У цьому році виповнюється 120 років із часу інтронізації Андрея Шептицького на Галицькому митрополичому престолі. Офіційна номінація нового предстоятеля УГКЦ була підписана 31 листопада 1900 року, а 17 грудня – затверджена буллою Папи Лева XIII. Урочисте введення владики Андрея на архипастирське служіння відбулось 17 січня 1901 року у соборі св. Юра у Львові. З цієї нагоди Український католицький університет публікує підбірку уривків зі студентських есеїв на тему «Феномен митрополита Андрея Шептицького і його значення для сучасності», які студенти І-ІІ курсів УКУ (переважно негуманітарних спеціальностей) підготували в рамках курсу «Релігійне життя України в глобальному історичному контексті»  програми «Світоглядне ядро». 

Микола Федорцов, спеціалізація «Етика-політика-економіка» 

«Жертва одної хвилини не заступить довголітньої муравлиної праці» [1] – таким був життєвий девіз митрополита Андрея Шептицького. Справді, важко перелічити всі неоціненні здобутки, що зробив владика для українського народу, адже вони воістину охоплювали всі найважливіші сторони його життя.

Перш за все, це була церковна сфера, що є його основною митрополичою компетенцією. Він вивів Українську Греко-Католицьку Церкву з дещо апатійного становища, в якому вона перебувала на кінці XIX ст. і зробив загальновизнаною, шанованою структурою в українському суспільстві. У цій сфері можна перелічити такі важливі реформи Андрея Шептицького як заснування східної гілки ордену редемптористів (1913 р.), створення Богословської академії (1929 р) тощо[2]. 

Якнайбільше митрополит Андрей долучився до культурної сфери, створивши Національний музей (1905 р.), який у 1913 р. передав у власність українського народу. Для цього музею митрополит зібрав унікальну колекцію української ікони XIV-XVIII ст., а також придбав найкращі зразки європейської гравюри. Більше того, він підтримував і тогочасних українських митців, серед яких Михайло Бойчук (засновник власної художньої школи), Петро Холодний і Модест Сосенко. За період 1904-1926 рр. митрополит пожертвував 111 332 дол. США на благо музею. За словами українського дипломата Лонгина Цегельского, «заснування музею, навіть якщо б нічого іншого митрополит не зробив, – це ставило б його в лави найкращих синів України» [3]. 

Також митрополит Андрей піклувався про фундамент усякої процвітаючої культури – здоров’я народу. Він підтримав ініціативу лікаря Євгена Озаркевича по створенню народної лічильниці (1902 р.), а також вклав великі донації в побудову українського шпиталю за проєктом інженера Євгена Нагірного (1930 р). «Мене мусить обходити також і тілесне, фізичне здоровлє Твоє, мій народе рідний», – зазначав митрополит в одному зі своїх послань [4]. 

Митрополит заклав початки тих інституцій, концепції яких змогли розвинутись впродовж XX ст., пережити комуністичне тоталітарне панування і відродитись вже в незалежній вільній Україні. Найяскравішим прикладом, без сумніву, є Український католицький університет, витоки якого сягають Богословської академії, заснованої в 1929 р. митрополитом Андреєм.

Список використаних джерел:
1. Михайло Перун «Андрей Шептицький: актуальне» | Бієнале Шептицький. Тайм-код – 46:40.
2. Любомир Гузар. Андрей Шептицький митрополит Галицький (1901-1944) – Провісник екуменізму. Львів 2015. Ст. 79-83.
3. Ліліана Гентош. Митрополит Шептицький. 1923-1939. Випробування ідеалів. Львів: ВНТЛ Класика 2015. С. 257- 286.
4. Медики і медицина в житті та діяльності митрополита Андрея Шептицького. Львів 2015. С. 8-24.

Наталія Дробот, спеціалізація «Історія» 

Відомо, що активна діяльність митрополита та його співробітників із порятунку євреїв припадає на 1942-44 рр. Весь цей час Шептицький тримав руку на пульсі, перебуваючи у постійному зв’язку з єврейськими громадами у місті Львові. Саме ці знайомства допомагали митрополиту розуміти ситуацію в місті, бо сам він був прикутий до візка. Наприклад, у часи першої більшовицької окупації, Шептицький познайомився з Кальманом Хамейдесом, Великим Рабином Катовіц, який потрапив до Львова після німецького нападу на Польщу.

