Центр «Емаус» продовжує серію зустрічей з дітьми, які мають брата або сестру з неповносправністю. Фахівці Центру прагнуть створити для учасників семінарів безпечний простір, де вони могли б відкрити та проаналізувати емоції та почуття, пов’язані з близьким, який має особливі потреби. Зустрічі відбуваються для різних вікових груп. Цими вихідними учасниками семінару були підлітки віком 13-15 років.

«В Центрі «Емаус» ми переконані – для того, щоб дитина з особливими потребами була щасливою, потрібно аби вона найперше почувалася прийнятою у своїй родині, – розповідає Наталія Юрах, організатор зустрічей. – Неповносправність так чи інакше впливає на всіх членів сім’ї, де є близький з особливими потребами, тому кожен з них потребує підтримки і супроводу».

Зустрічі відбуваються для дітей, підлітків та вже дорослих братів і сестер. Робота з кожною віковою групою має свою специфіку. Для наймолодших – це ігри, вправи та казки через які вони вчаться розуміти та приймати особливості брата чи сестри. З дорослими фахівці обговорюють міру відповідальності за брата чи сестру з неповносправністю та питання їх дорослішання.

«Наше основне завдання у роботі з підлітками – допомогти їм відчути, що вони не одні такі у цьому світі, – каже психотерапевт Володимир Станчишин. – Адже у сім’ях часто замовчується тема неповносправності, батьки соромляться її. В ненав’язливий спосіб ми пропонуємо учасникам зустрічі почати говорити про свої переживання, адже з будь-якими складними емоціями легше впоратись, коли ти маєш підтримку спільноти. В групі ми обговорюємо, якою може бути реакція оточення на особливості їх близьких. Ми намагаємося донести дітям, що життя їх братів і сестер, як і їх життя, може бути яскравим, веселим і наповненим сенсом, не зважаючи на неповносправність».

Підлітки, учасники зустрічі, яка відбувалася цими вихідними, зізнаються – вони чи не вперше змогли бути відвертими у розмові про своїх братів і сестер.

«Я говорив зі своїми найближчим друзям про сестру, – пригадує Степан, учасник зустрічі. – Пояснював їм, що вона не розмовляє і поводиться дещо інакше, бо в неї аутизм. Друзям важко уявити, що означає цей діагноз, а мені боляче від їх нерозуміння. Я знаю, що в цьому колі я можу вільно говорити про свої емоції та страхи, бо навколо такі ж як я».

Відчуття сорому часто заважає підліткам розповісти оточенню, близьким та друзям, про неповносправність брата або сестри. На зустрічі, яка відбувалася цими вихідними, учасники вчилися в правильний спосіб розповідати про своїх братів і сестер.

«Ми першими в Україні говоримо про неповносправність з братами та сестрами осіб з особливими потребами. Значення таких зустрічей важко переоцінити, – підсумовує Володимир Станчишин. – Адже коли підлітки в ресурсі та приймають своїх братів і сестер, вони стають прикладом для цілого суспільства у ставленні до осіб з неповносправністю».