Ярослав Грицак

Життя вийшло з моря. Тому смерть на пляжі – там, де життя вперше дісталося суші – завершує круговорот природи.

Він зайшов у воду зі своїм онуком. Там його схопило серце, і він упав у хвилі. Ті, хто був поблизу, побігли на найближчу базу відпочинку за медиками. Десь за півгодини з’явилася медсестра в халаті. Тим часом повернути його до життя штучним диханням спробували хлопці, які працюють тут в інтернет-кафе й говорять між собою українською – імовірно, галичани, бо база називається \”Карпати\”. Останніми, майже за годину, прийшли міліціонери, щоби скласти протокол про смерть.

Він лежав на пляжі з відкритими до неба очима, доки хтось змилостивився й накинув на лице рушник. Більшість на пляжі вдавали, ніби нічого не сталося. Лише в мовчазній солідарності ніхто не заходив у воду. \”Інтернетівські\” хлопці принесли ноші й забрали тіло з пляжу.

Про цю смерть говорили ще наступного дня. Він був порівняно молодий, бо 1954 року народження. Ніхто, однак, не міг толком розказати, ким він був і звідки приїхав. Місцевий пляж тягнеться кілька десятків кілометрів із Одеси до Білгород-Дністровська. Смужка суші така вузька, що там уміщається тільки шосе, залізниця, бази відпочинку з боку моря й дачі одеситів із боку лиману. Бази дешеві, бо збудовані ще за радянських часів. Сюди приїжджають ті, чиїх статків малувато на Рив’єру чи бодай на Золоті піски. З України, Росії та Молдови.

Тому померлий міг бути будь-ким: одеситом, галичанином, просто українцем, росіянином чи молдаванином. Місцеві називали його \”Вітькою\”: \”Это правда, что вчера случилось с Витькою?\” – \”Не знаю, но машина его уже второй день стоит напротив его дачи, и там никого не видно\”.

Пляжники говорили, він один із них. Щойно приїхав на море, і якби перечекав пару годин замість того, щоб зразу лізти в воду, то, напевно жив би й досі. Розмови вщухли на другий день. А ще за кілька про нього вже ніхто й не згадував.

Колись смерті були банальними, траплялася щодня й щогодини. До п’ятого року не доживала кожна друга-третя дитина. Жінки вмирали в пологах, чоловіки – на війнах та від фізичної вичерпаності. А всі разом – від недоїдання та хвороб, які зараз лікують простим пеніциліном.

Смерть відігнали за 70-й рік життя, але позбавили її метафізичної вартості. Уся сучасна культура споживання спрямована не те, що на заперечення смерті – бо їй не вдасться заперечити – як на її замовчування: пийте пиво, купуйте прокладки з крильцями, і не думайте про той час, коли все це не матиме жодного значення.

Історію місцевої коси можна подати як довгий перелік смертей. Колись тут ніби-то помер висланий із Риму Овідій, скаржачись на місцевий холод і вічні сніги: в його уяві це був римський Сибір.

Давно померла стара Росія, з її амбітним планом перетворити місцеву новоприєднану \”Новоросію\” на центр нової Грецької імперії , кордони якої мали доходити аж до Середземномор’я. Помер Радянський Союз, і про його смерть нагадують занедбані дачі колишніх достойників. Ще перед тим померла \”Велика Румунія\”. Вона володіла цими землями у міжвоєнні роки. Румуни, як пише місцевий довідник, добровільно \”ушли в 1940 году\” Так і бачу як румуни знялися зі своїх поселень і, як перед тим античні греки чи османи, пішли далі на південь – не тому, що прийшли радянські танки, а тому, що перестала ловитися риба і плодоносити лоза.

Ще не вмерла Україна. Але, таке враження, Янукович зі своєю командою може скоро її добити.

Зрештою, \”вмерла\” чи \”вмер\” не є точним словом. Ніщо тут ще не вмерло зовсім. Усе тут перебуває в затяжній агонії: не може померти – але й жити не може.

Що насправді живе, то це море й дика природа. Вона потроху наступає на дачі й бази. Кажуть, за кілька років – після того, як в Арктиці розтануть усі айсберги – уся ця територія зникне під водою.

Як би хто колись узявся відновити історію цієї смужки землі, то це була б історія прикордоння, яке ніколи не стало пограниччям. Пограниччя – це місця, де завжди щось вариться. Там стикаються і пульсують культури, породжуючи нові ідентичності й постаті. На прикордонні ж культури сонні, як на вічній сієсті.

Боюся бути поганим пророком, але якщо Україну зведуть до такого стану, сучасний світ про неї теж скоро забуде. Як швидко забули того нещасного відпочивальника, який так несподівано знайшов свою смерть у мілкій воді.

Джерело: Gazeta.ua