Щороку на декілька днів політичний та економічний центр світу переноситься в Давос. Саме там, на Всесвітньому економічному форумі, лідери провідних міжнародних компаній знайомляться, дискутують і підписують багатомільйонні контракти. Побачити усе це цьогоріч зміг вісімнадцятирічний Павло Бриляк – випускник Української академії лідерства та першокурсник бакалаврської програми з IT та бізнес-аналітики Факультету прикладних наук УКУ. Йому пощастило стати одним із 6 волонтерів від України в “українському домі” у Давосі.

– Як вдалося потрапити на Всесвітній економічний форум?

–  У моєму випадку, допомогло навчанню в Академії лідерства. Фонд Western NIS Enterprise Fund, який був партнером і співорганізатором “українського дому” в Давосі, попросив Академію лідерства відібрати трьох своїх випускників для волонтерства на форумі. Для цього потрібно було написати есе на тему: “Моя візія України 2030”, мотиваційний лист –  “чому я хочу поїхати на форум?” і надіслати резюме.

Далі провели два етапи співбесід. Перша: перевірка англійської мови і ключові запитання про Україну. Друга – розмова з представником фонду про мотивацію поїхати на форум в Давос. Я розповів, що бачу себе у майбутньому фахівцем у галузі економіки. Щоб дійти до цієї мети потрібно зробити багато важливих кроків, і участь в економічному форумі було б для мене можливістю підсилити знання, які отримую на програмі з IT та бізнес-аналітики в УКУ.

Після завершення відбору за два дні повідомили результати. Тоді я дізнався, що пройшов і вже назабаром поїду в Давос, разом із п’ятьма іншими волонтерами від України.

– Якою була роль волонтерів на форумі?

–  Ми допомагали команді організаторів у багатьох моментах, пов’язаних з функіонуванням “українського дому”. Втім, головна наша функція – це співпраця з гостями.

Волонтер – це перша людина, яку бачили відвідувачі, потенційні інвестори, при вході в “український дім”, який знаходився у невеличкому магазині “Timberland”. Тому саме від нашої гостинності залежало, яким буде перше враження. Цікаво, що одразу навпроти “українського дому” був “російський” і всі обговорювали те, що при вході в наш дім стояли молоді, усміхнені хлопці та дівчата, а біля російського – охоронці з серйозним обличчям, які постійно перевіряли, чи не має якоїсь небезпеки. Цей факт, однознасно, зіграв на користь України.

 – Розкажи про рівень організації форуму. Що здивувало?

–  Звісно, усе було на найвищому рівні, але особливо звернув увагу на заходи безпеки. Наприклад, на форумі не було сміттєвих баків, адже в них, на думку організаторів, могла бути потенційна загроза. Тому вивозити сміття приїжджала спеціальна компанія.

– Якою була мета “українського дому”?

–Багато країн учасниць форуму мали свої “будинки”, мета яких – представлення країни на міжнародній арені. “Український дім”, цьогорічне гасло якого “креативність, інновації і можливості”, організували інвестори та українські підприємці, які зробили свій успішний бізнес в Україні. Загалом, досить багато успішних українців перебували в “українському домі” і доклали чимало зусиль для створення позитивного враження про нашу країну, шляхом постійної комунікації і відкритості.

Загалом ж “український дім” мав показати не проблеми, а можливості та найкращі напрацювання України, які привабили б інвесторів. У нашому “домі” відбувались різні панельні дискусії, кожну з яких представляла інша компанія, залежно від тематики. Також були дискусії, спонсоровані Фондом родини Гаврилишинів, на яких обговорювали ідеї і постать Богдана Гаврилишина, українця, який був одним з тих, завдяки кому з’явився економічний форум в Давосі.

Після кожної дискусії була перерва: гості пили каву, знайомилися та спілкувалися у невимушеній атмосфері. “Український дім” був завжди наповнений людьми. Нас відвідали близько 5 тисяч людей, тоді як було зареєстровано усього тисячу.

– Чи вдалось побачити когось із відомих людей?

– Вся вулиця Давоса була переповнена павільйонами відомих компаній таких як “Google”, “Facebook”,  “The Wall Street Journal”… Відповідно всі учаснику форуму – це дуже відомі і впливові особистості в різних сферах діяльності. Я познайомився з двома працівниками “The Economist”, бачив Джеймса Кемерона, Ангелу Меркель, Петра Порошенка, який також заходив в “український дім”.

– Які твої особисті відкриття/враження після волонтерства на економічному форумі?

–  Атмосфера форуму в Давосі була справді надихаючою і у мене точно збільшилась мотивація до роботи.

Також  я зрозумів, що відомі люди, які заробили мільйонні статки, не ізольовані та недосяжні, як багато хто думає, а дуже прості та відкриті. Коли ти бачиш, що кожна друга людина, яка проходить біля тебе, – це CEO провідної світової компанії, то розумієш, що ти теж можеш досягнути такого ж успіху при потрібній мотивації.

А ще, я помітив, що дуже багато впливових людей та міжнародних організацій підтримують Україну. Вони вважають, що українські працівники дуже кваліфіковані і у нашої країни велике майбутнє.

Мене теж розпитували про Україну, де навчаюся і як пройшов волонтером в Давос. Я розповідав, що є першокрусником програми IT та бізнес-аналітика Факультету прикладних наук УКУ. Багато хто знав про УКУ, але дивувався, що така спеціальність існує в українському університеті.

– Ти кажеш, що будь-яка ціль – реальна при добрій мотивації. Що б порадив студентам, яким все ж не вистачає її?

– Потрібно шукати добре середовище. Коли ти бачиш довкола людей, які постійно працюють, розвивають свою компетентність в певних галузях, – це мотивує.

До вступу на факультет прикладних наук УКУ я не мав активної праці в математиці, не практикував раніше програмування, але почав дуже інтенсивно вивчати ці напрямки і отримав чимало знань. Тобто я потрапив в середовище, яке виховує і спонукає ставити високі цілі і формувати дорожню карту їх досягнення. Тому зараз я не обмежуюся навчанням і постійно долучаюся до різноманітних проектів та ініціатив.

Підготувала Оксана Левантович

Фото надав Павло Бриляк