Також під час безчинств у місті до нього звертався рабин, Єзекиїл Левін, він просив прихистку для своїх дітей. На такі звернення Шептицький, звісно, погоджувався без роздумів. Митрополит запропонував і Єзекиїлу залишитись у своїй резиденції, але той відмовився. Врешті-решт це рішення стало для нього фатальним, бо того ж дня його жорстоко вбили на подвір’ї в’язниці «Бригідки» на очах у малого сина.

Курт, син рабина Левіна, якого прихистив митрополит, переклав лист-звернення свого батька з польської мови у власній книзі, де йшлося: «Прошу, аби зараз, у хвилі страшної небезпеки, Ексцеленція дав доказ своєї приязні, впливаючи на збурені маси, які розпочали погром. Прошу про порятунок для сотень тисяч євреїв. А всемогутній і всевідаючий Богу сто раз більше Ексцеленції це винагородить»[1].

Важливо зазначити, що рятував митрополит не тільки знайомих осіб, а й зовсім йому невідомих, що було досить небезпечно, оскільки німецьке гестапо засилало багато «підставних» людей. Піковим у боротьбі став момент так званої «великої акції» у львівському гетто (10-22 серпня 1942 р.), в результаті якої було вбито близько 40 тис. осіб.

Сформувати централізовану допомогу після цієї катастрофи було досить складно, на це впливало декілька чинників: 1) Панувала недовіра у місті –  в будь-який момент про діяльність митрополита могли донести у відповідні структури; 2) Обмеженість у харчах, яка почала переростати в голод.

Задля налагодження процесу порятунку, Шептицький заручається підтримкою свого брата Климентія, ігумені Олени Вітер та багатьох монахів й монахинь студитів, крім того не варто забувати про звичайних вірян. Був певний розподіл обов’язків у цій групі, монахи студити та секретарі Шептицького допомагали чоловікам та хлопчикам євреями, а сестри-студитки – жінками та дівчатами.

Також митрополит розіслав інструкції щодо подальших дій до греко-католицьких священників Львова, де він прохав надати євреям документи та посвідчення про хрещення, а також забезпечити в базових потребах і, за можливості, вивезти дітей за кордон. Рабини ж, відвідуючи митрополита, часто просили зберегти сувої Тори в потаємному місці, які вдалось врятувати від нацистів. Загалом у місті було декілька осередків для проживання євреїв, зокрема Свято-Іванівська лавра, Народна лічниця, взуттєва фабрика «Солід», монастир св. Йосифа, сиротинці при монастирях.

Яскравою історією, що демонструє злагодженість допомоги, є ситуація на фабриці, що на вул. Трибунальній, якою опікувалися студити. За словами історика Юрія Скіри, в ній переховувались 16 людей. Приготувати й принести таку велику кількість їжі було вкрай тяжко, тому студити зверталися до мирян. Одна з врятованих згадує, як через все місто приносили у великих казанах борщ, зварений небайдужими жителями. Крім того, Шептицькому вдалось таємно вивезти за кордон 2000 тис. євреїв. у серпні 1944 р. 

Митрополит намагався звернути увагу впливових людей з-за кордону на цю проблему, а також писав звернення до пастви. Перше звернення, до прикладу, було написане ще у 1941 р. з нагоди відновлення Української держави. У ньому він пише: «Від Уряду покликаного до життя очікуємо мудрого, справедливого проводу та зараджень, які узгляднили б потреби й добро всіх замешкуючих наш край громадян, без огляду на це, до якого віроісповідання, народности й суспільної верстви належать» [2].  Зрозуміло, що в посланні йдеться безпосередньо про єврейський народ.

Львівський рабин Давід Кагане писав: «Саме цей уривок із послання митрополита, такий важливий для євреїв, говорить нам багато чого про його автора. У ті божевільні дні привселюдні заяви про обов’язок або толерантність щодо прихильників інших релігій, під якими митрополит, не приховуючи цього, розумів, перш за все, євреїв, потребували чималої мужності й непохитності моральних підвалин» [3]. 

