Навчити вчителя застосовувати в своїй роботі інформаційні та мультимедійні технології – ось так коротко можна сформулювати мету польсько-українського проекту „Teach-IT.net – побудова освіченого суспільства в Україні. Інноваційні методи використання інформаційно-комунікаційних технологій у професійному вдосконаленні вчителів”, другий етап якого завершився у грудні підсумковою конференцією в Українському Католицькому Університеті (УКУ) у Львові.

Ідея такого навчання вчителів походить із Польщі, де 2003 року з ініціативи Католицького молодіжного освітнього центру КАНА з м. Ґлівіце стартував проект Teach-IT.net. За три роки, підтримані Європейською комісією, ініціатори й учасники проекту розробили методику, яка складається з 10-ти навчальних модулів, кожен із яких може бути основою для навчання, залежно від рівня кваліфікації вчителя в галузі інформаційних технологій (ІТ). Разом це близько 200 годин навчання, причому частина модулів передбачає заняття в навчальних аудиторіях, частина – у тій школі, де працює конкретний учитель. У Польщі вже діє 60 осередків такого навчання. 2006 року проект завітав і в Україну. „Польські й українські педагоги мають у цій сфері подібні проблеми, — говорить координатор проектів КАНА Вітольд Завадскі. — На жаль, сьогодні нам не вистачає вчителів, звичною складовою діяльності яких — і в школі, й поза школою – є ІТ. А так повинно бути. Вчитель має розуміти роль використання цих технологій у викладанні свого предмета, адже вони можуть зробити його працю набагато ефективнішою”.

Teach-IT.net „по-українськи” спільно з Центром КАНА запроваджує один із провідних гуманітарних осередків у нашій державі – Український Католицький Університет. „Тут, в УКУ, завжди відкритому до інновацій, я побачив великий запал і неабияке вміння робити великі й потрібні справи”,– пояснює вибір партнера директор КАНА Вальдемар Кувачка.

У когось може виникнути запитання: а чи на часі такі інновації? Сьогодні вже ніхто не заперечуватиме, що з кожним роком відсоток комп’ютеризації українського суспільства збільшується. Сучасні інформаційні технології впевнено почуваються у наших робочих офісах, щораз більше завойовують місце під сонцем у нас вдома. Прогрес помітний і в загальноосвітньому шкільництві, принаймні міські школи вже можуть похвалитися сучасним комп’ютерним класом, часом і не одним. Проте, як кажуть комп’ютерники, мати „залізо”, тобто техніку, — це ще не все, потрібно вміти його застосовувати у щоденній діяльності. Попри те, що з 2002 року в Україні існує Національна доктрина розвитку, в якій закладено постулат про те, що “пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують дальше удосконалення навчально-виховного процесу, …підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві”., а також діє Державна програма Міносвіти України „Інформаційні та комунікаційні технології в освіті та науці на 2006-2010 рр.”, проблем тут чимало. Бо, чесно кажучи, навіть учителі інформатики не завжди вміють використовувати хитромудрі машини в навчальному процесі, що вже казати про інших предметників – вчителів географії, історії, біології тощо. Правилом, а не винятком, є й те, що молоді спеціалісти, закінчивши ВНЗ, теж не поспішають впроваджувати новітні методи навчання учнів.

Причин такої ситуації, як кажуть фахівці, багато. Зокрема, д-р Наталія Морзе, проректор Академії праці й соціальних відносин, під час конференції розповіла, що, за оцінками експертів, найбільше бракує мотивації вчителів, атестаційних вимог щодо використанння інформаційних технологій у навчальному процесі, інформаційної грамотності педагогів, зрозумілих методик використання ІТ на уроках та методичної літератури з цих питань тощо. Їх намагаються враховувати в проекті ”Teach-IT.net – побудова освіченого суспільства в Україні…”.

„У нас уже діють програми з підвищення кваліфікації вчителів у сфері ІТ,– каже д-р Морзе. — Це проекти таких відомих компаній-гігантів, як Інтел та Майкрософт, які роблять дуже корисну справу. Однак вони не передбачають контролю за здобутими знаннями й навичками вчителя”. Натомість у програмі Teach-IT.net конкретні сподівані результати від учителя на трьох рівнях – знання, вимоги, установки (ЗВУ) — оцінюються кваліфікаційним іспитом, що показує реальні вміння вчителя під час проведення уроку, причому саме навчання відбувається у зручний час – один раз на тиждень, по закінченні робочого дня. Великий плюс ще й те, що проект передбачає визнану державою сертифікацію, яка враховується в системі атестації вчителя. До того ж, розробники української версії програми обов’язково адаптовують всі її елементи до реалій нашої країни, кажуть, що намагатимуться враховувати побажання своїх дорослих учнів.

Зрештою, потребу щось міняти розуміють і самі педагоги. Адже „на сучасному етапі змінюється мета освіти, — ділиться своїми думками учасниця одного з тренінгів у рамках проекту Ніна Жук, заступник директора математичного ліцею Черкаської спеціалізованої асоційованої Юнеско школи №17. — Раніше вчитель повинен був дати учням знання, тепер ми повинні навчити їх методології, тобто, як оволодіти цими знанннями. Інформаційні технології – якраз те, що потрібне для учнів у цій ситуації, але при цьому вчитель повинен володіти ними сам”.

http://www.press.ucu.edu.ua/index.php/novini_proektu/suchasnij_vchitel_znavec_informacijnih_tehnologij