Людина повинна переживати моменти своєї гідності і ділитися цим досвідом з іншими. Існує багато трактувань людської гідності. Найбільш поширеним є те, що гідність є особовим, персональним поняттям ( «я є», «я існую»). Однак тут простежується проблема, бо Церква вчить, що гідність належить людині вже від моменту її зачаття. Також існує поняття моральної гідності. Така гідність людини визначається її вчинками. Та постає запитання, якщо людина чинить неморально, чи має вона гідність?

Разом із о. Ришардом Козловським – філософом, богословом, викладачем Померанського університету, (Польща), – спільнота УКУ розмірковувала над темою людської гідності під час однойменного семінару, зорганізованого кафедрою філософії університету.

о. Ришард є представником філософії теологічного персоналізму, зокрема люблінської школи, яка розвинула персоналістичну концепцію Кароля Войтили та прагнула подала цілісне бачення людини. о. Ришард Козловський вже кілька років активно досліджує питання гідності, беручи участь в конференціях Риму, Праги, Варшави. Причому, як наголосив доповідач, хоча питання гідності дуже широко обговорюється науковими колами, особливо у філософії права, а також в суспільстві, але мало говориться – що таке власне гідність.

Загалом існує три типи визначення гідності. Перший і найважливіший – онтична або онтологічна, тобто буттєва гідність. Я є, я існую, отже я маю гідність. Виникає питання, коли людина стає людиною з біологічної точки зору? Чи моя гідність виникає в момент зачаття чи пізніше? Доповідач навів цитату із твору Ж. Марітена «Шоста дорога», де автор каже, що вже перед віками «існував у Бозі», таким чином саме у Бозі є онтологічне джерело моєї цінності. Відповідно, моя цінність не залежить ні від мене, ні від інших людей.

Друге визначення – гідність моральна. На ґрунті цього формулювання постає проблема релятивізму, чи зберігає людина свою гідність, коли чинить неморально. В цьому контексті доповідач згадує енцикліку папи Бенедикта XVI Caritas In Veritate (Енцикліка про інтегральний людський розвиток у любові та правді), оскільки тут є дуже важливим зв’язок між вірою й мораллю та пошуки правдивого джерела людської гідності. Теперішній папа Франциск також наголошує на розрізненні між вірою та релігією. Адже де нема віри, духовності, а лиш релігія – там починаються війни.

Третє визначення – гідність суспільна. о. Ришард Козловський наголосив на тому, що гідність суспільна – це потужний фактор єднання, однак інколи вона розуміється і використовується хибним шляхом і стає, в такому випадку, фактором поділів та конфліктів. Доповідач розглядає екзистенційний момент особи людини, коли часто філософська концепція людини оминає питання гідності, як це ми бачимо на прикладі творів Сартра.

«Гідність – це те, що можна відчути, пережити. Але я, як особа, потребую свідка, потребую того, хто може засвідчити мою гідність не осуджуючи й не оцінюючи. Присутність іншого пробуджує мою гідність», – додав доповідач, заторкуючи ідеї Габріеля Марселя та його феноменології свідоцтва.

Якщо немає таких свідків через певні обставини (наприклад, ув’язнення), то хто може стати мірилом нашої гідності? «У будь-якому випадку свідком нашої людської гідності повинен бути Бог», – підсумував лектор.