Декілька листів митрополитом було написано до Папи Пія XII. Перший (від 28 березня 1942 р.) вийшов ще до «великої акції» німців. Шептицький зазначає: «Я опублікував пастирський лист про злочин людиновбивства та спробував через духовенство попередити молодих, щоби вони не записувалися в міліцію чи інші організації, де їхні душі могли б наражатися на небезпеку» [4].

Окремо варто згадати про лист до Генріха Гіммлера, рейхсфюррера СС, наразі його не було знайдено, але Кость Панківський, ген. секретар Української Національної Ради, свідчить, що йому вдалось ознайомитись із цим листом. «Митрополит писав, що не сміючи втручатися в справи, які веде і за які відповідає німецьке державне правління. Зате, як голова Церкви{…}, вважає своїм обов`язком просити, щоб української поліції, яка без винятку складається з його вірних, не вживали в акції проти євреїв».

У тому ж 1942 р. виходять ще два послання митрополита – «Про милосердя» та «Не убий», в них Шептицький засуджує вбивство як найважчий гріх. Спираючись на всі ці факти, українці світу, ще з 80-х років, борються за надання Шептицькому статусу Праведника, проте, на жаль, цього досі не сталося. Щодо цього на сторінці Інституту «Яд Вашем» про Шептицького мовиться, що він підтримував німецьку окупацію, як найкращий метод визволення з-під радянського ярма. На підтвердження наводять так званий колективний «привітальний лист», де також міститься підпис митрополита Шептицького до Гітлера у якому його вітають «із взятієм златоглавого города Києва». Спростовує такі аргументи дослідниця Ліліана Гентош: «Маємо нібито російськомовний переклад, зроблений старшим лейтенантом 2- го відділу НКВС у Києві Грінкругом. Дослідники вважають це малоймовірним, бо документи міністерств для окупованих територій, як і інші документи міністерств Райху, були вивезені на початку 1945 року з Берліна і заховані у різних сховах у зоні західних союзників. Можна припустити, що лист був виготовлений у Києві 2 відділом НКВС у 1945 році або на початку 1946 року і був свого роду підготовкою до арештів серед духовенства».

Джерела:
1. «Мандрівка крізь ілюзії» Курт Левін, с. 44.
2. Пастирський лист митрополита УГКЦ Андрея Шептицького з нагоди проголошення Акту Відновлення Української Держави (1941 р.)
3. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми», Мирослав Маринович (2019р.), ст.108
4. Лист Андрея Шептицького до Папи Римського Пія XII (28 березня 1942 р.)
5. В. Стефанів «Ставлення Андрея Шептицького до військово-політичної діяльності…»

Соломія Бардега, спеціалізація «Соціальна робота» 

У Пастирському посланні від 12 липня 1923 р. митрополит пише: «Дорогі браття, призадумавшись над усіми нашими потребам, глядячи на них із боку обов’язків свого стану і клира, себто з боку життя релігійного, – бачу тисячки дітей, яким треба дати науку й виховання християнське; тисячки сиріт без батька і нені, яким треба заступити рідню; бачу тих бідних, що, попавши у тяжкі гріхи, втратили Божу ласку: їм треба помогти піднестися, треба молитвами випросити їм ласки в Бога, щоб навернулися; бачу церкви, які треба поставити, парохії та школи, які належало би з нового встановити; бачу й заблуканих, яких треба би привернути до Христового стада, – поваджених, яких добре було би поєднати; бачу тих, що сумують і плачуть, – їм треба би розрадити, – голодних – їх треба нагодувати; бачу родини християнські, що треба освятити…». Митрополит не просто дбав про простий люд, він закликав своїх послідовників допомогти йому у цьому та подати приклад іншим, адже «щоб мож успішно працювати для спасення душ, треба нам конче єдности духа».

