Руслан Кавацюк, випускник УКУ 2006 р., керівник відділу «Події» журналу «Країна», журналіст

Досих пір, коли думаю про рідний УКУ, то називаю його – Академія. Це перше його ім’я якось рідніше мені і ближче. Для мене моя Альмаматер передусім – це сімейний простір. Наш курс був шостим від часу відновлення ЛБА-УКУ у 1994 р. Отець Борис ще не був ректором. Я добре пам’ятаю, як тоді ми цінували наші спільні молитви, що відбувалися на першому поверсі корпусу по вул. Свєнціцького. Отець Борис, о. Петро Ґаладза, пан Мирослав Маринович наш академічний духівник і студенти просто собі молилися разом. Це була моя спільнота, яку досі згадую з теплом. В університет я прийшов не за знаннями, а в пошуках Бога. Як би воно пафосно не звучало, але це правда, так я тоді трактував свій вибір на користь Львівської Богословської Академії, нині – УКУ. Звісно ж викладачі і ректорат з усіх сил протягом п’яти років змушували нас вчитися. І таки чимало їм вдалося зробити у цьому керунку. Але головне, що я отримав у нашій університетській спільноті – це багато гарних друзів, відчуття плеча ближнього.
Після завершення навчання в УКУ мені упродовж цілого року довелося шукати працю. Цікаво, що хоч я і ніколи не думав про журналістику, знайшов працю саме у цій сфері. Виявилося, що журналістика відповідає як моїм можливостям, так і схильностям та інтересам. От уже п’ятий рік я працюю в журналістиці. Три з них очолював відділ політики у “Газеті по-українськи”. Від недавна наша видавнича група запустила новий журнал “Країна”. Мене запросили очолити у ньому розділ “Події”. Тому тепер курую роботу чотирьох відділів, які роблять майже половину журналу. І в газеті, і в журналі ми сповідуємо цінності, які є співзвучні з тими, які я отримав в нашій Альмаматер.
При арешті колишнього генерала Олексія Пукача – вбивцю журналіста Георгія Ґонгадзе – співробітники СБУ сфотографували його помешкання. У шафі в нього лежала товста пачка “Газети по-українськи”. Тож я десь так собі подумав, що раз цей чоловік хотів читати про несправедливість влади відносно простих людей, то мабуть він за ті роки, що переховувався по селах, таки щось переосмислив у своєму житті, трохи опустився на землю з тих міліцейських “висот”, де літав, перебуваючи у команді міністра Кравченка та президента Кучми. Може зрозумів реальну цінність людського життя і реальну цінність влади та грошей. Односельці кажуть, що він до пізна не спав і дуже рано вставав. Може справді розкаявся. Мені хочеться у це вірити. Ми по краплині змінюємо цей світ. І я вдячний нашій Академії за роки, проведені там. ЛБА-УКУ дає значно більше, ніж здавалося б на перший погляд.