Третьокурсниця бакалаврської програми з комп’ютених наук Факультету прикладних наук УКУ Анастасія Ведернікова попередній навчальний семестр провчилася у Університеті МакЮена в Едмонді (Канада). За три місяці Анастасії вдалось не лише відчути себе справжнім хакером та творцем комп’ютерних ігор, але й зрозуміти, як воно – намагатися змінити стереотипне уявлення про Україну.

– Як вдалось потрапити на навчання в Університеті МакЮена?

– У вересні кожного року відділ міжнародних зв’язків УКУ проводять конкурс на міжнародне навчання. Про цю можливість я дізналась, тільки-но вступивши в університет. Але першокурсники не можуть подаватися на цей конкурс, бо спочатку треба зарекомендувати себе під час навчання і мати високий рейтинг. Тому я чекала наступного року і за цей час старалася якнайкраще складати іспити та захищати проекти.

Через рік, прийшовши на черговий день відкритих дверей, я зрозуміла, що найкращий варіант для мене –  подаватися у католицькі університети у Європі, у яких є програма з комп’ютерних наук. Для цього потрібно було мати середній бал не менше 85. Я мала високий рейтинг навчання, тому далі потрібно було отримати рекомендацію від викладача, або від декана, написати мотиваційний лист та скласти тест на знання англійської мови. Я це зробила. Далі на мене, і багатьох інших охочих студентів УКУ, чекала співбесіда англійською мовою, яка проходила в університеті за участі деканів, native speakers, представників відділу міжнародних зв’язків УКУ. Разом близько десяти людей. Під час кількахвилинної розмови мене розпитували про мотивацію, цінності, про те, як я бачу своє майбутнє. Тобто здебільшого це були широкі запитання, які розкривали мій світогляд.

На той час я сподівалася потрапити в університет Вишинського в Польщі, де була програма з комп’ютерних наук, але якраз на співбесіді мені сказали, що УКУ нещодавно підписав новий договір з Університетом МакЮен в Канаді, де теж є комп’ютерні науки, і запитали, чи не хотіла б я потрапити туди. Мене це збило з пантелику, адже я налаштувалася на навчання у Польщі, а Канада – це інший кінець світу, де все чуже і я перша студентка з УКУ, яка отримала шанс навчатися там. А ще я не була готова складати тест IELTS на знання англійської, який був необхідний для вступу.

Оговтавшисть трохи і порадившись з батьками, я вирішила все ж спробувати і розпочала підготовку до тесту. Упродовж місяця щовихідних по чотири годин вдень займалася англійською у спеціальній школі. Це попри те, що в УКУ в нас дуже високий рівень вивчення англійської і деякі пари проводять цією іноземною. Нарешті я здала тест і у квітні отримала результат. Отримала 7 балів з 9, тоді як для вступу потрібно було 6,5 балів. Далі відділ міжнародних зв’язків скоординував мене з Юрієм Конкіним – моїм наставником в канадському університеті. Він допоміг зібрати весь пакет необхідних документів і вже у серпні 2017 року я полетіла в Канаду.

– Прилетівши на американський континент, що найперше тебе вразило?

– Це справді зовсім інший світ. До цього я мала можливість подорожувати по Європі: їздила з УКУ до Риги в Тезе, на СДМ до Польщі, але все одно було відчуття, що ти недалеко від дому. А тут Канада – країна, якій усього 150 років, де все сучасне і нове. Довкола височенні будинки, багато простору і невелика густота населення, у порівнянні зі Львовом. У Едмонді, в якому знаходиться Університет МакЮена все як під лінійку, там не має закручених європейських вуличок, а саме місто просто поділене на рівні квадрати. Горизонтально йдуть avenue, а вертикально – streets. Усі вони прономеровані і лише декілька великих вулиць мають назви.

Тому не дивно, що будівля університету, в якому я от-от мала розпочати навчання, була теж дуже сучасною у всіх сенсах. Наприклад, нещодавно там відкрили сучасний Центр мистецтв з багатьма новими спеціальностями, пов’язаними з театральним, акторським мистецтвом, малюванням, кулінарією…

– Розкажи про навчання в Університеті МакЮена.  Які предмети та проекти тобі найбільше запам’яталися?

–  У мене було три спеціальності по комп’ютерних науках і можливість обрати додаткову дисципліну на вибір. Я обрала іспанську, бо подумала, що окрім комп’ютерної мови варто вивчати і ще одну звичайну людську (сміється). В результаті це стало вдалим експериментом, адже вчити третю мову на другій (англійській) – це справді виклик. Але у моєму випадку він був успішним і я переконалася, що маю досить непогану англійську.

