Всесвітлійший отче, професоре Українського католицького університету Михайле! Дорога Іванко! Дорога родино Димидів!

Сьогодні ми з великим болем споглядаємо на те, що відбувається в нашій Україні, розуміючи, що Господь дає нам усім надзвичайно велике випробування. Але в цей день ми хочемо особливу увагу звернути на вашу сім’ю, яка переживає страшний біль втрати найдорожчого сина, дорогого брата Артема.

Ми віримо, що кожен із нас має Богом дане покликання. Але ми не завжди відчуваємо його. Можна прожити довге життя, не залишивши по собі нічого. А можна прожити коротке життя й бути героєм наших днів. Артемій завжди був активним: на Майдані, в університеті, у Пласті. Він відчував відповідальність за себе, за інших, за країну. Артем мав глибоке відчуття людської гідності. І не дозволяв, щоби хтось нищив цю найбільшу цінність, яку має людина. Де б не був Артем: у товаристві, спільноті чи з побратимами, він свідчив Христа. Свідчив до тих, які цінували гідність і віддавали за неї своє життя.

Як історик Артем добре знав і розумів, скільки поколінь наших братів і сестер боролися з тим самим ворогом. Дуже часто в німий спосіб, не маючи зброї фізичної, але зі зброєю внутрішньою. Тією, яка є найціннішою — відкрите серце, впевненість і розуміння своєї гідності. Цих людей розстрілювали. Артемій це знав і розумів. І готувався до цього, щоби бути сильним духовно і фізично. Хочемо подякувати сьогодні вам, батьки, що ви виховали Артема.

Ми сьогодні звертаємося до вашого родинного життя, сповненого цінностями й великими ідеями патріотизму, відповідальності, доброго виховання в дусі Бога та правди. Ці якості ви, батьки разом із бабусями та дідусями, змогли передати своїм дітям. Вони сьогодні є свідками вашої автентичної любові: подружньої, любові до України, до Церкви. І ми пишаємося, що маємо таких свідків у нашій спільноті.

Українці нині свідчать любов на багатьох фронтах. Однак водночас ми переживаємо великий біль втрат, бо часто це свідчення ранить наші серця й забирає найдорожчих. Знаю, що ваше батьківське серце не має спокою. На фронті зараз перебуває ще один ваш син — Дмитро.

Усією нашою спільнотою ми розділяємо з вами біль втрати сина — Героя і Воїна Артемія. Сьогодні ми прощаємось із вашим сином, братом — Людиною, яка мала почуття особистої гідності, великої любові до кожної людини та до своєї землі. Сьогодні Артем залишає цей світ, єднається з Богом, з тими захисниками, які загинули в різні періоди цієї війни.

Нехай цей день для всіх нас буде днем нашої особистої молитви, нашої сили духа, нашої віри в перемогу, у яку вірив Артем. Для цього ми маємо схиливши свої коліна піднести руки до Господа і просити, щоби не було більше таких днів, як нині. Щоби Господь дарував перемогу, мир і спокій нашій країні, яких так бажав Артемій. 

Єднаймося в молитві. І просимо Бога, щоби мир був у ваших душах.
Вічна пам’ять нашому братові, Героєві України Артемію Димиду.

Слава Ісусу Христу!
Слава Україні!

Отець-ректор Богдан Прах