми раніше вже були знайомі. Частина наших колег є вже багаторічними фахівцями, пройшли навчання і мають міжнародні акредитації. Якщо ми не маємо права викладати якусь методику, то запрошуємо закордонних фахівців. Наприклад, закордонні австрійські викладачі навчають наших тренерів методу EMDR, бо в Україні немає акредитованих викладачів. Щоб гарантувати якісну освіту, ми дотримуємося строгих міжнародних правил.

Регіональні тренери, яких ви підготували, готують інших, і так розростається мережа психологічної допомоги. А чи надаєте ви цим людям якісь сертифікати про завершення семінару і які переваги вони від цього отримують для себе?

Звісно, фахівці, яких навчили наші тренери, отримують сертифікати учасника курсів. Це не є повноцінна освіта, а лише експрес-освіта в умовах війни. Тобто ми допомогли покращити знання, які в межах їх компетенції. У психології і психотерапії дуже важливий принцип «Не нашкодь!». Вчимо людей, як правильно діагностувати травму і якщо потрібно, направляти до більш досвідчених колег.

А як психологи можуть нашкодити?

Одна з найпоширеніших помилок психолога – це провокувати людину згадувати травмуючі події тоді, коли вона не має на це ресурсу. Певний час після потрясіння такій людині треба віддалитися від негативного досвіду. І лише після того, як окріпне і матиме внутрішні сили, поступово згадувати.

Якщо говорити з нею про травму у невідповідний момент, то вона наче провалюється в минуле і від цього стає тільки гірше. Вона по-новому переживає біль і це не веде до зцілення. Інша сторона медалі – це коли психолог намагається все загладити і лишити все погане у минулому. Насправді, щоб отримати зцілення, треба дочекатися моменту і це згадати. Розпізнати момент, коли з людиною вже можна говорити, здатен лише достатньо кваліфікований психолог. І ми цього вчимо – відчувати, як лікувати по фазах. У психотерапії, як і у медицині також є послідовність. Спочатку – стабілізувати, тоді  – лікувати болючі спогади. Лише після цього людина може вчитися жити далі в новій реальності. Сучасна психотерапія – це і мистецтво, і наука на основі великих знань і світового досвіду.

А щоб бути психологом, треба мати якісь вроджені якості чи цьому може навчитися кожен?

Щоб бути психологом, треба мати певні знання і навики. Але також важливо мати особистісну зрілість і певні людські якості – мати емпатію до людей, здорову самооцінку, комунікативні навички чи етичні цінності. І це набувається в результаті формації особистості, а не лише через навчання. У системі підготовки психотерапевтів важливо турбуватися про всі ці компоненти. Крім знань і навичок, треба добре розуміти себе і свої реакції. Усі ми маємо проблеми і труднощі. Треба їх долати і розвивати етичну чутливість.

Ви зазначили, що людина, яка хоче займатися психологією, має бути зрілою. Коли ця зрілість наступає?

Як жартують, деколи мудрість приходить з роками, але деколи роки приходять самі. Тому для зрілості потрібен життєвий досвід. Деякі навчальні програми з психотерапії мають віковий поріг. До прикладу, встановлена межа, що лише з 25 років ти можеш вчитися на психотерапевта чи практикувати свої навики. Хоча й сам вік теж нічого не означає. Бо можна і в старшому віці мати особистісні труднощі.

А яку освіту можна вважати для психолога і психотерапевта повноцінною?

Повноцінною освітою для психолога можна вважати щонайменше диплом бакалавра чи магістра. До речі, в УКУ цього року відкривається магістратура з психології. Для психотерапевта цього недостатньо. Треба додатково вчитися, бо кожна техніка чи метод в психотерапії має свої стандарти і вимагає певного часу для освоєння. Здебільшого це ще плюс 400 годин вивчення теорії, практики супервізії та особистого досвіду. Під час такого навчання людина здобуває компетентність в окремих сферах. Фахівець показує, що він не лише 3 роки вчився, але й має клінічне мислення, розуміння етичних принципів і особисту зрілість. Тільки тоді він проходить акредитацію.

У колах психотерапевтів і психологів цей рік ознаменувався появою книги «Основи травмофокусованої психотерапії» Джон Бріера і Кетрін Скотт, над перекладом якої працював ваш Інститут. Чому саме ця книга? За яким принципом ви обираєте фахову літературу, варту перекладу?

Переклад сучасної фахової літератури є одним із ключових напрямків роботи Інституту психічного здоров`я. «Основи травмофокусованої психотерапії» – це один з найкращих підручників з великою кількістю наукової інформації.  Ми всі любимо вчитися і стежимо за останніми книгами. Ця книга вийшла у США у 2015 році. Я знаю авторів цієї книги як професіоналів і спочатку замовив її для себе, а потім вирішив, що вона потрібна для всієї України. У ній йдеться не лише про КПТ, але й інші підходи. Окремо прописано про роль медикаментів. Бібліографія із 40 сторінок вже показує рівень цієї книги. Вона навчає практичних навичок і написана простою мовою. Відбираючи для перекладу книги, ми аналізуємо, яка тематика із сфери психології мало висвітлена в Україні і що найбільш необхідне на даний момент.

Минулого року ви запустили просвітницький сайт «Простір надії». Чи вимірювали ви ефективність цього проекту – відгуки людей, які читають і фахівців, які беруть звідти матеріали?

