Сьогодні увага значної частини нашого суспільства звернена на питання побудови пам’ятника Митрополитові Андрею Шептицькому. Слуга Божий Андрей є учителем і свідком Христової віри та взірцем досконалого християнського життя. І беззаперечно, повинен бути гідно вшанованим. Ми не маємо права сумніватися – пам’ятник Митрополитові у Львові, головному місті його архипастирського служіння, є потрібен. Причому, не один, не тільки у Львові, не в єдино визначеній формі. Український католицький університет, вшановуючи пам’ять Митрополита, вже у квітні розпочинає будівництво бібліотеки ім. Митрополита Андрея Шептицького.

Відбулося багато зустрічей, нарад, дискусій щодо львівського пам’ятника; ми чуємо різні думки щодо цієї важливої справи. Здається, кожен прагне використати будь-яку нагоду, аби всіма засобами висловити і відстояти свою позицію. Але тут зауважуємо, що багато людей мають тверде переконання, мовляв саме їхня позиція є правильною і найбільш об’єктивною, а тому питання побудови пам’ятника має вирішуватися виключно так, як вони пропонують, і не інакше.

Проте перед нами досить сумна дійсність. Усвідомлюємо, що постать Великого Митрополита, його праця для єдності нашого народу і його особиста велич мали б єднати нас, консолідувати всі здорові сили нашого суспільства воєдино. Натомість бачимо щось протилежне: питання вшанування та увіковічення пам’яті Мойсея Українського народу стало причиною сварок, напруження, розчленування нашого суспільства. Видно, робимо щось неправильно. Щось не допрацьовуємо.

Ми проходимо дорогою Великого Посту і вже стоїмо на порозі Страсного тижня. Кожному з нас потрібно зробити крок до єдності. Простімо одні одним і просімо прощення за образи, якими встигли зранити наших ближніх. Не біймося відкритості та покори – страхаймося закритості й непримиренності.

Якщо справді шануємо Митрополита Андрея, для нас не повинно виникати жодних труднощів з вирішенням будь-яких проблем. Не вправляймося у спробах віднайти, хто у чому неправий. Об’єднаймо зусилля там, де є питання, і вирішуймо його. Не можемо нехтувати прийнятими правилами і процедурами під тиском часу і обставин. Проте і не випадає нам вперто триматися навіть речей принципових, якщо при цьому є небезпека потоптати вищі цінності, зруйнувати речі вищого порядку. Пошануймо належно прийняті рішення і погоджені домовленості, навіть якщо наші естетичні смаки є іншими. Нам треба навчитися жити і погоджуватися навіть з тими рішеннями, які нам не імпонують, але які були прийняті в результаті правильних процесів. І, водночас, допоможімо подолати труднощі там, де бачимо брак процесу чи комунікації.

Працюймо для добра загальної справи, щоб у відповідний час ми могли спільно стати перед пам’ятником Великому Митрополитові на площі Святого Юра і разом помолитися й подякувати Богові через посередництво Слуги Божого Андрея Шептицького за мудрість єдності.

Ректор, о.Б.Прах