Слава Ісусу Христу!

Високоповажна і дорога опечалена Родино!

Дорога спільното Інституту української культури й освіти імені Патріарха Йосифа Сліпого!

До нас надійшла сумна звістка про смерть блаженної пам’яті професора Михайла Василика – невтомного подвижника науки та громадського служіння, великого приятеля і почесного доктора Українського католицького університету у Львові. Ректорат і уся спільнота УКУ висловлює Вам наші співчуття і єднається у щирій молитві. Ми завжди із подивом споглядали його великі досягнення, наполегливість та активну працю.

Світлої пам’яті Михайло Василик народився у с. Сороки, що на Тернопільщині, де виріс у побожній і патріотичній родині. У період з 1949 по 1950 рр. навчався в Іннсбруцькому університеті, Австрія. Опісля, емігрував до Аргентини, де успішно завершив студії в Аргентинському католицькому університеті у Буенос-Айресі. Починаючи з 1965 року Михайло Василик викладає історію й географію України, а також соціальну доктрину Церкви в цьому ж університеті, а в 1990 році очолив кафедру економіки.

Водночас,  із 1974 р., професор Василик став директором філії Українського католицького університету св. Климента-Папи в Буенос-Айресі та до останніх днів залишався вірним продовжувачем справи Патріарха Йосифа Сліпого в розбудові осередків УКУ в світі та в Україні.

Михайло Василик є автором кількох фундаментальних наукових досліджень з історії української діаспори. Зокрема, особливої уваги заслуговує його праця «Українські поселення в Аргентині», яка вийшла у світ 1982 року у Мюнхені та була з доповненнями перевидана у Львові Видавництвом УКУ в 2009 році.

Особливо, варто пригадати, що на початку 60-х він активно розвивав пласт в Аргентині, залучаючи молодь та зміцнюючи внутрішню структуру організації. Згодом був обраний  головою Крайової пластової старшини та Крайової Пластової Ради. Професор Василик своїм життям і діяльністю довів глибоке розуміння пластової ідеї та міцну прив’язаність до Пласту.

Сьогодні ми дякуємо Богові за світлої пам’яті професора Василика, його служіння та подвиг. У важкі часи він був одним з тих небагатьох, хто почув тихий голос Божого поклику і був вірний тому покликові до останньої хвилини свого життя.

Нехай Господь Бог допоможе Вам мужньо перенести цю передчасну втрату. Ми також разом із Вами молимося за те, щоб Господь упокоїв його душу й відпустив провини – вольнії і невольнії, та поселив його в місці, де немає болі й печалі, але лиш життя безконечне.

Вічна Йому Пам’ять!

Сердечно обіймаємо Вас і усю Вашу родину!
о. Богдан Прах
Ректор