150-річний ювілей Івана Франка, який цьогоріч відзначає вся українська спільнота, не був непоміченим і на ХІІІ «Форумі видавців» у Львові. Ця національна книжкова виставка-ярмарок упродовж 14-17 вересня єднала в любові до книги більш ніж 700 видавництв і книготоргівельних організацій, а також тисячі бібліофілів із цілої України та з-за кордону. Увазі читацької публіки Форуму було представлено кілька нових видань «франкіани» — як творів самого Каменяра, так і досліджень у галузі франкознавства. Одне з них — монографія Ярослави Мельник «Іван Франко й biblia apocrypha», яку випустило у світ Видавництво Українського Католицького Університету – здобуло високу нагороду – премію щорічного конкурсу «Книга Форуму», участь у якому, до слова, взяли 120 видавництв, представивши понад 500 книжок.

«Дослідницький подвиг у царині апокрифології та франкознавства» – так оцінило книжку Журі конкурсу. Бо й справді, праці — філологічної, історичної, літературознавчої, видавничої — в неї вкладено немало. Як твердять фахівці, це дуже якісний, більше того – новаторський науковий текст, який не тільки розкриває нову сторінку франкознавства, пропонуючи новий погляд на його наукову й письменницьку спадщину, але й є великим проривом в українській апокрифології – сфері, в якій із часів Франка й кількох його сучасників, здається, ніхто нового слова науці не сказав. Та й саму роботу Івана Франка над українськими апокрифічними текстами, за словами о. д-ра Бориса Ґудзяка, ректора УКУ й одного з учасників Академічної ради Журі, яка займалася оцінюванням науково-фахових видань, ні в українській науці, ні поза нею ще не досліджували. А саме цей історико-літературознавчий науковий проект був одним із тих, яким письменник присвятив найбільше часу.

«Іван Франко розумів значущість апокрифічних текстів і ґрунтовно досліджував їх уже 100 років тому,– каже о. Борис. — Ярослава Мельник не тільки відкриває нам його працю, вона вводить поняття «апокрифічного коду» Франкової творчості (нагадаємо, що чимало його творів переспівують сюжети з “таємних книг” або ж містять певні алюзії. – Авт.), а також кидає світло на самі апокрифічні тексти, які вийшли окремим п’ятитомним виданням у видавництві Львівського Національного університету ім. Івана Франка з її ж таки передмовою».

Проект «Іван Франко й biblia apocrypha» налічує понад 500 сторінок і охоплює, окрім власне тексту монографії, цінний додаток — неопубліковані раніше матеріали Івана Франка на апокрифологічну тематику, які він не встиг долучити до п’ятого тому свого п’ятитомного видання українських апокрифів. Майже 100 років ці документи пролежали в архіві Франка, який тепер є у Києві. Там їх пані Мельник і знайшла та опрацювала. Важливою складовою наукового апарату книжки є обширна бібліографія обсягом близько 50 сторінок, яка містить всі давні й найновіші дослідження в галузі апокрифології. Крім того, видання проілюстрували іконами української традиції, які відображають різні апокрифічні сюжети.

«Стиль книжки дуже дохідливий, глибокий, новаторський літературний аналіз подається у дуже гладкій, цікавій формі,– вважає ректор УКУ.– Якість змісту й складність тематики вимагали особливого редакторського підходу, і тут директор видавництва Андрій Ясіновський і всі, хто працював над цією книжкою, доклали максимуму зусиль». Часом їх доводилося навіть подвоювати, щоби вирішити певні труднощі, пов’язані, зокрема, з додатком: понад 100 сторінок тексту надруковано церковнослов’янським шрифтом, а в ході опрацювання його треба було набирати з усіма титлами й значками аж двічі. Фахівці відзначають також високий рівень підготовки бібліографії, зосібна, посилань на іноземних авторів, прізвища яких в українській транскрипції передано максимально правильно, а це вимагало неабиякої праці. До того ж, дуже часто Ярослава Мельник взагалі вперше вводить цих авторів у контекст української наукової літератури. Таким чином, як зазначає о. Ґудзяк, видання «Іван Франко й biblia apocrypha» ще й творить певні наукові прецеденти. А це відображає загальну мету Видавництва університету – служити українській та світовій академічній спільноті за найвищими академічними стандартами, розвиваючи інтелектуальне життя України у світлі Євангелія та християнської віри.

Висока якість підготовки монографії, звісно, вимагала великої роботи не тільки від автора, але й від видавництва, яке з часу свого заснування, тобто з серпня 2003 року, спеціалізується саме на випуску видань гуманітарного спрямування – у сферах богослов’я, філософії, загальної та церковної історії, філологічних наук, мистецтвознавства, а також навчальної та довідкової літератури. І хоча кількість випущених книжок поки може здатися не вельми значущою (приміром, за цей рік видавничі плани обмежилися двома десятками назв, що для ділянки наукового книговидання не така вже й дивина), проте високою фаховістю їх підготовки видавництво за такий невеликий відрізок часу вже встигло здобути добру славу між поціновувачами наукової книги, засвідчену щорічними нагородами того ж таки Форуму. Донедавна в колекції видавництва було чотири таких відзнаки – за проекти «Наталія Яковенко, Валентина Миронова. Латинська мова. Підручник», «Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики в Росії. Збірка документів. За ред. о. Юрія Авакумова», «Степан Максимюк. Історія українського звукозапису й дискографії», а також «Вадим Ададуров. Історія Франції», щодо якого вже надійшов запит стосовно перевидання його російською мовою в Росії. І ось – чергове поповнення колекції.

«Ми стараємося дотримуватися найвищих академічних стандартів, прийнятих як в Україні, так і в світі,– розповідає директор Видавництва УКУ Андрій Ясіновський. — Досягається це кількома шляхами. Насамперед кожна авторська пропозиція повинна пройти апробацію і затвердження Видавничою радою – органом, який покликаний слідкувати за дотриманням таких стандартів. До Ради входять 11 осіб: працівники різних кафедр і наукових інститутів, особи, які тісно пов’язані з науковим життям УКУ й представляють різні напрямки гуманітарної науки, а також ректор, проректор із наукової роботи й директор видавництва. Крім того, проект повинен мати принаймні дві позитивні попередні анонімні рецензії від провідних фахівцій у даній галузі. Тільки тоді він здобуде право надрукуватися у нашому видавництві, як це було з монографією пані Мельник та іншими працями».

Привертає увагу й вишукане, академічне оформлення книжки – прегарний, легкий папір, цікаві ілюстрації, приємна для руки палітурка, що важливо, адже таке видання не прочитаєш за один вечір.«З самого початку ми у видавництві вирішили, що форма, якої ця книжка набуде, повинна відповідати її змісту,– продовжує пан директор. — І намагалися видати її особливо елегантно, ошатно, оформити у витриманому академічному стилі. Судячи з відгуків спеціалістів, а також ширшого загалу, нам це вдалося».

Справді, на презентації, яка відбулася у Львівському музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької, неодноразово доводилося чути думку, що за поєднанням змісту й форми це — еталон наукової книжки. Отож не дивно, що видання навіть було висунуто на здобуття Ґран-прі конкурсу «Книга Форуму-2006» і, за свідченнями очевидців, йому не вистачило всього-навсього 3 голоси до перемоги. Залишається тільки привітати українську науку, яка з доброї волі всіх тих, хто «труду мав досить», отримала ще один, надзвичайно цікавий, «перл франкознавства».

Оксана Шкодзінська