Ми змогли запустити цей сайт завдяки підтримці Бюро співробітництва посольства Швейцарії в Україні. Мета сайту – створити простір, де можна знайти інформацію, поради, як справитися із травмуючими подіями. Назва сайту відображає можливість людини бути повноцінною, справлятися з викликами навіть після втрати і негативного досвіду. Графічне зображення сайту – червоно-чорна вишивка.

Це метафора життя нашого народу, на полотно якого лягають іноді чорні кольори журби, але ми повинні обплести його червоним. Попри сумні моменти, саме ми є творцями життя і плетемо цю канву. Цей сайт про здатність переживати труднощі і формувати стресостійкість. Також на сайті є частина інформації для фахівців, оскільки не всі вони можуть приїхати на семінар. Там є чимало матеріалів: демонстрація технік, семінари для безкоштовного завантаження. Ефективність проекту ми вимірюємо на основі статистики і позитивних відгуків користувачів. Маємо досить високу статистику як для сайту, який тільки запустився – 6 тис переглядів в місяць.

А які курси ви проводите для людей із поза університетського середовища?

Для людей, які не потребують державного диплому, але хочуть краще розуміти інших, стосунки, вікові етапи життя, навчитися вирішувати конфлікти, діє програма «Психологія для життя». Дуже успішний і практичний курс без «мертвої» теорії. Формат вечірній – раз в тиждень (30 зустрічей). Нині вже 5-й набір. Усі студенти задоволені. Також є курс про психологію подружніх стосунків «Майстерня подружніх стосунків» і про психологію виховання «Академія батьківства».  Крім того, проводимо навчання «Майндфулнес», яка пов’язана з вмінням бути тут і тепер і краще відчувати себе. Це науково перевірена програма,  яку викладали фахівців з Оксфорду. Також маємо курс для священиків «Психологічні виміри духовного супроводу і формації духовного життя», оскільки психологія має багато точок дотику із духовністю, зокрема, людська душа. Також в Інституті діє 3-річна навчальна програма з когнітивно-поведінкової терапії і Центр консультування, який надає психологічну допомогу. Навчання на курсах є платним. Центр психологічного консультування також надає допомогу за оплату, але певним категоріям населення (військовим, переселенцям) надаємо безкоштовні послуги. Також йдемо на поступки людям, які мають труднощі із фінансами.

Чи легко вам розвиватися? З якими перешкодами доводиться стикатися?

Інститут розростається новими програмами, налагоджується партнерство. Однак є певні системні труднощі. В Україні складно комуні кувати з урядовими структурами. Ми хочемо підтримувати інновації і реформи у сфері охорони здоров’я, пишемо в Міністерство листи, але нам не відповідають. Інша проблема – це приміщення для навчання і консультування. УКУ розвивається –з’являється багато нових проектів і програм. Не вистачає аудиторій. Сподіваємося, що скоро перейдемо на цокольний поверх, матимемо окреме крило і аудиторії для проведення тренінгів і навчань. З’являться додаткові кімнати для консультування.

Що плануєте робити цього року?

Цього року ми сподіваємося приділити велику увагу дітям, які зазнали психотравмуючих подій не тільки через війну, але і через насильство. Готуватимемо тренерів. Видаватимемо підручник по роботі з дітьми, які пережили травму чи втрату близької особи. Хочемо розширити нашу клініку і розробити таку спеціалізацію з лікування посттравматичних розладів. Далі працюватимемо над підготовкою фахівців, які працюють методами КПТ і EMDR. Зокрема, ті, які допомагають військовим і задіяні в інших волонтерських проектах. Хочемо видати декілька нових книг. Ми відкрили київську філію і плануємо розвивати частину ідей в Києві. Так ми матимемо більший вплив на середовище  фахівців і більше можливостей співпраці із ключовими організаціями і МОЗ. Поки що в Києві працюють 3 наших фахівців. З появою нового офісу вони зможуть робити набагато більше. 

Довідка

Інститут психічного здоров’я створений в на базі Центру психології УКУ, який започаткували ще у 2008 році. На той час центром керував Ростислав Шемечко. У 2012 році Центр перейменували на Інститут психічного здоров’я. Саме тоді команду очолив психолог і психотерапевт Олег Романчук.

Місією Інcтитуту психічного здоров’я є сприяння психічному здоров’ю та розвитку людини, родини, суспільства шляхом реалізації відповідних освітніх програм для фахівців у сфері охорони психічного здоров’я, а також загалом різних орієнтованих на розвиток та психологічне благополуччя програм та активностей для широкої групи осіб.

Частина фахівців Інституту працюють в УКУ за основним місцем роботи або за сумісництвом. Команда Інституту психічного здоров’я: директор, дитячий та підлітковий психіатр, лікар-психотерапевт (КПТ, ТРТ, EMDR, схема-терапія) Олег Романчук, виконавчий директор Віталій Климчук, керівник наукових проектів Вікторія Горбунова, заступник директора, лікар-психіатр Орест Сувало, керівник центру психологічного консультування, психолог-психотерапевт методу КПТ та схема-терапії Яна Кремінська, заступник директора, практичний психолог Галина Нетлюх, менеджер з видавничої діяльності, практичний психолог Явна Катерина, яка координує видавництво, менеджер з адміністративної діяльності Іра Матвіїшин.

До роботи також залучаються психотерапевти та психологи-практики із інших навчальних закладів України та з-закордону для участі в різних проектах та центрах консультування. Усі працівники є практиками.