Олег Хома, професор, доктор філософських наук, провів для студентів УКУ та гостей клубу “Філософське кафе” науковий семінар “Загадка Декартового “субстанційного союзу”: чи є “моє тіло” тілом?” про основні стереотипи, пов’язані з трактуванням філософської спадщини Декарта.

Професор розповів, що нові відкриття у прикладній герменевтиці пролили світло на невідомі раніше факти у декартознавстві. І це дуже дивно, бо, за словами лектора, Декарта всі читають, Декарта завжди читали, але тільки в останні роки сталися епохальні відкриття. Як можна було не помітити те, що написано декілька століть тому? Напевно, стверджує Олег Хома, це і є прихований дивізм, коли ми яскраво починаємо бачити те, чого не бачили раніше.

Ми живемо в усталеній системі стереотипів, – продовжує професор, – це не так погано, адже стереотип дає можливість швидко засвоїти якесь знання. Але якщо все пізнання зведеться до стереотипів, то це – крах: філософія перестане бути цікавою. Найцікавіше, в такій ситуації, – розвінчувати стереотипи.

На думку Олега Хоми, підручники з історії філософії не пішли дальше кінця 19 ст. Чим більше томів і курсів виходить – тим гірша їхня якість. Це стосується і висвітлення філософії Декарта.

Що у наших підручниках можна зустріти з декартознавства:

1. Твердження, що Декарт – дуаліст, що  душа і тіло у його трактуванні – розбіжні, тобто кожна має свою субстанцію. За словами Олега Хоми – це легкий, банальний висновок, який зробили одразу після смерті Декарта.

2. Наступне твердження, що Декарт – це методолог науки, для якого метафізика була вторинною, тільки технічним засобом, щоб побудувати фізику. Професор вважає, що цей стереотип народився через те, що основний твір Декарта – “Міркування про метод”.

3. Твердження, що Декарт – раціоналіст.  Раціоналіст – це людина, яка приймає рішення після ґрунтовного обдумування, яка не робить висновків інтуїтивно. Виникає наступне питання: а що таке розум? У наших умовах він має таке широке визначення, що може означати практично все. Декарт–раціоналіст – це стереотип, це нечітке, асоціативне осмислення, яке відступає, коли ґрунтовно аналізувати його спадщину.

У чому полягають сучасні тенденції в декартознавстві? Олег Хома розповідає, що новий сплеск почався наприкінці 60-х рр. 20 ст. і був спровокований насамперед дискусією між М.Фуко та Ж. Дерідою і тим постмодерністським дискурсом, який запанував у той час.

У чому полягає особливість цього повороту? За словами професора, постмодерн істотно гуманітаризував філософію, повернув її до тієї лінії, яку представляли Сократ, Платон, – це особлива, підкреслена увага до текстів, до шукання витонченості слова.

Історія філософії – це змагання ідей.

На думку професора, є два способи філософування в наші дні: або ми стаємо аналітичними філософами, логіками і розглядаємо проблеми за допомогою логічного інструментарію (сьогодні це – нова схоластика),  другий шлях – французький – це шлях текстологічної культури, заглиблення та вивчення філософських текстів. “Нас приймуть у пристойне середовище тоді, коли ми говоритимемо зрозумілою мовою: або мовою аналітики, або постмодерності”, – наголошує Олег Хома.

Зараз час, коли увага до текстів є інтелектуальним трендом, найголовніше в цій тенденції – це те, що відбувається нове відродження, ренесанс, який забезпечує повернення до тексту, як самодостатньої цінності.

Олег Хома розповідає, що Декарт для французів – сакральний філософ (усі твори Декарта розбиті на цитати, як у Біблії). Його вчили, вчать і будуть вчити, але в 2009 році було зроблено ще один – найсучасніший переклад з латини.

З цього часу дослідники вперше помітили, що в Декарта різняться особові закінчення, а це виходить, що власні загальні судження (основна причина, через яку його критикують) він не виставляє за підтверджені факти. Коли він говорить про загальні висновки, то вживає “що”, коли про себе – “хто”, але чомусь довгі роки це було не зрозуміло.

Олег Хома вважає, що, поглиблено читаючи філософські тексти, ми ніколи не програємо, тому що кожен філософський текст – нескінченний. Як тільки змінюються суспільні ракурси, так одразу в тексті з’являється щось таке, чого ми не бачили раніше. Тому не можна занедбувати текстологічну культуру. А думку, яка дуже поширена в українському суспільстві на зразок «все, чого я не розумію, написано ідіотами», потрібно викорінювати.

Щоб правильно досліджувати філософію, ми повинні відмовитися від нашої традиції,  повинні об’єктивно вивчати тексти. На думку професора, це великий моральний урок, який ми повинні засвоїти. Після стількох змін у філософії, ми не можемо бути впевненими в нічому – це найпродуктивніша настанова у сфері філософії, тому що творчість можлива тільки тоді, коли є можливість переосмислити якусь впевненість.