Посвяченням студентської церкви на вул. Стрийській ми започатковуємо процес зведення університетського містечка УКУ. Цей процес я б назвав архіважливим із різних причин. Наш університет ніколи не буде дуже великим. Але в короткий термін він збільшиться удвічі – подвоїться число студентів, і кількість програм мала б зрости. Отже, для нашого внутрішнього життя це великий виклик. І ще: УКУ, будучи одним із 160 університетів в Україні, не вносить нічого особливого в українську вищу освіту, якщо не презентує певної якості. Нам вдалося – з богослов`ям, з певними гуманітарними науками, з видавництвом – встановити нові чи альтернативні моделі та якості. Університет відчуває відповідальність за те, щоб, маючи таку добру ділянку і маючи творчу свободу, запропонувати Львову й, можливо, цілій Україні зразок університетського містечка як свого роду стимул – з архітектурного боку і з погляду динаміки між людьми, яку творить архітектура. Тому якість дизайну і виконання, планування і відношення цього містечка до міста як такого, з яким містечко має бути у відкритому й активному діалозі, – це важлива річ.

Очевидно, що це й великий фінансовий виклик. Одним зі стимулів для такого відважного кроку, який виявляється сьогодні навіть більш відважним через економічну ситуацію в цілому світі, є довіра донорів, спонсорів. Вони кажуть, що комплекс Львівської духовної семінарії Святого Духа та богословського факультету УКУ вже успішний: торік він отримав президентську нагороду – Державну премію України в галузі архітектури. Ці будинки наповнюються відповідним змістом, творять певне спілкування і в Церкві, й між Церквою та суспільством – інтелектуалами, владою, діловими колами. Привабили ці будівлі й бізнесменів, які разом з університетом створили Львівську бізнес-школу. Певні фундації, які зацікавлені в тому, щоб Україна розвивалася в європейському напрямку, теж хочуть підтримати цю будову. Але вони готові бути партнерами українських співбудівничих. І для нас це дуже цікавий виклик. Мова не йде тільки про те, щоби зібрати гроші й збудувати будинки; гроші й будинки – це інструменти. Мова йде про створення нової якості спілкування різних середовищ, які, співпрацюючи, роблять добру справу. І це честь для університету – мати перед собою такий виклик.

Щодо майбутнього цієї справи, то мене заспокоюють два чинники, які збігаються в один. На початку 90-х ми планували дуже спокійно: відновлення Богословської Академії планувалося два роки, з 92-го по 94-й. Тоді ми збирали інформацію про богословську програму і богословську академію у 10-ти різних країнах. Ми бачимо, що в результаті наша програма стає стандартом для цілої України, нею можуть користуватися і православні, й римо-католики, навіть протестанти. Днями відбулася зустріч Громадської Ради Церков, яка визнала, що богословська програма й документи, які УКУ підготував, є сьогодні еталоном для богослов`я навіть інших конфесій.

У цьому проекті ми також дуже довго плануємо. Майже два роки – 2005-2007-й – тривало визначення генплану. З нами співпрацювали архітектори з Каліфорнії, які бачили в Україні дуже цікавий контекст, які це робили майже на громадських засадах, тобто ми покривали лише витрати на їхні квитки та побут в Україні. Ми ділилися з ними філософією, тим, яким ми хотіли б у майбутньому бачити університет. І в цій дискусії, беручи до уваги зокрема ці принципи спілкування, динаміки, відкритості й водночас чіткої тотожності університету, визначився генплан.

Ці архітектори, які познайомилися з прекрасним містом, з древньою культурою України, з цією конкретною земельною ділянкою, з духом університету, порадили нам ризикнути й звернутися до найкращих архітекторів світу. Ми визначили 15 архітектурних фірм, написали листи до них із запрошенням взяти участь у конкурсі. З тих 15 фірм відповіло вісім. Потім ми звузили список до трьох остаточних кандидатів, з яких обрали фірму Kallman McKinnel & Wood Architects, яка ще 1984 року була визначена як найкраща фірма в Америці. У ранніх 60-х вони запроектували доволі контроверсійну будівлю Бостонської міськради, яка потім стала зразком навіть для певних адміністративних будинків у Радянському Союзі. А взагалі вони вже виконали проекти для 26 університетів – від Гарварду до Сінгапура, від Єрусалима – тепер до Львова. У світі небагато таких фірм, які спеціалізуються на будовах університетів. З ними ми майже рік ведемо дуже цікавий діалог. Віримо, що такий амбітний проект із провідними виконавцями є тим, чого Львів і Україна потребують.

Я думаю, що наша історія, зокрема ХХ століття, ті жахіття, які пережив наш народ, часто змушує нас психологічно почуватися «другосортними». А нам слід спокійно, без комплексів, відкрити те, що наш контекст сьогодні може бути дуже творчим і плідним. Наприклад, ця фірма, яка має безліч замовлень і часто відмовляється, бо може обирати одне з 10 прохань чи пропозицій, їм цікаво було б працювати у Львові, в Україні, і їх концепція такого університетського кампусу дуже зацікавила. Отже, цей досвід спокійного планування і залучення дуже талановитих виконавців, мені здається, є своєрідним фундаментом, запорукою успішності.

Перший етап передбачає побудову чотирьох будинків. У нас вже тепер є дуже-таки поважні пропозиції від потенційних спонсорів, які можуть покрити приблизно 30-40 % вартості планування, проектування і розбудови цих будинків. Як на початок кампанії – це поважно, важливо. Ми бачимо, що вперше в історії не лише нашого університету, а й, гадаю, багатьох церковних організацій, цей храм, який буде посвячений 2 травня, зведено за кошти суто львівських жертводавців. Львівський бізнес зацікавився цим проектом конкретно, і ми надіємось, що це лише початок.

Тепер непроста економічна ситуація, але вельми часто кризи стають особливими нагодами. Я думаю, що в Україні є чимало людей певного покоління, які багато осягнули у своєму особистому й професійному житті. Їхні горизонти тепер розширюються, охоплюючи культуру, освіту, науку, духовність. Коли ці галузі втілюються в цікаву архітектуру, коли це все розташовується на клаптику землі біля Стрийського парку – скажімо, між Стрийським парком і майбутнім стадіоном та новими бізнес-центрами, – я думаю, не один захоче взяти в цьому участь.

Цей проект дуже цікавий, гадаю, він буде додавати надії нашим ВНЗ, нашому місту, що й у нас можна творити в такий спосіб, який, можливо, стане еталоном для університетів Європи, Північної Америки. Я вважаю для себе великою честю брати участь у цьому проекті.