25 вересня 2002 року згідно з програмою візиту Блаженніший Патріарх Антіохії і всього Сходу Григорій ІІІ разом з Преосвященним Архиєпископом Джозефом Абсі завітав до Українського Католицького Університету. З привітальним словом звернувся ректор УКУ о. д-р Борис Ґудзяк. Згодом у семінарській кімнаті члени ректорату університету розповіли гостям про історію та сучасність, здобутки та плани найважливішого навчального закладу УГКЦ. Патріарха Григорія ІІІ зацікавила навчальна програма, а також перспективи випускників Університету. Він висловив пропозицію організувати обмін студентами та викладачами для їх інтелектуального збагачення.

Відтак делегація Мелхітської Греко-Католицької Церкви відвідала окремі інститути УКУ, а саме Історії Церкви та Катехитично-Педагогічний, а також музей Патріарха Йосифа Сліпого. В університетській каплиці гості взяли участь в Акафісті до Пресвятої Богородиці. Після невеличкої паузи Блаженніший Патріарх виголосив промову(текст промови), в якій говорив про мету свого візиту в Україну, про потребу об’єднання зусиль наших Церков для швидкого досягнення християнської єдності, про особливу роль греко-католицьких Церков у екуменічному діалозі, про необхідні кроки для переходу від унії до сопричастя та про досвід Мелхітської Церкви у цій справі. Своє слово він завершив закликом: “Христос молився про єдність, а ми повинні працювати для єдності”.

Вечером того ж дня Блаженніший Патріарх Григорій ІІІ разом з Преосвященним Архиєпископом Джозефом Абсі та Високопреподобним Архимандритом Елі Хаддадом завітали до Львівської духовної семінарії Святого Духа в Рудно. Після слів привітання о. д-р Богдана Праха Глава Мелхітської Греко-Католицької Церкви попросив можливості промовити, а тоді сказав: “Ви довго чекали, але це не моя провина. Винні у тому, що я спізнився велика любов і гостинність українського народу”. Одразу розпочалося вечірнє богослужіння.

Після вечері Патріарх Григорій ІІІ звернувся зі словом до семінаристів. У ньому він представив Мелхітську Церкву, яка налічує 21 єпархію у восьми країнах Близького Сходу, а тоді, зокрема, сказав: “Наша роль – бути у повній єдності з Церквою Римською, а також бути вірними до кінця нашій східній традиції. Якраз через це саме нашим завданням є намагатися відновити спілкування з православ’ям для досягнення єдності”. Відтак Блаженніший Григорій ІІІ розповів про основні теми, які він розглядав на зустрічі з Митрополичим Синодом нашої Церкви 24 вересня. Пізно ввечері Патріарх Григорій ІІІ повернувся на святоюрську гору. Ще один насичений різними важливами подіями день закінчився.

“Для мене дуже приємно бути поруч з Вами в цьому університеті, який ще немовля, але який так багато обіцяє. Я підготував кілька доповідей, однак повернуся до тексту акафісту, який сьогодні для нас не лише є словами молитви, але найкращою відповіддю на запитання: чим є для нас богослов’я. Звертаюся до двох фраз: “Радуйся, повірнице тайн, мовчанкою вкритих!” Отже щоб шукати віри, мусимо перебувати у тиші й уміти слухати. “Радуйся , бо завзяті дослідники перед тобою розум утратили”. А у цьому суть нашого апофатичного богослов’я, – не треба багато говорити й дошуковуватися, але радіти чудесністю Божих діл. Мій покровитель Св. Григорій Богослов говорив: “Як довго Ти можеш радіти своєю вірою, як довго можеш говорити, що твоя віра є прекрасна, так довго Ти живеш у повноті християнського життя”.

Коли хор співав мені многолітствіє а ваша спільнота просила благословення, у душі відчував, що це я повинен просити Вашого благословення, бо Ви є церквою мучеників, святих, монахів і терпців.

Поділюся з Вами словами вітання, якими звернувся до Великого Архієпископа Патріарха Любомира. Ці слова висловлюють мої почуття супроти цієї великої прекрасної церкви в Україні.

“Вітаю свого брата, його Блаженство Верховного Архиєпископа Любомира, якого віддавна знаю: ще коли я був патріаршим протосинкелом у Єрусалимі. Я вітаю свого брата, з яким пов’язаний братерськими і богословськими думками, а також еклезіологічною візією. Наші дві Церкви зустрілися під час ІІ Ватиканського Собору в Римі. Однак хочу додати ще одну важливу історичну подію: мій попередник Григорій ІІ брав участь у канонізації Святого Йосафата у Римі за Папи Пія ІХ. Після цієї зустрічі в Римі було ще багато інших зустрічей. Також наші патріархи постійно листувалися з ісповідником віри Патріархом і Кардиналом Йосифом (Сліпим) та його наступником Кардиналом Іваном-Мирославом Любачівським. Також я мав честь представляти нашу Церкву під час святкувань тисячоліття Хрещення Київської Русі в Римі у липні 1988 року. З 30 березня до 7 квітня 1991 наша Церква була представлена у Львові нашим канцлером Гуан де Гон. Тоді відбувалося тріумфальне повернення Кардинала Любачівського, якого народ і священники проголосили Патріархом.

