З початку війни я намагався допомагати біженцям, трохи готував правові консультації. А далі, через Юридичну клініку Школи права УКУ, шукали правника за освітою для волонтерство у Станиці Пласту у Львові. Головне завдання – підготовка різного роду документів для перетину кордону. Але з документами розібрались досить швидко, тому я долучився до координації збору гуманітарної допомоги за кордоном. Для мене важливо відчувати в цей час, що я корисний для держави, корисний для свого народу. Кожен із нас зараз – це частинка системи, і наша допомога наближає Україну до перемоги. Я хочу вірити, що те, що я роблю, таки допомагає. Інколи, звісно, я розумію, що це мізер і можливо, є речі більш важливі та більш цінні. Але розуміння того, що до когось доїхали ліки, чи доїхала їжа допомагає й далі працювати.

Спочатку не міг робити щось звичне. Навіть перегляд фільмів чи прочитання книги було дивним для мене. Але зараз я переключився. Я практично не читаю новини, лише 1-2 рази в день перевіряю інформацію, щоб загалом розуміти справи. Тому є більше часу, щоб подивитись фільм чи почитати книжку – це допомагає не думати про війну. А ще допомагають прогулянки. Зараз я тішусь зустрічам з друзями більше, ніж зазвичай. Година в парку, добра кава і розмови теж дозволяють повернутись до звичного життя. 

Часто думаю над питанням, що зроблю після перемоги, і відповіді часто міняються, але одне я точно зроблю!!! Я сильно-сильно обійму всіх своїх друзів і родичів, яких давно не бачив, і за яких жахливо переживаю. А ще куплю кави і піду гуляти Площею Ринок до пізньої-пізньої ночі.