Саме об’єднання нам тоді й не вистачало. Особливо небезпечною  була більшовицька загроза. За тих умов Шептицький не стояв осторонь, він «боровся» проти радянської влади та ідеології атеїзму. Недарма у пастирському посланні Митрополита Андрея до духовенства та вірних щодо переслідування Церкви з пересторогою у травні 1932 р., він писав: «А що гірше від усякої кризи і гірше навіть війни, це та страшна завзята боротьба, яку з ненавистю ведуть проти всякої релігії, проти самого Бога. Безбожність, що була донедавна виїмковим явищем, піддержувана могутньою державою Європи, розширяється, як страшна зараза, на цілий світ». 

Андрей Шептицький знав, що знищивши віру, вороги зламають народ, який і без того зазнав достатньо мук. Власне тому він не плекав марних надій та одразу готував вірних до майбутнього, що попереду. «Темна і страшна перед нами будуччина. Іде на нас світова революція, що вже загорнула великі області світа. Вона принесе нам передовсім безоглядне переслідування для Христової Церкви. Передовсім нас, священників, жде, правдоподібно, доля священників Мексики, Еспанії та Союзу Республік. Многих із нас жде, певно, в’язниця, муки і смерть. То для нас не було би таке страшне, бо нема висшого і гарнішого ідеалу для християн, як віддати життя за віру». 

Попри все вищезгадане, Андрей Шептицьких не закликав застосовувати насилля у боротьбі. Так, війна ніколи не буває мирною та без втрат, проте не варто ставати на шлях насилля та вбивств. Як підтвердження хочу використати спільне пастирське послання Митрополита Андрея та єпископату Галицької церковної провінції до духовенства та вірних про важливість зберігати Божі заповіді в часи воєнного лихоліття (листопад, 1943 рік).

«Прокляттям нашого часу є те, що в часі війни розмножилося серед людей душогубство, через яке тисячі без вини сходять з цього світу. Душогубство є таким яскравим, страшним злочином, так виразно кличе по помісту до неба, що людина, якій залишилася хоч капля християнського духа, мусить з обмерзінням відвертатися від чоловіколюбства і тих людей, що мають руки, сплямленні неповинною людською кров’ю. Говоримо тут, у першу чергу, про те душогубство, яким є ненависть». 

Насправді, за своє недовге життя я не зустріла ще жодної людини, яка б вважала постать Митрополита Андрея Шептицького неважливою, адже він оберігав нашу віру, він оберігав нашу націю та, можливо, завдяки його зусиллям ми зараз тут, в УКУ.

Джерела:
1. https://synod.ugcc.ua/data/myroslav-marynovych-pro-andreya-sheptytskogo-hrystyyanski-rozvyazky-odvichnyh-problem-4222/
2. Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми» / Ілюстр.: Тетяна Омельченко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 248 с.
3. Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання 1918-1939 рр., Львів :Видавничий відділ «Артос» Фундації «Андрей», 2009р. – 1244 с.
4. Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання 1905-1944 рр., Львів :Видавничий відділ «Артос» Фундації «Андрей», 2013. – 1192 с.

Назар Роговський, спеціалізація «Системний аналіз» (ІТ та бізнес аналітика)  

Владика розумів, що зростання духовне є неможливе, зокрема й без зростання економічного, ось чому він взявся також за нього, проголошуючи заклик до всіх молодих священників: «Треба нам брати кермо економічної праці! Треба людям помагати у закладі … та всяких інших спілок під економічних наглядом корисних установ… треба нам думати про економічну сторону народного життя, без якої навіть найсвітліше політичне становище буде завжди безпідставне і безкорисне». 

Першим кроком стало створення кооперативних шкіл та ліцеїв для підготовки майбутніх кадрів, що розвивали б сільськогосподарську галузь на селі. Наступним – митрополит подбав про створення кооперативів, роль яких він характеризував так: «На кооперації в переважній частині спирається добробут народу. Через кооперацію, через організацію, через скупчення наших сил, через порядок і єдність ми вдесятеро множимо наші економічні сили, наш добуток». Завдяки цьому поклику і самовідданій праці Шептицького та його послідовників, вони досягли неймовірних результатів – створення близько 500 кооперативів, частину з яких очолювали священники.

