Керівник відділу Національної Асамблеї інвалідів України Лариса Байда розповіла про нові підходи до питання інвалідності, наголосивши на неприпустимості вживання терміну «інвалід».

«Інвалідність – це те, що є супутнім. Питання інвалідності загострюється, коли у суспільстві виникають певні бар’єри. Люди з інвалідністю доволі часто залишаються втраченими для суспільства через них», – зауважила вона під час семінару для соціальних педагогів, який відбувся в УКУ 16 грудня.

За її словами, саме від розуміння питань інвалідності залежатиме політика щодо цієї сфери. Згідно з доповіддю ВООЗ близько 15% населення мають інвалідність. В Україні нараховується близько 3 млн людей з інвалідністю, до яких відносимо – незрячих, глухонімих, слабочуючих людей та з психічними і розумовими порушеннями.

Лариса Байда наголосила на необхідності створення інклюзивного простору для людей з інвалідністю, враховуючи як доступ до публічних середовищ, так і зручності в отриманні інших послуг. Зокрема, відповідно до Конвенції про права людей з інвалідністю, офіційна інформація на стендах має друкуватися 14 шрифтом – так, щоб це було читабельним.

«Запрошуючи людей з інвалідністю на зустріч, треба прорахувати всі їх фізіологічні обмеження і творити інклюзивний простір, – зауважила керівник відділу Національної Асамблеї інвалідів України. – Загалом під час проектування архітектурних споруд, треба думати про всі групи людей і враховувати їх інтереси і потреби».

Лариса Байда нагадала, що нові підходи до інвалідності з’явилися як результат руху за громадянські права людей з інвалідністю в США та Канаді у 60-ті роки. Після війни у В’єтнамі багато людей отримали травми і повернулися додому в недоступний простір. Тоді у США з’явився закон про архітектурну доступність. Це перша країна, у якій з’явилися музеї з питань інвалідності, а пізніше – у Великобританії.

«Цей рух був величезним поштовхом і це змінило політику до людей з інвалідністю, – наголосила жінка. – Людей з інвалідністю треба розглядати не як пацієнтів, а як повноправних членів суспільства, а також долати стереотипи в ставленні до них – вони не потребують милостині і до них відносять не лише візочників та незрячих. Також треба долати бар’єри, які виникають в різних моделях інвалідності».

Серед відомих моделей інвалідності – соціальна, медична, політико-правова, економічна та моральна. «В Україні медична модель інвалідності – існують групи інвалідності, які треба скасувати, адже це додає нові бар’єри», – нагадала керівник відділу Національної Асамблеї інвалідів України.

Вона зазначила, що у Львові є позитивний приклад облаштування сервісу для людей з інвалідністю. Зокрема, на базі першої міської клінічної лікарні ім.Князя Лева при першому поліклінічному відділені на вул. Лемківській, 28 запрацював єдиний кабінет звернення за медичною допомогою осіб з порушенням слуху. Також у Львові з’явилися гінекологічні крісла-трансформери для жінок з інвалідністю.

Водночас доповідачка застерегла від іншої тенденції, коли пільги сприймаються як данність і зникає мотивація до навчання, адже достатньо отримати пенсію. За її словами, підхід від «пацієнта до громадянина» передбачає, що держава готова виділити супровід і надати соціальні гарантії і водночас створити умови для працевлаштування такої людини як повноцінного громадянина країни.

Також на зустріч зі студентами запросили голову правління Всеукраїнської громадської організації «Група активної реабілітації» Ярослава Грибальського, який вже довгий час на візку.  Він зазначив, що порівняно з минулим норми і стандарти в облаштуванні простору змінюються. До прикладу, у вагонах поїздів на 1, 90 см збільшили довжину полиць в купе у порівнянні до 1, 80 см у минулому, тому коридор став вужчим. Також підвищили посадкову посадку перед трамваєм.