Його смерть усіх застала зненацька: енергії у цього 90-літнього чоловіка було ще на кілька юностей, задумів та ідей – на кілька академій, особистих планів – на кілька життів. Богові було би непросто знайти йому заміну на цій грішній землі, якби він не шукав її сам. Втративши надію на президентів, він звернув свій погляд у бік молоді, якій він як засновник благодійного «Фонду Богдана Гаврилишина» підставляв плече і запалював серця. Сьогодні багато хто з українців відчутно осиротіє.

Повний перелік титулів і суспільно значущих позицій зайняв би приголомшливо багато місця. Член Римського клубу, член Міжнародної академії менеджменту, а згодом багатолітній її директор; член Ради Світової академії мистецтва та науки, член Швейцарського форуму з міжнародної політики. Один із засновників міжнародного економічного форуму в Давосі. Сприяв створенню Міжнародного центру перспективних досліджень.

Ціла низка його титулів пов’язана з Україною. Голова Консультативно-дорадчої ради при Президії Верховної Ради України, член Американо-українського дорадчого комітету, радник першого Президента України, чотирьох голів Верховної Ради та трьох Прем’єр-міністрів України. Багатолітній голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Відродження», створеного в Україні за його сприяння.

Богдан Гаврилишин – людина блискучої освіти. Він – доктор економіки Університету Женеви, почесний доктор права Йоркського університету та Університету Альберти (Канада). Іноземний член Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, почесний доктор кількох українських університетів.

Проте найбільшу славу йому принесла доповідь «Дороговкази в майбутнє», виголошена 1979 року в рамках Римського клубу. У ній він виніс вирок радянському ладові й намагався «створити нову галузь, яку можна було б назвати ‘архітектурою суспільних ладів’ для того, щоб у майбутньому… сформувати для України новий, тільки їй властивий лад».

Ще 1980 року Богдан Гаврилишин сформулював революційний на той час висновок: «І економічна система, і політичне правління визначаються моральними цінностями суспільства». Тому не дивно, що 2011 року він увійшов до Ініціативної групи «Першого грудня», яка й поставила собі за мету виявляти духовні причини суспільно-політичних криз.

Зрозуміло, що така світоглядна позиція Богдана Гаврилишина ріднила його з Українським католицьким університетом. Він бачив загрозу від знань, що спираються на хибну моральну основу: «Проблема в тому, що технологічні можливості розвиваються швидше, ніж індивідуальне та колективне знання. Мудрість і порядність полягають у тому, щоб використовувати тільки позитивні елементи нового знання й не вживати його для шкідливих, руйнівних цілей. Занадто часто у використанні нових технологій домінують фінансові, а не моральні чи етичні критерії».

Але передусім для студентів нинішнього воєнного часу важливим є життєвий подвиг Богдана Гаврилишина. Друга світова війна нещадно трощила людські долі й відбирала життєві шанси. Голод воєнних лихоліть, нужда таборів для переміщених осіб, праця лісорубом на півночі Канади могли б підірвати надію слабкодухого. Проте для Богдана Гаврилишина всі ці випробування стали етапами його сходження на вершини життєвого успіху.

В той час, як згадував сам Гаврилишин, «укріпилися деякі з моїх основних принципів і ставлень до життя. Багато з них прийшли від Міська (брата), а саме: віра у добро в людях, впевненість у власних силах і можливостях (якщо не знаю чогось, я навчуся цього), розуміння потреби постійно вчитися. Батько також час від часу казав мені деякі прислів’я, наприклад, ‘не святі горшки ліплять’, що означало: те, що роблять інші, ти теж можеш робити. Інше прислів’я ‘м’яко стелиш, добре спиш’ значило, що кожен сам є творцем своєї долі. І ще одне — ‘брехнею можна дійти до краю світу, але назад дороги не буде’, що значило ‘говори правду’».

Богдан Гаврилишин був багатолітнім пластуном, членом куреня «Лісові чорти», а у 2006-2008 рр. – навіть головою Крайової пластової ради. Не треба бути великим дослідником, щоб побачити «пластунський слід» у рецепті цього великого достойника для всього світу:  «Поєднання політичної свободи, економічної ефективності, соціальної справедливості й симбіотичного співжиття з природою». Не треба багато зусиль, щоб у життєвій формулі «Залишаюсь українцем!», що стала назвою його автобіографічної книги, відчути діаспорний дух патріотизму та любові до рідної землі.

Сьогодні цей досвідчений пластун вирушив у свою останню й підсумкову мандрівку. Поможімо його душі щирою молитвою і вдячним спогадом, що матиме в очах у Бога силу свідчення про гідне життя спочилого.

А ще навздогін його душі пошлімо їй традиційне пластунське: «Сильно! Красно! Обережно! Бистро!».

Ректорат
25 жовтня 2016 року