Важливим кроком у підтримці розвитку галицької економіки стало створення у 1908 р. Земельного гіпотечного банку у Львові, в якому митрополит мав контрольний пакет акцій і був членом наглядової ради. Банк став надзвичайно успішним, гарантуючи свою надійність і оплату цінних паперів у всіх банках Європи. Яскравим прикладом допомоги галицькому бізнесу для його зміцнення є заснування спільно з Клементиною Авдикович фабрики солодощів «Фортуна Нова», яка згодом почала процвітати, експортуючи вироби у Європу і США.

Основне, чим митрополит, на мою думку, справді визначний у сфері економіки, це запровадження і слідування певним принципам. Саме ці принципи є тим, що може нам допомогти і навчити. Серед них: економічний розвиток «знизу», освіта як ключ до економічного успіху, чесна торгівля і ціноутворення, ширше володіння майном і розвиток кооперації задля збалансування влади на ринку. І ключовим з цих принципів, який є протилежним до принципу «нульової суми», і який дуже яскраво і детально розписує у своїй книзі М. Маринович, є принцип «позитивної суми». Цей принцип гласить, що завдяки співпраці і взаємній допомозі ми можемо уникнути ситуації з «переможцями» і «переможеними», та досягти умов, де виграє кожен. Як бачимо, для митрополита у економічній діяльності було важливим тверде моральне й етичне підґрунтя всіх його економічних ініціатив і угод.

Велика кількість поглядів Андрея Шептицького перегукується із сучасністю. Як писав сам митрополит: «Нехай будучі покоління візьмуть в свої руки торгівлю і промисел, бо слабою є суспільність, що свого промислу не має, слабою є суспільність, в котрій торгують чужинці. Лиш та суспільність багата і сильна, в котрій всі, або майже всі, відповідно до свого положення, суть заможні».

Економічне прагнення Шептицького було справді унікальним, адже в умовах окупації українських земель чужинцями, він намагався збудувати самостійну українську християнську державу. Загалом, як на мене, попри безліч титулів, які уже присвоєно Андрею Шептицькому, тим, який найкраще характеризує його з економічної точки зору є «промоутер сталого розвитку». І хоч термін «сталий розвиток» виник й отримав свою популярність аж у 2010-х роках, як на мене, саме він ідеально підходить людині, що робила практично все і у всіх галузях для творення незалежної і сильної, як економічної, так і духовної української нації. Бачення митрополита було спрямоване вперед не на роки, а на століття. 

Джерела:

1) Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми» / Ілюстр.: Тетяна Омельченко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 248 с.
2) Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944) / К. Королевський ; із фр. переклав Я. Кравець ; пер. опрацював Ю. Дубленич. – Львів : Свічадо, 2014. – 490 с.
3) Ришард Тожецький. Митрополит Андрей Шептицький // Ковчег. Науковий збірник статей з церковної історії / ред. Ярослав Грицак, Борис Ґудзяк. Число 1. – Львів: Інститут історичних досліджень Львівського державного університету ім. І. Франка, Інститут історії Церкви, 1993. – 192 с
4) Борис ҐУДЗЯК. Шептицький out of the box.
5) Фільм “Митрополит Андрей Шептицький” з циклу історичних передач “Машина часу”.
6) Дороговкази лідеру: думки митрополита Андрея Шептицького. Львів: Видавництво УКУ, 2019. 120 с.
7) Шептицький: між церквою і політикою
8) Феномен Українця, фільм до 155-ліття Андрея Шептицького
9) Машина часу ч.1 
10) Фільм “Андрей Шептицький. Українець, підприємець, меценат, політик, праведник світу”

Юрій Ломіковський, спеціалізація «Етика-політика-економіка» 

Митрополит Андрей одразу після своєї інтронізації у 1901 році чітко розумів важливість розвитку духовенства як інтелектуальної основи тогочасного суспільства – він відправляв найкращих студентів на навчання до Риму, Відня, Інсбруку та Фрайбургу, щоб вони могли набиратись європейського досвіду для реформування Церкви [1, с. 112]. Одним із найбільших його вкладів у розвиток УГКЦ стала Львівська Богословська Академія, урочисто відкрита 6 жовтня 1929 року, в якій згодом змогли здобувати освіту наступні покоління священників [2]. 