Я радий, як Патріарх Греко-Мелхітської Католицької Церкви зустріти на цій землі ту Церкву-сестру, яку ми любимо. Саме Ви є майбутнім Церкви України. Своїм приїздом я відповідаю на запрошення, яке в 1991 році Ваш попередник Іван-Мирослав Любачівський дав моєму попередникові Григорію ІІ. Я вітаю УГКЦ зі сльозами в очах і радістю в серці. Та Церква, яка дала світові так багато святих, що почала конкурувати з Палестиною, Святою Землею та Єгиптом. Треба сказати, що ця Церква представила світові школу святості й духовності, які черпали душі, спрагнені Духа Святого. Ваша Церква є Церквою Духа Святого. Торік мене вибрали на Патріарха. Тоді я отримав багато листів, де люди дякували, називаючи мене даром Святого Духа. Вітаю в Українській Церкві – церкву свідчення тяжких терпінь під час темних часів комунізму. Я вітаю УГКЦ, яка є вірною своїй вірі, традиції, впевнена у тяжкій дорозі пошуку єдності християнства. Ваша Церква й наша Церква подарували мучеників для єдності церков. У тому наші Церкви сходяться.

Наша церква відновила єдність з Римом у 1674. Це не відбулася без великих труднощів та терпінь. Для єдності Церкви УГКЦ дала нам свідчення святостого Йосафата. Ми впровадили його свято у наш мелхітський календар(12 листопада). Ми, як греко-католики на Сході й в Україні, маємо унікальну екуменічну місію, дуже тяжку, але таку, що виходить з волі й бажання нашого Господа Ісуса Христа. Він молився задля єдності, а ми мусимо працювати заради цього.

Вже коли я був патріаршим протосинклером в Єрусалимі, хотів відновити братерські й церковні зв’язки з українською церквою-сестрою й з усіма греко-католицькими церквами Східної Європи. Тому у липні 2000 святого року зорганізував для єпископів цих країн паломництво до Святої Землі. Нас було 15 греко-католицьких єпископів й ми відбули богословський, історичний й еклезіологічний конгрес. На відкритті цього симпозіуму було 700 осіб у Єрусалимі, а також владики усіх православних і католицьких Церков. Нашою метою було – разом відкрити єдину, унікальну екуменічну місію. Коли ми прийшли до греко-православного Патріарха Теодора І, замість однієї промови, він сказав аж три, розпочавши словами: “Я вітаю Вас, улюблені брати єпископи греко-католицькі!”. І це був для Єрусалиму новий спосіб мовлення.

Теперішній візит Бог благословив, тому він проходить під лінією цього самого паломництва. Я разом з монсенйором Апсі – апостольським патріаршим протосинклером, прийшов до цієї святої землі як паломник. Ми хочемо посилити зв’язки між нашими обома Церквами, обмінюватися релігійними й душпастирськими досвідами, всіляко співпрацювати: щоб ми відвідували один-одного, були гістьми й спостерігачами на наших синодах. У цьому руслі можна сказати, що 24 вересня ми разом відбули митрополичий синод, на якому були всі єпископи України. Протягом 3 годин ми обдумували способи співпраці між нашими Церквами. Візит до цього неофітського університету спрямований на майбутню співпрацю. Особливо важлива наша співпраця в царині еклезіології, екуменізму, служіння єдності християнству в єдиній Церкві Христа, єдиній Церкві Сходу й Заходу. Греко-католиків у світі є приблизно 10 мільйонів, найбільша частина з них – це українці , 6 мільйонів, 2 мільйони – румунів, є також угорці, чехи, мадярці, албанці й так таді. Нас є багато!

Ми є тут, щоб об’явити нашу любов і нашу досконалу церковну єдність. Ми завжди намагаємося бути у повній єдності з Римом, що є очевидним. Але також треба дбати про те, щоб об’єднатися між різними своєправними Церквами. У цьому бачу майбутність єдності Церкви.

