Дослідження церковнослов’янської апокрифічної літератури – одна з найцікавіших сторін багатогранного наукового доробку Івана Франка, котра, втім, мала далеко не однозначну оцінку з боку сучасників. Саме Франкові як дослідникові апокрифів було присвячено доповідь доктора філологічних наук, викладача УКУ Ярослави Мельник, з якою вона виступила на черговому історико-філологічному семінарі кафедри КлаВіС, що відбувся 7 жовтня 2009 року.

Як зауважила доповідач, тема церковнослов’янських апокрифів не була для Івана Франка просто принагідним зацікавленням. Він підходив до опрацювання численних рукописів і стародруків з наполегливістю і скрупульозністю, яка, зокрема, дала йому змогу наводити у своїх виданнях до кількох десятків різночитань того чи іншого тексту, а в присвячених апокрифічній літературі наукових розвідках – подавати всеохопний розгляд її творів у лінгвістичному, історико-літературному, богословському аспектах. Текстологічні принципи Франка, за нечисленними винятками, витримали випробування часом, а його 5-томна збірка «Апокрифи і легенди» досі залишається найґрунтовнішою у слов’янській філології і служить основою для сучасних видань апокрифічних текстів.

Іван Франко розглядав церковнослов’янські апокрифи як інтегральну частину української літератури: його концепція визначення «національної належності» цих творів базувалася не лише (і не стільки) на їх походженні, скільки на їхньому функціонуванні в контексті тієї чи іншої культури. Окремою надзвичайно широкою і цікавою темою є використання апокрифічних мотивів та сюжетів у власній творчості Франка.

Крім доповіді, в межах семінару відбулася ще й презентація видання нещодавно віднайденої і раніше не публікованої апокрифознавчої праці Івана Франка «Благовіщення: порівняльний дослід біблійної теми» (Львів: Видавництво УКУ, 2009), упорядником якого, а також автором передмови, вступної статті та коментарів є Ярослава Мельник. Нове видання цінне не лише тим, що подає ще один приклад наукової праці Франка – філолога і філософа, а й тим, що містить його переклади численних біблійних пасажів, а також повний переклад церковнослов’янською мовою «Слова на Благовіщення Богородиці» Йоана Дамаскина. Цей переклад Іван Франко здійснив у версифікованій формі, яка, на його думку, відображає характер оригіналу саме як віршованого твору.

У дискусії, що відбулася після доповіді та презентації, було обговорено та поглиблено окремі висловлені у них тези, прокоментовано стан досліджень апокрифів (не лише церковнослов’янських) в Україні та у наших найближчих сусідів, запропоновано міркування щодо едиційних підходів при публікуванні праць на зразок презентованої, а врешті заторкнуто навіть таку вузьку ділянку, як вибір шрифтів для сучасних видань церковнослов’янських текстів.