Його митрополича діяльність характеризувалась не лише логічністю, послідовністю та системністю, а й, передовсім, любов’ю до людей і довірою до Бога та його благословенних заповідей. Митрополит Андрей не будував Греко-Католицьку Церкву ціною осудження інших віток християнства чи інших релігій; ба більше, він, ще задовго до Другого Ватиканського Собору, висловлював думку про різні способи порозуміння без зливання в одну юрисдикцію, яке може базуватись на принципі «позитивної суми», тобто вигоді для усіх конфесій [3, с.145 ].

Окрім активного розвитку Церкви, митрополит Андрей приділяв багато часу культурному, соціальному та економічному житті Галичини. Сьогодні б його назвали видатним філантропом, інвестором та політиком, адже Андрей Шептицький розбудовував мережу кооперативів, вкладав кошти в освіту та культуру, засновував кредитні спілки та виборював рівні права для українців у Галицькому сеймі, а згодом у Палаті Панів у Відні [1,с.112].

Не менш важливу роль Шептицький виділяв розвитку освіти та культури у Західній Україні. Він кілька разів звертався до цісаря у справі відкриття українського університету у Львові, підтримував діяльність організацій «Пласт», «Просвіта», «Рідна школа», фінансував діяльність тогочасних культурних діячів, віддав свою приватну колекцію на заснування Українського національного музею [2]. Митрополит Андрей розумів важливість освіти, адже саме молодь могла стати драйвером національного прогресу, в той же час підтримуючи та розвиваючи культуру, як основу національної самобутності.

Джерела:
1. Ришард Тожецький. Митрополит Андрей Шептицький // Ковчег. Науковий збірник статей з церковної історії / ред. Ярослав Грицак, Борис Ґудзяк. Число 1. – Львів: Інститут історичних досліджень Львівського державного університету ім. І. Франка, Інститут історії Церкви, 1993. – 192 с.
2. Гудзяк Б. Шептицький out of the box [Електронний ресурс] / кир Борис Гудзяк // Zbruc. – 2015.
3. Мирослав Маринович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми» – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 248 с.

Данило Карпа, спеціалізація «Етика-політика-економіка» 

Андрей Шептицький розумів важливість збереження та розвитку української ідеї. Тому не словом, а ділом підтримував культурно-просвітницькі організації на кшталт «Просвіти» та «Рідної школи». А ще митрополит надавав стипендії молодим українським митцям для навчання. «Пласт» теж шанував Шептицького не лише, як великого візіонера й натхненника, але і як значного фундатора. Так митрополит створював міцне підґрунтя не лише для розвитку УГКЦ, а й для процвітання української ідеї [1].

Шептицький був не просто будівником, а будівником, що діяв локально і мислив глобально. Це – ще одна з граней його особистості. Мало що він стимулював розвиток Церкви в межах митрополії. Він вважав, що міжнародний досвід та співпраця – запорука її процвітання. Тому під час реформи богословської освіти він відправляв чимало семінаристів на навчання до Риму, Відня, Інсбруку та Фрібурґу. А ще Шептицький здійснив архіпастирський візит до Північної та Південної Америки до тамтешніх емігрантських громад. Так він закладав основи глобальності Церкви, які ми можемо спостерігати сьогодні [1].

Прагнення до єднання задля спільної перемоги – ще одна площина багатовимірної особистості Андрея Шептицького. Декотрі дослідники переконані, що цей принцип був основоположним для митрополита [3]. Його ідеалом було припинення протистояння Східної та Західної церковних традицій під крилом Риму, у спільній Церкві. Але, звісно, що в умовах радянської тоталітарної системи цю ідею так і не вдалося реалізувати. У Москві прагнули підконтрольної їм релігії.