Що стосується доповіді, яку мав намір перед вами проголосити, то скажу лише про її титули: “Як перейти від унії до сопричастя”. Ви знаєте, що ми несемо на своїх плечах важке терпіння: нас називають уніатами. Ми терпіли цю назву, цей титул і від Сходу, і від Заходу, але Господь нам дав цей хрест, який водночас є і місією. Ми завжди були горді, що об’єднані з церквою Рима. Однак цього не сприйняли православні та Схід. Для Латинської Церкви цей спосіб думання не став нагодою гартувати майбутє. Тому ми мусимо перейти від унії до сопричастя. Теперішній екуменізм фактично не рухається. Він стоїть на місці. І тут нема нічого нового, про це написано у Святому Письмі. Греко-Католикам цілого світу належить робити кроки до того, щоб екуменізм йшов уперед. Камінь, якого відкинули будівничі, став наріжним. Це, отже, моя візія сопричастя, яку ми мусимо практикувати включно з Римом.

Ми повинні були б створити візантійсько-католицьку комісію, щоб розглянути й вирішити що ми разом можемо зробити для єдності Церкви. Іван Павло ІІ, який торік приїхав до України, і який благословив Ваш Університет, кілька разів повторив: “Допоможіть східні (чи то католики, чи православні), щоби моє Петрове служіння було сприйнятливе усій Церкві”. Це є нашим домашнім завданням: дати відповідь понтифіку. Православні допоки що не зацікавлені. Але ми мусимо над цим працювати. Це наша місія. І з цієї причини будемо створювати комісію, яка готуватиме спеціально в Римську курію документи про наш екуменічний, еклезіологічний досвід і як допомогти римській Церкві краще зрозуміти Православну Церкву. Так як на Ефеському й на Халкедонському Соборах не було богословських проблем, були лише проблеми висловлення богословських думок. Думаю, подібно й нині в екуменічному діалозі маємо розмову глухих.

Прошу професорів і студентів завжди вживати вислів “у сопричастії з Церквою-сестрою Риму”. Не говоріть “Церква, з’єднана з Римом”, чи “Церква, залежна від Риму”, а говоріть “Церква у повному сопричасті з Римом”. Допоки ще не було правдивого діалогу між східними католицькими церквами й Римом. Усі зрозуміли, що ми вже об’єднані, й подумали, що все інше вже є полагодженою справою. Власне тут є поле для праці, щоб перейти від унії до сопричастя. У І тисячолітті Церкви обмінювалися між собою листами сопричастя. Це був спосіб, щоб разом об’єднатися у сопричасті. Наша Греко-Католицька Церква зробила подвійний крок: 1996 році ми заявили, що є у повному сопричасті з Римом й хочемо такого ж повного сопричастія з нашою сестрою – Православною Церквою. Я успадкував цю ініціативу. Вона стала моєю першорядною місією як Патріарха. Гадаю: якщо дійдемо до цього всередині антіохійського патріархату, навіть якщо дійдемо до якогось початкового порозуміння між Антіохійською Греко-Католицькою та Православною Церквами, то це буде прикладом до наслідування у цілому світі. Ваша церква розпочала подібні ініціативи: так у 1992 році був започаткований діалог з церквою у Константинополі.(ред: праця студійної групи Київська Церква). Коли Святіший Отець Іван Павло ІІ приїхав у 2001 р до Сирії й до арабських країн, він заохочував до діалогу між місцевими Церквами. Для прикладу – УГКЦ та українська православна церква повинні вести між собою діалог, щоб підготувати об’єднання на вищому рівні. Навіть якщо існує ця відома міжнародна римська комісія між римо-католицькою та православними церквами. Це не перешкоджає, щоб мати діалог на місці, в Церкві Христовій в Україні. Бо якщо ми тут зробимо крок вперед до єдності, до більшого сопричасті, це потім дуже повільно здійснюватиметься на вищому рівні.

Коли я зустрів 250 українських ченців і черниць, послухав кількох у часи підпілля, я їм сказав: “Ви були сильними в важких часах, нехай Ваша віра буде такою ж сильною у легші часи”. Три роки тому я відвідав румунську церкву, і подивляв їхню віру так само, як зараз подивляю Вашу, я молив Господа, щоб Ваша церква, яка витривала часи жахливого придушення комуністичним режимом, щоб могла зберегти свою віру в час антиклерикалізму й секуляризму в світі.

Ми на Сході є дуже малою церквою – з 250 мільйонів мешканців (арабський світ, Північна Африка й Середземномор’я) усього 15 є християнами. Нас назвали церквою арабів. Я також додаю – церквою ісламу. Ми є меншістю, яка має велику місію. Гадаю, що серед наших братів європейців (хоч Європа в принципі є християнською) також людей з сильною вірою є меншість. Я би сказав більше й краще: “Ми є елітою”. Я молюся, щоби Господь Ісус Христос і наша Матір Теотокос благословили університет й церкву України.”