Проректор УКУ, правозахисни, дисидент Мирослав Маринович взяв участь у проєкті #ДіалогиНаВійні (#DialoguesOnWar) від Українського осередку міжнародного PEN-центру. У розмові з директором Гарвардського українського науково-дослідного інституту Сергієм Плохієм він розповів про ситуацію у Львові і зокрема в Україні в умовах війни.

Подаємо ключові тези Мирослава Мариновича:

• Львівський вокзал зараз виглядає як з фільмів про Другу світову, і це жахливо.
• Тарас Шевченко завжди приходить до українців у найважчі часи. У в’язниці Кобзар відкрив мені свою внутрішню глибину і силу набагато більше, ніж у звичайному житті.
• Коли добро б’ється зі злом, Шевченко з’являється відразу. Ми, українці, вважаємо його творчість своїм другим Євангелієм.
• Хоча нацистська ідеологія була засуджена і заборонена законом, комуністам вдалося уникнути покарання трибуналу. Тож ці зерна проросли в сучасній Росії.
• Путінський режим — реінкарнація Сталіна, який досі є великим героєм для Путіна та багатьох росіян.
• Після 1991 року шляхи України і Росії розійшлись. Коли Україна взяла курс на інтеграцію в Європу, Росія повернулася до тоталітарного минулого. Тому українці не хочуть повертатися, бо ми вже маємо свободу. Варто розуміти, що путінська імперська ідея неможлива без України, тож ми зараз б’ємося за свою незалежність.
• Режим Путіна стоїть на трьох стовпах: брехня, ненависть, жорстокість. Це шлях в один кінець.
• Українська ідентичність мозаїчна і наше головне завдання — знайти найкращий шлях до гармонізації всіх мозаїчних відмінностей (після перемоги у війні).
• Розбіжності між українцями, які розмовляють українською та російською мовами, ніколи б не призвели до війни, якби не Росія. Це агресор трансформував їх на два табори.
• Кожна нація має можливість трансформуватися. І російська нація також має цю здатність, але найперше, їм потрібна моральна розплата після падіння режиму Путіна.

Дивіться повне інтерв’ю у записі

Довідка.

Український осередок Міжнародного PEN-клубу був формально заснований восени 1989 року у стінах Спілки письменників України та під її патронатом, а навесні 1990-го був прийнятий до Міжнародного PEN. Реальне існування Українського PEN, тобто його активна діяльність розпочинаються, однак, двадцятьма роками пізніше, з обранням у 2010 р. нового, керівництва на чолі з Мирославом Мариновичем. Саме від цього часу діяльність організації має системний характер – як на рівні міжнародних зв’язків, так і на рівні реалізації в Україні різноманітних проектів та їхнього відповідного медійного висвітлення.

Сьогодні Український PEN налічує понад 130 членів, його головним керівним органом є загальні збори, оперативне керівництво здійснює Виконавча рада з восьми осіб на чолі з президентом та двома віце-президентами. Діяльність Українського осередку Міжнародного PEN регламентується офіційно зареєстрованим Статутом та юридично підтвердженим статусом неприбуткової громадської організації. Загальний характер діяльності визначається Хартією Міжнародного PEN (створеного 1921 року), де основні завдання PEN окреслено як: захист свободи слова і вираження, обстоювання прав меншин, допомога переслідуваним письменникам, підтримка культурного розмаїття, утвердження гуманістичних цінностей через культуру.