Використані джерела:
1. Кир Борис ҐУДЗЯК. Шептицький out of the box [Електронний ресурс] / кир Борис ҐУДЗЯК 
2. Історія [Електронний ресурс] // Філософсько-богословський факультет Українського католицького університету – Режим доступу до ресурсу: http://theological.ucu.edu.ua/pro-fakultet/istoriya/.
3. Ришард Тожецький. Митрополит Андрей Шептицький // Ковчег. Науковий збірник статей з церковної історії / ред. Ярослав Грицак, Борис Ґудзяк. Число 1. – Львів: Інститут історичних досліджень Львівського державного університету ім. І. Франка, Інститут історії Церкви, 1993. – 192 с

Юрій Бецко, спеціалізація «Філологія» 

У роки свого служіння (1901-1944 рр.) в Галицькій митрополії Андрей Шептицький орієнтувався на такі основні вектори:

1) Велеградські конгреси – міжнародні зустрічі, що проходили в 1907, 1909, 1911, 1924, 1927, 1932 і 1936 роках, присвячені питанням об’єднання християн, насамперед слов’янських народів.  Ініціатором, співорганізатором та головою перших трьох конгресів був митрополит Андрей Шептицький. Так як у конгресах брали участь представники різних країн, ми правдиво можемо вважати митрополита Андрея предтечею європейського екуменізму.

2) Розвиток Католицької Церкви в Росії. Надихнувшись ідеями Соловйова, який згодом присягнув на вірність Католицькій Церкві, ще в юності митрополит сповнював цей задум щодо поєднання Росії з Католицькою Церквою. Папа Пій Х надав дозвіл Шептицькому для діяльности на теренах царської імперії та поширення католицької віри на її території. Палке бажання Митрополита Андрея працювати для з’єднання народів Російської імперії з рештою релігійного світу без жодних політичних намірів, спонукало Апостольську столицю підтримувати його в цих задумах. Така діяльність зазнавала величезного спротиву, зокрема зі сторони імперської влади, а згодом й більшовицької, адже Шептицький розбудовував Церкву як духовну інституцію, а не політичну маріонетку. Зокрема під час окупації Львова генералом Брусиловим у 1914 р. за те, що митрополит проповідував не переходити у «казенне», осквернене політикою православ’я, його було депортовано. Це було зроблено для того, аби ізолювати його від пастви, адже стадо без пастиря не може існувати повноцінно.

3) Єдність Церкви в Україні. Митрополит дбав про єдність і розвиток українських земель. За словами архієпископа Філадельфійського Бориса Ґудзяка: «Шептицький продовжував будувати навіть у безнадійних умовах. Коли Західну Україну приєднали до УРСР, він побачив в цьому можливість діяльності на території всього Союзу, призначивши відповідальних: Миколая Чарнецького – на Волинь, Климентія Шептицького – на Велику Росію та Сибір, а Йосифа Сліпого – на Велику Україну». Його діяльність була спрямована на те, аби в не далекій перспективі Київська митрополія могла повстати у повній своїй величі і єдності.

На мою думку, феномен Андрея Шептицького полягав у тому, що він, на відміну від багатьох філософів або мрійників релігійної єдності, почав реалізовувати ці плани. Він не вважав релігійну єдність далекою перспективою, а тим, що ми повинні творити тут і зараз, вона для нього була реальністю. 

Використана література:
1. http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/ekumenichna-diyalnist-mytropolyta-andreya-sheptytskoho-v-rosiji-v-1914-1917-rokah/
2. Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944) / К. Королевський ; із фр. переклав Я. Кравець ; пер. опрацював Ю. Дубленич. – Львів : Свічадо, 2014. – 490 с.
3. Андрей Шептицький, Митрополит Галицький, (1901-1944) – провісник екуменізму / Любомир Гузар 
4. https://zbruc.eu/node/38344?fbclid=IwAR0LEkEG3T5uNcQj6sMuOjUv3Y1zsjgxS- %20%20MXk7fMSouPKxSnUxPiL_S_LKw
5. https://www.radiosvoboda.org/a/911255.html
6. «На скелі віри» (Гайова О., Перун М. На скелі віри. Львів: Апріорі, 2019, – 568 с.)