Один із найцікавіших дисциплін – розробка комп’ютерних ігор. З початку семестру нас поділили на групи, у складі яких ми працювали упродовж трьох місяців і розробляли великі командні проекти до іспиту. В результаті замість класичного іспиту ми тестували ігри один одного, шукали помилки, казали, що зроблено добре, а що ні. Це було дуже весело. А на предметі з комп’ютерної безпеки пробували зламати комп’ютери один одного, шукали паролі входу, тобто діяли як справжні хакери. Звісно усе це ми робили для того, щоб зрозуміти, як потрібно захищати проект, щоб його не зламали. В Університеті МакЮена в системі вступу приблизно така ж система керування вмістом (CMS) як і в УКУ. Відповідно, ми вивчали як університет кодує інформацію і де є загроза її перехоплення сторонніми. За аналогією ми можемо зробити подібну перевірку у системі УКУ.

Ще один цікавий проект –  аналіз кримінальної активності у Ванкувері, Канаді. Використовуючи різні алгоритми ми досліджували величезні відкриті бази даних з кримінології, де були зібрані усі типи злочинів, час та місце, де їх найчастіше здійснюють. Згодом усю інформацію візуалізували і розробили систему рекомендацій для уряду та поліції Ванкувера. Скажімо, поліцейські, користуючись цією системою можуть, вказавши район, день та годину, в які вони чергують, отримати у відсотковому відношенні інформацію про те, на які типи злочинів потрібно звернути увагу. Так можна дізнатися, наприклад, що у такому-то районі, в такий-то час є найвища ймовірність крадіжки велосипедів. Це справді дуже практичний проект. Над ним ми працювали увесь семестр.

– Чим їх програма відрізняється від аналогічної в УКУ? Що б порадила запозичити від Університету МакЮен?

Наповненість програми та організація навчального процесу дуже схожа до тої, яка є на комп’ютерних науках в УКУ. Але в УКУ ми маємо набагато більше індивідуального часу із викладачами, і коли робимо власний проект, можемо підійти у будь-яку хвилину до викладача і порадитись з ним. В Університеті МакЮена такої можливості практично не було, адже університет дуже великий і тісну взаємодію студентів і викладачів дуже важко забезпечити. Є звісно години, коли студенти можуть підійти до викладача, задати запитання, але персональні проекти доведеться робити без особливої допомоги. Самих же проектів в УКУ майже вдвічі більше.

Мені подобається, що в Університеті МакЮена діє так звана “buddy-program”, в рамках якої студенти, які навчалися за кордоном, стають наставниками для тих студентів, які приїжджають у їхні університети. В УКУ наразі не має такої програми, але я розповіла про неї відділу міжнародних зв’язків і там вирішили, що цей досвід варто запозичити. Скоро до нас має приїхати студентка з Бельгії і я для неї буду таким наставником. Сподіваюся, що це допоможе нам створити інтернаціональну сім’ю. Такі проекти дуже потрібні,  бо найкращий спосіб зруйнувати стереотип про Україну – це запрошувати в гості, щоб люди самі могли побачити все на власні очі.

– То ти відчула стереотипне ставлення щодо України?

– Так, адже більшість студентів, які не мали спеціальної історичної чи політологічної освіти справді майже нічого не знали про Україну і думали, що це така собі сільська країна. Перші дні в університеті в Канаді мене запитували смішні речі: “а у вас є комп’ютери?”, “а у вас є баскетбол”? А коли я показала фото Львова, то всі дивувалися: “це що Україна, невже?”.

Відтоді я почала шукати нагоди розповідати про Україну, наших студентів і  знайомити з культурою. На одному із тематичних вечорів навіть вирішила приготувати вареники. Тіста зробила забагато і студенти з різних країн почали мені допомагати. Вийшов непоганий майстер-клас, а студенти з Франції назвали наші вареники українськими равіолями. Багато хто вивчив слова “дякую”, “смачного”.

– Що б ти порадила студентам, які хочуть навчатися за кордоном?

– Не буду оригінальною, коли скажу, що потрібно багато вчитися і готуватися до вступу. Це і так ясно. Але з власного досвіду я зрозуміла, що окрім знань треба виховувати в собі високу мотивацію і раз ви вже поставили ціль, то вірити у свої сили. Ні кроку назад.

Підготувала Оксана Левантович