Отець Ігор Бойко, декан філософсько-богословського факультету УКУ поділився думками про сучасний стан богослов’я, творення богословських шкіл, сурогатне материнство і свою зарплату.

Яким є сучасне богослов’я УГКЦ в Україні в контексті історії?

Був такий період часу, коли у нас, в Україні, не було достатньої кількості осіб, котрі мали б належну богословську освіту і могли б викладати, чи навчати відповідних богословських дисциплін. Ідеться про підпілля. Після виходу УГКЦ з підпілля, багато речей змінилося у кращий бік, позаяк чимало молодих людей мали нагоду поїхати за кордон на навчання. Відтак вони повернулися в Україну і розпочали викладацьку працю.

Ми маємо вже певний потенціал богословів, і тепер прийшов час подумати над тим, що можемо зробити з тим потенціалом, який є? Якщо ще десь п’ятнадцять років тому чимало дисциплін у семінаріях викладали фахівці, запрошені з-за кордону, то сьогодні, наприклад, богословський факультет УКУ має одного, чи двох гостьових викладачів, здебільшого – це українці.

 Станом на сьогодні, наприклад, викладацький склад Університету та наших семінарій є «укомплектований» українськими богословами.

Над якими актуальними темами богослов’я на сьогодні, на Вашу думку, потрібно попрацювати?

Богослов’я має різні ділянки: догматичне, патристичне, літургійне, моральне, біблійне, канонічне право. Можливо, це знак, що прийшов час творити Інститут з морального богослов’я, де ми можемо готувати фахівців в Україні, котрі могли б цю ділянку розпрацьовувати. Думаю, що ми вже десь на такому етапі знаходимося, не скажу, що зі всіх дисциплін. Можливо, настав час творити певні школи з різних галузей богослов’я.

Як можна покращити наші богословські справи?

Багато осіб, котрі зараз вже почали викладати, чи працювати у викладацькій сфері, є дуже молодого віку. Це вік 35-40 років. Це люди, котрі щойно завершили своє навчання десь в Україні, написали докторат і поволі «входять» у викладацьку систему. Сказати, що вони готові вже бути відомими богословами на увесь світ, – занадто швидко.

Відомо, що підпілля, – це був не найкращий час для розвитку традиції богослов’я УГКЦ. Як вона розвивається і чи розвивається сьогодні?

Після шістнадцяти років навчання у Римі, о. Борис Ґудзяк запросив мене викладати в Католицькому університеті моральне богослов’я і біоетику в дусі східного християнського богослов’я, в дусі Отців Церкви. Для мене це ще і досі є проблемою, тому що Отці Церкви не вирішували питання евтаназії, чи штучного запліднення, клонування і багатьох інших сучасних моральних питань. Можливо, ми є покликані до того, щоб з часом творити своє богослов’я, своє бачення тих проблем, які у нас є. В Україні, наприклад, є сурогатне материнство. В багатьох європейських країнах це заборонено, а в Україні – схвалено. Питання: «Як відповісти сучасній людині, що це неправильно?». Думаю, що тут треба шукати філософські, богословські, моральні, етичні, юридичні моменти, щоб можна було пояснити суспільству, чи це добре, правильно, чи неправильно.

Богослови-науковці зосереджені, здебільшого, в якомусь локальному місці, де займаються академічною діяльністю. Як плоди цієї праці реалізовуються по відношенню до щоденного життя людини?

Пересічні люди часто ставлять собі запитання: треба, чи не треба ходити до Церкви; навіщо хрестити дітей; яка віра є правдивою, якщо на світі є стільки різних релігій; чому у нас такі традиції? Людині не потрібно знати усі догми віри, але їй потрібні якісь підставові речі, які допоможуть знайти відповідь на її особисті проблеми. Думаю, що кожен тією, чи іншою мірою відчуває потребу богословських знань. Наприклад, банкір, котрий ставить собі запитання: «Це чесно, чи нечесно красти?».

Політики кажуть: «А для чого нам говорити про богословські школи суспільну мораль – достатньо, щоб кожен депутат дотримувався десяти Божих Заповідей, – і додають, – ну, може, не всіх 10, а принаймні 5-6 – і це вже було б добре». Думаю, що богослов’я потрібне для того, щоб людина могла визнати: «Я помилилася».

Наскільки праця викладача-богослова в Україні є оціненою фінансово. Чи достатньо їм цієї винагороди для утримання сім’ї?

З особистого досвіду скажу, що коли я прийшов у 2002 р. працювати в УКУ, моя зарплата за місяць праці складала 124 гривні. Це була погодинна оплата за ті курси, які я читав. Перше півріччя до мене приглядалися, дивились, як я справляюсь з обов’язками. Відтак зробили пропозицію працювати на кафедрі, бачачи, що виклади ідуть добре. У кінці, за червень місяць, з тими обов’язками, які я мав, моя зарплатня складала трохи більше ніж 1300 грн. Цього року мене запросили викладати у Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького. Там зарплати нижчі. Кандидат наук, наприклад, отримує десь близько 2000 грн., в УКУ – від 2 800 до 3 200. Оклади в УКУ є вищими, ніж оклади в медуніверситеті.

Наскільки держава підтримує заклад УКУ, адже він зареєстрований у державі?

УКУ не має жодної підтримки від держави. Фінансові надходження є з різних джерел. У більшості випадків, це жертводавці, особи, котрі готові підтримувати нашу діяльність; або це гранти; є особи, котрі готові підтримувати наших студентів через стипендії, є ті, хто підтримує якісь проекти; часто робимо фондрейзінг – збірку коштів в Америці; благодійні бенкети в Києві, у Львові тощо.

Які подальші кроки розвитку морального богослов’я? Як Ви бачите цей розвиток, що плануєте робити?

Кажуть люди, що якщо хочеш розвеселити Бога, то розкажи йому про свої плани. Це, звичайно, жарт, але особисто мені хотілося б створити Центр біоетики в Українському католицькому університеті, який міг би виконувати різну роботу: проводити навчальні курси, організовувати конференції, круглі столи, видавати літературу на моральну та біоетичну тематику, впливати на законодавство в Україні і ширити «культуру життя», якої так сьогодні потребує світ. З цією метою вже кілька років ми скеровуємо в різні богословські навчальні заклади Австрії, Італії, Бельгії випускників філософсько-богословського факультету, які продовжують своє навчання з біоетики на докторських програмах з цієї ділянки навчання.

Вірю в те, що вже найближчим часом ми будемо мати добре сформовану команду фахівців з біоетики, яка зможе ефективно виконувати вищеперелічені завдання. Сподіваюсь, що в кожній ділянці богослов’я, про які я вже згадував на початку нашої розмови, повинна відбутися подібна консолідація кадрів з метою розвитку богослов’я в Україні.

Розмовляла Іванна Рижан

Джерело: Наш Собор, № 1 (14) січень 2012.