Христина Українець, спеціалізація «Етика-політика-економіка» 

Феномен Шептицького для мене в суперпозиції. У різних вимірах свого життя він належав до двох реальностей водночас і це не стало причиною внутрішнього розколу. Відбулась якась квантова (мета)фізика – митрополит вміщав у себе дві полярності, і це лише дозволяло йому охопити життєві процеси повніше, пришвидшити їхній перебіг. Нічогенький суперкомп’ютер, правда ж? 

Спадковий граф, син заможного землевласника. Шептицький, як твердять, «був дуже багатим, напевно, як сьогоднішні мільярдери» [2]. Здобув щонайкращу освіту – навчався на юридичному факультеті у Ягелонському та Вроцлавському університетах, в тому ж Ягелонському отримав ступінь доктора наук. Опісля він продовжив вивчення права та філософії у Мюнхені та Відні. Словом, маємо всі підстави припустити – у світському житті ще тоді Романа Шептицького чекав шалений успіх. Але у 1888 р., приймаючи ім’я Андрей, він вступає у чин отців-василіян [3, ст. 110-111]. Здавалося б, почалося зовсім інше життя: послушники ж бо віддалені від земних турбот, думають іншими мірками, чи ж не так? 

Заради справедливості скажу: таке сприйняття дещо викривлене, в ході історії духовенство (чернецтво, зокрема) мало суттєвий вплив на становлення суспільства. Але майбутньому митрополиту був доступним і шлях відречення від земного, шлях духовних пошуків через усамітнення. У випадку Шептицького сталося по-іншому – його життя у сані стало наче логічним продовженням життя світського. Вірячи в силу освіти, він вкладав у її розвиток – ще в монастирі самостійно проводив лекції з класичних мов для співбратів, а вже під митрополичим проводом розбудовував семінарії у Станиславові та Перемишлі, «здібне духовенство він посилав на навчання до Рима, Відня, Інсбрука та Фрайбурга» [3, ст. 112]. Але не тільки освітою українського духовенства переймався Шептицький – загальновідома його підтримка українського митецтва. Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Михайло Бойчук – стали його протеже – він купував їхні роботи, дбав про житло, відправляв на навчання за кордон. Довершують список щодо підтримки товариства «Просвіта», «Рідна школа» та адвокація створення українського університету у Львові [2]. 

В той же час, відмовившись від власного багатства, він став чи не найпрогресивнішим українським бізнесменом свого часу. Шептицький «працює над підвищенням економічної самостійності і конкурентноздатності» свого народу [4, ст. 83]. Винятковий (і взірцевий, певно, навіть для нас) той шлях, який обрав митрополит для економічного піднесення України. Як описує це Мирослав Маринович, «замість звертатися до “грошових мішків”, він звернувся до народу, і на основі невеликих, але численних пожертв, зібрав потрібні кошти». Велика роль у цьому піднесенні належить кооперативному руху: за сприяння Шептицького постали кооперативні об’єднання «Народна Торгівля», Краєвий молочарський союз, Центральний Кооперативний Банк [4, ст. 93-94]. 

Та насправді масштаби його проєктів оцінити майже неможливо: хіба ще хоч трохи їх доповнити: інвестиції Шептицького підтримували побудову, шкіл, церков,  прокладання залізниці відстанню у 120 км, а ще численні промислові проєкти, зокрема 4 цукрових заводи, кондитерська та сірникова фабрики, а також фабрика з переробки нафталіну (біля Дрогобича) [5]. Духовний сан Андрея Шептицького не віддаляв його від земного світу, він допомагав митрополиту гостріше відчувати проблеми та потреби суспільства і знаходити для них глобальніші рішення. 

Джерела:

1. What is quantum computing? [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.ibm.com/quantum-computing/learn/what-is-quantum-computing/.
2. Ґудзяк Б. Шептицький out of the box [Електронний ресурс] / Борис Гудзяк –
3. Тожецький Р. Митрополит Андрей Шептицький [Електронний ресурс] / Ришард Тожецький  
4. Маринович М. Митрополит “Андрей Шептицький і “принцип позитивної суми”.
5. Свереда З. Фінансова революція Андрея Шептицького [Електронний ресурс] / Зиновій Свереда