1 – 4 червня в Українському Католицькому Університеті відбулася конференція на тему: «Радикальне православ’я: Християнська відповідь постмодерній культурі».

«Радикальне православ’я є екуменічним за своїм духом богослов’ям, яке, я не побоюся сказати, є одним із найсильніших богословських рухів від XV ст. – говорить директор Інстутуту екуменічних студій д-р Антуан Аржаковський. – Цей рух є досить сильних в Англії та Америці. Ціль цієї конференції зацікавити українських богословів питаннями, які ставлять учасники цього руху, а аткож розкрити богословський потенціял Україн перед провідними учасниками цього руху, зокрема перед засновником цього руху проф. Джоном Мільбенком».
До радикальної православної групи входять англіканські, католицькі і православні богослови, які ставлять собі за ціль відновити статус богослов`я як королеви наук. Праця відбувається із залученням фахівців із академічних дисциплін, таких як політологія, соціологія, культурологія, економіка, природничі науки тощо. Учасники руху стараються знайти нове поєданння філософії та богослов’я, віри та розуму в сучасному світі. Дослідження учасників руху допомагають зрозуміти, яким чином має бути побудоване демократичне суспільство, як повинна розбудовуватися ринкова економіка тощо.
Рух “Радикальне православ’я” створив духовну та богословську базу для зустрічі багатьох християнських традицій у діялозі з іншими, нехристиянськими релігіями. До радикальної православної групи входять англіканські, католицькі та православні богослови, які ставлять собі мету відновити статус богослов’я як королеви наук. До роботи цієї групи залучено фахівців із таких академічних дисциплін, як політологія, соціологія, культурологія, економіка, природничі науки тощо. Учасники руху шукають нове поєданння філософії та богослов’я, віри та розуму в сучасному світі. Дослідження учасників руху допомагають зрозуміти, як будувати демократичне суспільство, розбудовувати ринкову економіку тощо у світлі навчання Церкви.
Пригадується дуже яскравий момент із виступу директора Інституту екуменічних студій д-ра Антуана Аржаковського, коли він поставив питання про те, чи можна назвати чужими для історії Православ’я твори Антоніо Вівальді, Оґюста Родена та Вінсента Ван Гога; і навпаки, чи є такими, що не мають нічого спільного з Католицькою Церквою, візантійські фрески Каріе Джамі, роман “25-та година” румунського письменника Віргілія Георгіу чи фільм “Андрій Рубльов” режисера Андрія Тарковського. “У Франції молитва ‘Отче наш’ в обробці Римського-Корсакова природно посіла своє місце в репертуарі латинських парохій. Туристи, що шукають духовного відродження, дедалі частіше поспішають до коптських і православних монастирів Єгипту. Отже, існує европейська духовна історія Православ’я, – стверджує у своїй доповіді Антуан Аржаковський.
Культурні явища є виявом активної дії Святого Духа, Який не може бути замкнутий у конфесійних кордонах; ні католики, ні православні, ні протестанти не можуть їх приватизувати, відділити від всеохопної християнської правди.
Поняття “радикальне” стосовно православ’я у назві згаданого руху не пов’язане з будь-якою формою фундаменталізму. У цьому слові насамперед вбачають форму реалізації людської віри в Бога. Воно вказує передусім на потребу рішучого повернення до істинного християнства, в якому не може бути поділу та взаємного упередження.
Загалом треба визнати, що ця конференція стала надзвичайно цікавим явищем церковного, богословського життя в Україні – насамперед тому, що тут цілий дискурс богословської думки, добре розвинутої і впливової на Заході, було перенесено на український ґрунт. Відбулося взаємне знайомство визначних представників богословських шкіл Заходу і українських богословів, зокрема ознайомлення одне одного з напрямами богословського пошуку, термінологією, характером думання тощо. В цьому горнилі духу і думки, не сумніваюся, заіскрило чимало прозрінь, відкриттів, захоплень, зацікавлень. Для української богословської школи, яка стрімко розвивається, ця зустріч була надзвичайно важливою, зокрема для учасників конференції: о. д-ра Івана Дацька (Мюнхен), д-ра Антуана Аржаковського (Львів), д-ра Костянтина Сіґова (Київ), д-ра Володимира Турчиновсьткого (Львів), о. Епіфанія Гнатіва (Львів), Олександра Філоненка (Харків), о. д-ра Петра Ґаладзи (Оттава) Зрештою, і для представників руху “Радикальне православ’я” – проф. Джона Мілбенка (Лондон), Дід’є Ранса (Париж), о. Т’єрі де Русі (Париж), о. д-ра Майкла Плекона (США), Брентона Ґеллагера (Оксфорд, Великобританія) – зустріч з українськими богословами дала чимало поштовхів для роздумів. Про це вони самі казали за різної нагоди.

Петро Дідула