Є проста формула війни: надійний тил – міцний фронт. Саме тому в перші дні війни я доєдналась до волонтерських проєктів у нашому університеті. Більшість часу я проводила на точці з плетіння маскувальних сіток. Зав’язуючи стрічку за стрічкою пліч-о-пліч з іншими студентами чи гостями УКУ, я відчувала справжню силу спільноти, позбувалась від нав’язливих думок та, звісно, сприяла непомітності наших військових для ворога.  Мої сусідки по кімнаті у Колегіумі також долучились до волонтерського руху, проте часом нас переслідувала думка “ти робиш недостатньо”, і ми ще пекли печиво для наших ЗСУ.  Згодом натрапила на чудових людей з “ТепорДії” та разом з ними готувала їжу для біженців, що перебували на львівському вокзалі. Паралельно їздила волонтерити на львівську волонтерську кухню та допомагала з фасуванням сухпайків. На Великодні свята повернулась у рідне місто та волонтерю при своїй церкві Благовіщення. 

Після перемоги перед українським суспільством з’явиться багато викликів, тому я продовжу займатись волонтерством. Проте, спочатку поїду на майдан Незалежності, до нашого Рубікону, та запалю свічку за усіх загиблих під час Майдану та російсько-української війни у патріаршому соборі Воскресіння Христового.